22 січня 1919 року в Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в єдину державу, що увійшов в історію як День Соборності України.
«Од нині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина Незалежна Українська Народна Республіка», – зазначалося в Акті Соборності.
Роком раніше, у 1918-ому, того ж таки дня, було прийнято IV Універсал Української Центральної Ради, що проголошував незалежність Української Народної Республіки: «Від нині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу…», – закріплювалося IV Універсалом.
Саме ці доленосні документи довели усьому світу нашу національну зрілість і запрограмували на подальшу боротьбу за незалежність і соборність України, яку і сьогодні доводиться відстоювати зі зброєю в руках.
Стаття «Великі роковини».
Часопис «Український самостійник»,
Прага, ч. 2 (12), 1936 р.
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 2, спр. 70, арк. 33
За роки тоталітарного режиму в Радянській Україні ні проголошена незалежність УНР, ні День Соборності не відзначалися. Проте українська еміграція, розкидана по всьому світі, не лише пам’ятала, але й щорічно відзначала ці події, ні на мить не сумніваючись у тому, що утворення майбутньої єдиної (соборної) української держави закладено саме у цих двох документах надзвичайної ваги і сили, бо є «вихідною точкою всіх наших визвольних змагань».
Про традицію відзначення Дня Соборності України численною українською громадою за кордоном розповідають колекції документів, що нині зберігаються у Центральному державному архіві зарубіжної україніки (ЦДАЗУ). Вони містять програми, запрошення, святкові академії, обіжники, листи, організовані урядом УНР в екзилі та громадсько-політичними організаціями за кордоном: Українським республікансько-демократичним клубом у Чехословаччині, Українським національним об’єднанням (УНО) Канади, Конгресом українців Канади (КУК), Світовим конгресом вільних українців (СКВУ). До речі, в середовищі українських емігрантів обидві події 22 січня здебільшого відзначалися як одна важлива історична і політична дата – свято державності і соборності, бо були глибоко переконані, що одне неможливе без іншого.
Обіжник УНО Канади, 10 січня 1956 р.
ЦДАЗУ, ф.50,оп. 1, спр. 2, арк. 91
Статті, замітки, політичні вірші, опубліковані в українських періодичних виданнях США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини, не лише розкривають роль і значення незалежності й соборності для української політичної еміграції, а й виявляють постійну їх увагу до цих пам’ятних подій, з’єднуючи ніби «живим ланцюгом» країни Європи і Америки, де і нині мешкає українська спільнота.
Яскравим проявом нашої обопільної солідарності, зокрема, став перший (ще в умовах радянської дійсності) символічний «живий ланцюг» від Києва до Львова, організований патріотичними силами України у 1990 році з нагоди 71-ї річниці її Соборності. Закордонні українці тоді відгукнулися на подію численними публікаціями, щирими вітаннями «за вияв державницької дії» братам-українцям на їх історичній Батьківщині, що наближали офіційне відзначення Дня Соборності.
22 січня 2019 року Україна урочисто відзначатиме на загальнодержавному рівні 100-річчя проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР. Будемо вшановувати нашу багатовікову історію національного державотворення, полеглих борців за свободу, незалежність і територіальну цілісність нашої держави, закликатимемо до єднання суспільства у справі розбудови України як високорозвиненої європейської держави, а також згадуватимемо помилки минулого, що призвели тоді до втрати української державності. Цього дня в усіх регіонах України проводитиметься Всеукраїнська Естафета Єднання, що знову «живим ланцюгом» поєднає українців. Він є символом того, що не варто опускати руки, навіть тоді, коли часом здається, що історія повторюється. Попри все ми живемо у відновленій у незалежній державі, маємо історичну пам’ять про столітню історію досвіду незалежності. І це є надзвичайно важливо для нашої ідентичності серед інших держав.
Віра Фазлєєва, провідний науковий співробітник відділу використання інформації документів ЦДАЗУ
