Ювілейні роздуми
Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих (ВТПВіР) – громадська організація під першою назвою Всеукраїнське товариство репресованих (ВТР) заснована на зборах (біля 100 осіб), які відбулися 3.06.1989 просто неба на Львівській площі в Києві (Спілка художників під тиском КГБ у день зборів відмовила в наданні приміщення Будинку художників).
Мета Товариства – об’єднання зусиль, використання досвіду колишніх політв’язнів, депортованих, в’язнів сумління в ім’я утвердження і розбудови соборної самостійної демократичної української держави, а також надання матеріальної допомоги членам Товариства. Головою Товариства був обраний Пронюк Євген Васильович. А три роки тому головою став львів’янин Петро Франко.
Одночасно з відзначенням Дня Незалежності Всеукраїнське Товариство політичних в’язнів і репресованих (ВТПВіР) відзначило 25 років свого існування. Не так широко і голосно, як би слід було… Але причина зрозуміла: у дні, коли іде священна війна з проклятою народом колишньою імперією за справжню незалежність, мусимо ощаджувати кошти для Армії, для нинішніх Січових Стрільців.
Люди поважного віку, сивочолі, з відзнаками і без, зібралися зі всієї України у Львові, у Палаці Мистецтв. Обійми, привітання, спогади… Тут присутня якась сотня із 40 тисяч нині сущих в Україні… Скількох людей уже не стало… І ще оця цифра – 25!
Найбільш популярний Термін ув’язнення був саме 25 років. Є сьогодні серед живих ще чимало політв’язнів, що мали цей термін. Усі воїни УПА отримували цей строк. І часто пересиджували його. Увесь світ знає волиняка Данила Шумука, що просидів 42 роки у польських, німецьких і московських концтаборах… Он в США живе Святослав Караванський (1920 року народження), що відбув 30 років. Десь у Торонто перебуває Григорій Герчак, що відбув точно 25 літ – з 1952 по 1977 рік!! Тут у Львові мешкає Юрко Шухевич, син славного командира Романа Шухевича, теж пробув 30 років лише за те, що син такого батька.
Імперіалістична Москва протягом усіх років панування комуністів знищувала, позбавляла волі кращих синів і дочок нашого народу. Голодомори, розстріли, ув’язнення, заборони на професійну працю, виключення з вишів…
Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Світличні Іван та Надія, Микола Руденко, Олекса Тихий, Левко Лук’яненко, Данило Кулиняк, Галина Гордасевич, Оксана Мешко і її син Олесь Сергієнко, Василь Овсієнко, Євген Сверстюк, Василь Барладяну-Бирладник, Ігор і Ірина Калинці, Ніна Строката-Караванська, Ганна Михайленко, брати Горині, Ірина Сеник, Іван Гель, Василь Лісовий, Богдан Чорномаз, Володимир Мармус, Дмитро Гриньків, Григорій Гайовий… Десятки…Сотні… Тисячі…
Згадуєш ці імена ( а їх тисячі-тисяч! і мільйони!!), і хапаєшся за голову!! Боже, Боже! – як ця Україна витримала таку наругу, таке нищення!? Якою б прекрасною вона була, коли б усі розстріляні, виморені, знищені, підрубані під корінь, збиті на злеті залишилися живими і змогли на волі реалізувати свої сили, таланти, свій розум, снагу??
Слава Богу, що росте у нас забудь-трава, що ми топчемося по ній, що ми думаємо про насущні потреби… Інакше, пам’ятаючи про це викошування кращих людей, ми би не змогли жити…
А так – живемо, щось робимо, працюємо, боремось, народжуємо дітей (для того, щоб їх теж було репресовано, як гірко каже Сергій Бабич з Житомира, який відбув своїх 27 років), збираємося на відзначення 25-тиріччя нашого товариства.
Ось 87-річний Зеновій Сердюк із Тернополя, учасник УПА, який пише унікальні, чудові вірші про героїчну боротьбу з фашистами і комуністами. Він і сьогодні привіз нову (уже чи не десяту!) книжечку зі своїми творами під назвою «Радість боротьби», видану за свій рахунок, та й роздає побратимам…
Ось нинішній голова ВТПіР Петро Франко, що недавно розміняв дев’ятий десяток,– арештований у свої 15 років і закинутий до пивниці (себто – підвалу) тюрми на Лонцького у Львові. Ось він знову роздаровує свої книги, яких видав уже зо три десятки – про Норільське повстання, про боротьбу за Соборну Україну, про патріарха Йосипа Сліпого, з яким до речі, сидів у концтаборах, про малолітніх в’язнів, яких НКВД ув’язнювало і навіть розстрілювало…
Ось вінничанки Любов Севастьянова з мамою Антоніною, їх обох арештували у березні 1948 року у Чернівцях, коли Любоньці було місяць, і вона пробула у камері півтора року, поки маму засудили, дали 25 літ і повезли до концтабору.
Ось Орися Сокульська з Січеслава, у якої і брат Ярослав Лесів, священик греко-католицької церкви, і чоловік Іван Сокульський, обидва поети, пройшли концтабори і брутальні знущання, внаслідок чого передчасно покинули цей світ. Вона щойно видала у «Смолоскипі» великий фоліант – «Сніг без грат» з творами свого брата…
Ось харківянин Анатолій Здоровий, талановитий фізик, кандидат технічних наук, що написав на паркані проспекту у Харкові гасло на захист рідної мови, провадив велику роботу по пропаганді української ідеї, за що отримав 7 років концтаборів, втратив зір, але зберіг незборну силу духу.
Ось тернополяни Дем’ян Чернець, заступник голови Товариства, та Ігор Олещук, директор музею політв’язнів, створеного просто у в’язниці Тернополя…
Ось одесити Володимир Барсуківський і Павло Отченашенко, заступник голови Товариства, які ще юнаками за листівки і за висловлення своїх думок мусіли їхати у вагонах- столипіних до далекої Мордовії, а потім десятиліттями жити напівзмоги.
Ось Левко Глухівський, заступник голови Товариства, депутат Верховної Ради України 2-го, 3-го і 4-го скликань, доктор технічних наук, професор, народжений в 1942 році аж у Казахстані (Актюбінська область) у сім’ї, депортованій із Західної України у 1940 році.
Ось сестри Людмила і Жанна з Січевлава-Дніпропетровська, доньки Миколи Береславського, який 10 лютого 1969 вчинив спробу самоспалення біля київського університету во імя України… Суд відміряв йому два з половиною роки.
На жаль, не був присутнім через хворобу перший, нині почесний голова ВУТПіР Євген Пронюк, що відбув 7 р. плюс 5 років заслання.
І не приїхала тепер і вже не приїде ніколи з Чернівців голова обласної організації ВТПВіР Ірина Войцехівська, велика стражденнинця і незламна поборниця української справи, хай земля їй буде пухом. Мудра і сильна жінка, донька України…
Львівська влада чудово зустріла і вшанувала політв’язнів і репресованих. Сам голова обласної ради Петро Колодій проникливо поздоровив присутніх з 25-тиріччям організації та вручав Грамоти і нагороди. Львівяни виготовили медалі, які разом з грамотами отримали усі присутні політв’язні.
Із вітальним словом до присутніх звернувся перший заступник голови Львівської ОДА Йосиф Ситник, який зачитав привітальне звернення від Президента України Петра Порошенка та т.в.о. голови ОДА Юрія Турянського.
Виступив з привітанням Степан Кубів, нещодавно обраний головою Меморіалу імені Василя Стуса. Він вручив ювіляру Петру Франку монету «Небесна сотня на варті», що стало символом зв’язку наших політв’язнів з сучасними борцями за незалежну Соборну Україну.
А потім була екскурсія до музею «Тюрма на Лонцького», яка викликала в серцях політв’язнів чимало і гірких, і сумних спогадів… Які страшні ті камери, де навіть стіни просякнуті сльозами і прокльонами катованих і розстріляних тут комуністами сотень і сотень людей.
Потім ми поклали квіти до пам’ятника пророкові Тарасу Шевченку, якого за Україну замучили колись. Співали, читали вірші. Як по-сучасному звучали слова Тараса, звернені до друга Якова де Бальмена, що загинув на Кавказі:
І тебе загнали, мій Якове добрий!
Не за Україну,
А за її ката довелось пролить.
Кров добру, не чорну. Довелось запить
з Московської чаші московську отруту.
Зараз на Сході продовжується наша боротьба, і знову з московськими окупантами, за наші ідеали, які ми сповідували, які ми у ті далекі роки обстоювали за гратами камер і за колючим дротом концтаборів – за соборну, вільну, європейську Україну.
Оттакі наші 25 років.
Олекса Різників, письменник,
головний редактор часопису ВТПВіР «Зона».
