21-22 листопада 1943 року на Рівненщині, в селі Будераж, з ініціативи ОУН (б) та під охороною УПА відбулася Перша Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії. У результаті конференції делегати 13 поневолених народів скоординували свою роботу проти окупантів, зокрема проти вивозу населення поневолених народів на примусову роботу в Німеччину та на фронти національних формацій при німецькій армії, було створено національні формації бійців інших національностей в УПА та випущено ряд пропагандивних матеріалів.
Саме від цієї події бере свій початок діяльність Антибільшовицького блоку народів (АБН), який об’єднав десятки поневолених Москвою народів в спільний фронт боротьби з більшовицькою окупацією. АБН активно діяв майже півстоліття – від Другої світової війни до розвалу СССР у 1991 році. Діяльність українців в АБН – це непересічний приклад того, як нація без своєї держави та загнана в надзвичайно складні умови як під радянським терором, так і в країнах еміграції, без знання мови та засобів для існування, покладаючись лише на власні сили, змогла переламати хід подій та відновити свою незалежну державу.
У квітні 1946 року відбувся 1-ий Конгрес АБН, на якому Блок був реорганізований. Діяльність АБН стала одним із основних напрямків національно-визвольної боротьби ОУН (б). Керівником Блоку впродовж 1946-1986 років був Ярослав Стецько, а після його смерті – його дружина, Слава Стецько. Провід ОУН протягом всього періоду діяльності АБН в однаковій мірі критично ставився до політики СССР та США, Варшавського договору та НАТО, а відносини співробітництва з останніми прагматично вибудовував, виходячи із українських національних інтересів.
Актуальність ідей АБН
Хоч АБН створювався в розпал боротьби імперських потуг – німецької та російської, в основу його діяльності лягла ідея влаштування світу шляхом взаємодії незалежних національних держав. Ця ідея виражена в гаслі «Воля народам! Воля людині!». Лише в національній державі людина може в повній мірі забезпечити свої економічні, соціальні, культурні та політичні права. Правильність цих висновків доводить історія ХХ століття, протягом якої більшість імперій втратили свій колоніальний статус. Сьогодні право на національне самовизначення закріплене в Статуті ООН, Декларації про принципи міжнародного права та ряді інших міжнародних документів. Проте існує держава, яка вперто не хоче цього визнавати і продовжує плекати імперські амбіції.
Російська Федерація є ідейним спадкоємцем як СССР, так і царської Російської імперії і має свої імперські традиції. В найбільшій за територією країні світу сьогодні живуть представники півтори сотні народів. Національна свідомість цих народів, стан збереження їхньої культури, мови та звичаїв є прямим свідченням асиміляційної політики Росії. Якщо національну політику США порівнюють з плавильним котлом, то національну політику Росії можна назвати гігантською м’ясорубкою. Росія перемелює людські долі та перетворює народи на однорідну масу населення без історичного минулого та яскравих культурних особливостей.
Змінюється ідейне підґрунтя російського імперіалізму – під гаслами слов’янства, соціалізму чи “русского міра” ведеться агресія проти націй-сусідів, вдосконалюються методи боротьби, арсенал яких варіюється від культурної експансії до ведення військових дій, але суть політики Росії залишається незмінною.
Україна сьогодні, як і в минулому, зайняла чільне місце в боротьбі з російським імперіалізмом. Актуальність спільного фронту як незалежних, так і поневолених Росією народів сьогодні є незаперечною. Проте сама актуальність ідеї нічого не варта, якщо немає достатньо людей, які ці ідеї безкомпромісно впроваджують в життя, а не лише використовують їх для святкових промов. З цієї точки зору особливий інтерес для сьогодення становить досвід діяльності АБН.
Досвід діяльності АБН
Про діяльність Антибільшовицького блоку народів є чимало матеріалів – статті, матеріали та офіційні документи, інформація про акції в українській та міжнародній пресі, письмові та усні спогади учасників. Комплексних досліджень, які б об’єднали всі наявні матеріали в одну цілісну картину, практично немає, проте на основі наявної інформації можна виділити основні напрямки діяльності АБН.
По-перше, одним з основних напрямів діяльності АБН було налагодження зв’язків з революційними рухами інших народів. З початку діяльності АБН включав в свої ряди представників визвольних рухів поневолених народів та постійно залучав нових союзників. У різні періоди до складу АБН входили представники визвольних рухів від 13 до 35 народів. Тут важливим є підхід до співпраці – українці, попри те, що відігравали ключову роль в діяльності Блоку, постійно підкреслювали, що є лише одним із поневолених народів та у всіх своїх заходах обстоювали інтереси всіх поневолених народів, представлених в АБН. Неможливо побудувати ефективну співпрацю на основі прагнення використати інших для власного інтересу.
По-друге, АБН брав участь в створенні та діяльності антикомуністичних об’єднань. Постійний пошук прихильників ідей національної незалежності та боротьби з російським імперіалізмом був передумовою зміцнення впливів Антибільшовицького блоку народів. АБН був співзасновником Європейської ради свободи та Всесвітньої антикомуністичної ліги. Показово, що АБН увійшов до Всесвітньої антикомуністичної ліги лише після того, як було прийнято рішення, що Ліга буде не лише антикомуністичною, але й змагатиме за розподіл російсько-совєтської імперії на самостійні держави на їх етнографічних територіях. Обстоювання своєї позиції та переконування членів Ліги тривало 3 роки. Така наполегливість, безкомпромісність та послідовність у досягненні власних цілей є для нас яскравим прикладом до наслідування. Це є протилежністю «політики флюгера», який постійно змінює свої цілі та переконання – через втрату віри чи ентузіазму в їх досягнення чи через найменшу зміну обставин. «Флюгери» приречені в кращому випадку лише на дрібні перемоги, з таким підходом ніколи не зможемо здійснити нічого дійсно великого.
По-третє, АБН обстоював інтереси поневолених народів на міжнародній арені. Це свого роду лобізм на міжнародному рівні, тільки без власної держави. Для цієї цілі керівники АБН проводили зустрічі з світовими лідерами, дипломатами, міністрами, військовими, надсилали листи та аналітичні матеріали про становище поневолених народів та їх вимоги, проводили масові демонстрації та протести.
Практично всі керівники держав, делегати ООН, посли були поінформовані про АБН та його позиції. Досягнення таких успіхів без власної держави та значного фінансування здаються неможливими. Здається, що тут є якийсь секрет. Проте це просто приклад того, на що здатні люди, які вірять у свою ідею. А секрет дійсно є – не оглядатися на інших, а бути самим творцем своєї долі.
На початку 1950-х в еміграційних колах були дуже популярними (адже знаходили фінансову підтримку ЦРУ) ідеї спілки народів Росії для перебудови території СССР на антибільшовицьких засадах. Ярослав Стецько відкинув та постійно критикував подібні ініціативи, наголошуючи на необхідності створення незалежних національних держав. І хоч така позиція не приносила коштів в казну, проте вона дала дійсно необхідне – повагу, з Ярославом Стецьком та представниками АБН спілкувались, як із рівними.
По-четверте, АБН вів широку пропаганду своїх ідей та боротьби поневолених народів. Для цього видавали друкований орган «АБН Кореспонденс» («ABN Correspondence»), який виходив англійською, німецькою і неперіодично французькою, іспанською та португальською, розміщував матеріали в десятках українських газет та журналів, а також видавав десяток власних періодичних видань, сотні брошур і десятки багатотомних книжок. АБН протягом 12 років здійснював радіомовлення для поневолених народів СССР на Далекому Сході, в т.ч. на Зелений Клин. Також більшість акцій АБН були висвітлені в світових ЗМІ, адже вони відбувалися в яскравій формі та були прив’язані до важливих світових подій – олімпіад, самітів держав, з’їздів ООН тощо.
Аналізуючи пропагандивну діяльність АБН привертає увагу масштабність, цілеспрямованість та креативність. Бажання охопити широкі цільові аудиторії та максимально ефективно впливати їх переконання, використання сучасних засобів інформаційно-пропагандивної роботи є тими дороговказами, на які варто рівнятися.
АБН за півстоліття своєї діяльності зміг поставити питання України на міжнародну арену та своєю згуртованість, безкомпромісною позицією та активною працею спричинитися до відновлення незалежності України.
Досвід ОУН (б) та АБН в лобіюванні українських інтересів на міжнародному рівні є корисним сьогодні у захисті незалежності та соборності України. Але щоб цей досвід використати, недостатньо відслідковувати якісь закономірності чи «робочі методи». В першу чергу треба стати такими людьми, які шукають можливостей, а не виправдань, які вірять у майбутнє України і готові обстоювати свою ідею, навіть якщо проти нас буде увесь світ.
Соломія Фаріон, Голова МНК
