Степан Гайдучок (13.03.1890 р., село Підтемне – 16.03.1976 р., місто Львів) – професор тіловиховання, журналіст, редактор, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Української Галицької Армії, один з перших українських фахівців з фізичного виховання і спорту, учень і послідовник “Батька українського тіловиховання” Івана Боберського, поціновувач української старовини.
Навчання та перші кроки на педагогічній ниві. Народився в с. Підтемне (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.) у селянській сім’ї Степана та Марії. Спочатку навчався в початковій школі в рідному селі Підтемному, а з 1901 р. до 1910 р. (з перервою у 1902/1903 н. р.) в Академічній гімназії у м. Львів. У 1912–1914 рр. навчався на медичному факультеті Львівського університету. В гімназії Степан Гайдучок познайомився з професором Іваном Боберським, який вплинув на його формування та вибір майбутньої професії – учителя фізичного виховання. Упродовж вересня 1909 р. – травня 1910 р. Степан Гайдучок відбув державні студії з фізичного виховання у Празі. 28–29 грудня 1910 р. склав державний іспит у Львівському університеті, здобувши фах учителя руханки (фізичного виховання). З лютого 1911 р. до початку Першої світової війни Степан Гайдучок працював учителем гімнастики (руханки) в приватній учительській жіночій семінарії, дівочій школі імені Шевченка та гімназії Сестер Василіянок у Львові.
У роки Великої війни та подій Української національної революції. У липні 1914 р. Степан Гайдучок був мобілізований до австро-угорській армії. Спочатку як молодший лікар перебував на службі в словенському піхотному полку в Целлє (Штирії), а з 1915 р. до 1 листопада 1918 р. – на італійському фронті. Під час відпустки у 1917 р. одружився з учителькою початкової школи Стефанією Богуславською (19.01.1896–19.02.1919, померла від сипного тифу) з Глинян. З розвалом Австро-Угорщини та початком польсько-української війни 1918–1919 рр. добровільно зголосився до лав Української Галицької Армії, де у 4-ій Золочівській бригаді як військовий лікар відстоював незалежність ЗУНР з 14 грудня 1918 р. до 15 червня 1919 р. Разом із багатьма іншими пораненими та тяжко хворими на тиф потрапив у польський полон. У полоні перебував (Домб’є, Тухолі на Помор’ї) з 15 червня 1919 р. до 7 листопада 1920 р. Виздоровівши від сипного тифу, Степан Гайдучок повернувся до Львова.
Міжвоєнний період. Позбавлений польською владою можливості продовжити навчання у Львівському університеті та роботи за фахом, Степан Гайдучок був безробітним, а з 15 лютого 1922 р. і аж до 18 грудня 1939 р. працював професором руханки в Філії Академічної гімназії, а також приватній єврейській гімназії (упродовж 1925–1927 рр.) та українській учительській семінарії. 2–3 листопада 1935 р. він як один з кращих фахівців з фізичного виховання і спорту взяв участь в Першому українському педагогічному конгресі у Львові.
Друга світова війна. З приходом більшовицької окупаційної влади у вересні 1939 р. до Львова та великими перетвореннями у Галичині, Степан Гайдучок організував кафедру фізпідготовки у новоствореному Львівському державному медичному інституті. На ній як завідувач та викладач пропрацював з 18 грудня 1939 р. до 30 червня 1941 р. У період нацистської окупації Степан Гайдучок з 15 серпня до 1 листопада 1941 р. спочатку – референт охорони спортивних споруд у відділі тіловиховання Львова, а з 1 листопада 1941 р. – до 1 липня 1944 р. – викладач руханки в І-ій державній гімназії у Львові.
1944–1970-ті рр. З 1944 р. до кінця 1950-х рр. Степан Гайдучок працював старшим викладачем (з 1 серпня 1944 р. – до 1 січня 1946 р.), доцентом (з 1 січня 1946 р. до 1947 р.), старшим викладачем (1947), викладачем (з 8 вересня 1947 р. – до кінця 1950-их рр.) кафедри фізпідготовки Львівського державного медичного інституту.
Громадська та суспільно-культурна діяльність. Степан Гайдучок попри свою основну педагогічну працю був активним у громадській сфері. Був членом першого осередку розвитку і популяризації спорту в навчальних закладах українців Галичини “Українського спортового кружка” в Академічній гімназії у Львові упродовж 1906–1910 рр., де займався різними видами спорту, допомагав організовувати професорові Іванові Боберському спортові змагання, виступав як суддя змагань, виголошував лекції з актуальних питань тіловиховання тощо. З 8 жовтня 1910 р. – член українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” у Львові, де брав активну участь в організаційній праці, зокрема вишколював інструкторів тіловиховання, організовував та проводив спортові змагання, руханкові покази, поїздки по сокільських осередках тощо. Степан Гайдучок –співзасновник спортового товариства “Україна” (1911), член “Пласту”, Товариства прихильників музею НТШ, Українського Студентського Спортового Клюбу (зокрема у 1932–1933 рр. – голова спортової секції, його заступником був Роман Шухевич), опікун спортового клубу “Сагайдачний”, почесний член Карпатського Лещетарського Клубу (обраний 20 травня 1929 р.) та ін.
Творча та документальна спадщина. Упродовж життя Степан Гайдучок вивчав досвід національних гімнастичних систем, популяризував різні види спорту серед українців. Він є автором українських теоретико-методичних праць присвячених різним аспектам фізичного виховання і спорту: “Вільні вправи” (1913), “Вправи вільноруч” (1923), “103 вежі” (1925), “Вправи вільноруч ч. 1–4” (1927), “Відбиванка” (1930), “Вправи вільноруч ч. 5” (1932),“Свобідний дручок” (1935), “Долівкові вправи” (1936), “Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді” (1938), “Пів століття сокільських видань” (1937), “Путівник туриста по західних областях України” (1947, рукопис), “Погляди Івана Франка на туризм” (1949, рукопис) та ін. Степан Гайдучок написав близько 200 публікацій в українській та іноземній періодиці, журналах, альманахах, календарях, енциклопедіях.
Степан Гайдучок – збирач документів, матеріалів і укладач унікального фотоархіву з детальними описами, які ілюструють історію українського гімнастично-спортового руху Галичини, участь українців у складі австро-угорської армії в Першій світовій війні та подіях Української національної революції 1917–1921 рр., громадське, культурно-просвітнє та економічне життя українців в окупованій Польщі тощо.
Останній спочинок. Серце “Сівача зерна добра на рідній ниві” перестало битися 16 березня 1976 р. Поховали його на 80 полі Личаківського кладовища. B Австралії (мав одну доньку Богдану, яка зі своїм чоловіком Клавдієм Білинським на початку Другої світової війни емігрувала закордон), у березні 2016 р. встановлено новий пам’ятник на якому викарбувано: “Степан Гайдучок професор тіловиховання * 13.03.1890 † 16.03.1976 / Стефанія з Богуславських Гайдучок * 19.01.1896 † 19.02.1919”.
Андрій Сова
