За рік в Україні демонтували 504 пам’ятники творцю тоталітарної системи СРСР. За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, на сьогодні в Україні залишається ще понад 1700 пам’ятників Леніну.
8 грудня минув рік після падіння пам’ятника Леніну у центрі Києва. Після цього масовий “ленінопад” розпочався по всій країні. Були знесені пам’ятники Леніну в усіх обласних центрах, окрім Запоріжжя, Донецька, Луганська і Сімферополя.
Серед лідерів “ленінопаду” – Хмельницька та Вінницька області.
“На момент розпаду Радянського Союзу в Україні було понад 5 500 пам’ятників Леніну, а на зараз залишилося понад 1700. – розповідає співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд. – “Ленінопад” почав суттєво уповільнюватись цієї осені. Так, у жовтні демонтували лише 33, а в листопаді 35 пам’ятників Леніну”.
За словами Голови Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимира В’ятровича, пам’ятники епохи тоталітаризму рідко коли ліквідовують законним шляхом. “Здебільшого це стається стихійно, в революційний час. Так було у 1989-1990-ті у Східній Європі та в Західній Україні. Але тепер, гадаю, що “революційну ініціативу” має перехопити держава і довести справу позбавлення України решти тоталітарних пам’яток до завершення”, – розповідає історик.
Нагадаємо, ще 28 березня 2007 р. Президентом України видано указ «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932–1933 років в Україні» №250/2007 (надалі – Указ). Абзацом 7 п. 3 цього Указу обласні державні адміністрації зобов’язано вжити заходів щодо «демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932–1933 років в Україні та політичних репресій».
Зазначений Указ станом на сьогоднішній день є чинним. З огляду на це, положення Указу є обов’язковими до виконання на всій території України, в тому числі, обласними державними адміністраціями.
Володимир Ленін підпадає під визначення осіб, причетних до організації та здійснення політичних репресій, пам’ятники яким мають бути демонтовані.
Довідково
Володимир Ленін (Ульянов), що протягом 1917–1923 рр. обіймав найвищі державні та партійні посади, спочатку у Радянській Росії, а потім у СРСР, не тільки теоретично обстоював можливість та необхідність застосування політичних репресій та терору стосовно окремих груп населення чи окремих осіб, але й як посадова особа приймав участь в ухваленні та підписував відповідні нормативні документи (декрети), які легітимізували та «узаконювали» застосування таких політичних репресій та терору органами державної влади (насамперед, ВЧК, судами та революційними трибуналами).
Він також як посадова особа віддавав посадовим особам інших органів державної влади вказівки щодо застосування такого терору та політичних репресій відносно конкретних груп населення або конкретних осіб шляхом, зокрема, взяття окремих осіб у заручники, обмеженнях громадянських прав цілих груп населення, арештів конкретних осіб або цілих груп населення та поміщення їх до концентраційних таборів, реквізиції майна (зокрема, хліба) у таких осіб або цілих груп населення.
Крім того, як голова Ради народних комісарів та керівник ЦК РКП (б) Ленін відповідальний за створення каральних органів (ВЧК) для здійснення таких політичних репресій та терору, спираючись не на Конституцію та закон, а на вказівки вищого керівництва державних, а особливо, партійних органів, не будучи обмежені при цьому у своїй діяльності відповідними законодавчими рамками.
