(З книги Аліка Гомельського “Єврейсько-Українські відносини. 20 століття”)
Хотів би розглянути ще одну спробу радянських каральних органів розіграти «єврейську карту» в боротьбі з українським визвольним рухом.
Нещодавно розсекречені СБУ документи КДБ вражають. І розмахом, і винахідливістю, і глибиною підходу …
Передісторія така: Ярослав Стецько, заступник голови ОУН(Б) Степана Бандери, прем’єр Української Держави, проголошеної 30 червня 1941 року, був заарештований Гестапо 4 липня 1941 року і перебував в ув’язненні до кінця 1944 року. З 1946 року, протягом 40 років, він очолював Антибільшовицький Блок Народів (АБН) і був в цей час однієї з чільних фігур Українського визвольного руху. Це природно робило його мішенню операцій радянських каральних органів.
За визнанням Б. Сташинського (вбивці Л.Ребета і С.Бандери), за розпорядженням своїх кураторів він досконально вивчив звички, розпорядок і адреси Стецько в Мюнхені, але так і не отримав схвалення КДБ на вбивство глави АБН. На відміну від Ребета і Бандери, в кінці 1950-х, Я.Стецько був найпопулярнішою політичною фігурою не лише української діаспори і національно-визвольної боротьби українського народу, а й лідером міжнародного антикомуністичного руху.
Розсекречені документи складаються з:
• доповідної записки голови КДБ України В.Федорчука на ім’я В. Щербицького датованій груднем 1973 року
• інформаційного повідомлення ЦК КПУ від жовтня 1969 року про те, що стосовно Я.Стецько була проведена пропагандистська операція
• листівок на івриті і ідиш із закликом вбити Я.Стецько
• переклад тексту листівки на російську мову
Кожен з документів на мій погляд являє собою подобу радіоактивного заряду, який опромінює і єврейський і український народи своїми смертоносними променями взаємного розбрату і ненависті.
Що ж, давайте розберемо кожен з них детально. Почнемо з записки Федорчука. Цитую:
«… з метою розпалювання ворожнечі між українськими націоналістами і сіоністами в США була видана брошура “Щоб ми не забули”, в якій на документальній основі викривається причетність оунівців в період 2-ї світової війни до масового знищення мирного населення в тому числі до так званих «єврейських акцій» … як “автор” і видавець брошури виступив один з керівників прогресивної української організації “Ліга Американських Українців” що відвідував в останні роки Україну і мав можливість легендувати наявність у нього матеіалов, використаних в брошурі … ».
Гриф “Цілком таємно” дозволяє Федорчуку абсолютно відверто і цинічно окреслити:
мета – розпалювання міжнаціональної ворожнечі;
засіб – дезінформаційна брошура;
інструмент – агент радянських спецслужб з української діаспори.
Наступна цитата: «… З метою популяризації брошури, «автор»… привернув до здійснення цього заходу на посаді «співвидавця» одного з єврейських прогресивних діячів Нью-Йорка. Спільний виступ прогресивних українських та єврейських організацій в США проти оунівців, як військових злочинців дав певний політичний ефект …».
Отже, для чекістського спецзавдання, виродок українського народу привернув подібного йому виродка народу єврейського. У зв’язку з тим, що нам відома назва пасквіля ( “Lest We Forget”), дата видання (перше – 1973 рік) і місце (США), то ми досить легко можемо його виявити. Брошура ця і зараз, в 2019 році, знаходиться в абсолютно вільному продажу на Амазон і багатьох інших книжкових онлайн ресурсах. Автор – Майкл Ганусяк уродженець Нью-Хейвен, штат Коннектикут, член Компартії США. У зв’язку з проробленим об’ємом роботи, 93-річний письменник отримав 11 жовтня 2006 року явно дуже тепле містечко в пеклі. Компанію йому там складе (або вже склав) товариш Сем Певзнер, працівник газети на ідиш “Морген Фрайхайт” пов’язаної також з Компартією США.
Читаємо документ далі: “… Єврейська “Організація по боротьбі з фашизмом, расизмом та антисемітизмом” має намір передати ФБР США список осіб що викривають брошурою в геноциді, зажадавши їх розшуку та покарання…”.
Один Б-г знає, що за організацію мав на увазі товариш Федорчук, але вона отримала від КДБ СРСР козирі для того, щоб розкрутити ворожнечу між євреями і українцями до неймовірних обертів …
Перейдемо тепер, власне, до справи Ярослава Стецько. Ще один цілком таємний документ КДБ України повідомляє нам, що: “…Починаючи з 1966 року КДБ України було проведено ряд заходів в результаті яких ватажок ОУН Стецько був викритий перед широкими колами єврейської громадськості як один з головних винуватців участі оунівців в акціях геноциду, що проводився гітлерівцями. В розвиток цих заходів, від імені осіб єврейської національності, які проживають у ФРН і обуреними безкарністю Стецько, нами єврейською / іврит, ідиш / та англійською мовами підготовлена листівка закликає помститися Стецько за тисячі невинних жертв геноциду. Зазначені листівки засилають в редакції єврейських друкованих органів в США, Англії, Франції, Ізраїлю та ФРН … “.
Хочу звернути увагу читача: документ датований 1969 роком, тобто це після Шестиденної війни в якій СРСР активно допомагав арабам і нещадно давив на Ізраїль, розірвав в результаті дипломатичні відносини. І ось, для нацьковування євреїв на Ярослава Стецько, КДБ апелює до того, як відважно євреї захищали свою країну. Верх цинізму і глибина підлості. Так вони відкритим текстом писали, мовляв зіштовхуємо українських націоналістів і сіоністів.
Не зважившись в 1950-х роках знищити Я.Стецько своїми силами, комуністи вирішили оббрехавши главу ОУН, та нацькувати на нього єврейство.
Тепер деталі: листівку англійською без проблем могли прочитати в будь-який з перерахованих країн. На ідиш в кінці 1960-х теж виходило чимало періодичної преси в Європі і Америці. Але ключовим тут, я вважаю текст на івриті і ось чому. Операціями з фізичної ліквідації тих, хто представляв загрозу єврейському населенню планети здійснювала лише одна організація в світі: ізраїльський Моссад. До 1970 року в активі “ХаМосад ле Модіін у ле Тафкідім Меюхадім”, тобто “Інституту Розвідки і спецоперацій” (коротко “Інституту”) були такіі гучні операції:
– викрадення і вивезення з Аргентини до Ізраїлю нацистського злочинця Адольфа Ейхмана
– ліквідація ряду німецьких фахівців, що працювали на єгипетську ракетну програму
– викрадення з французького порту Шербурн 5 ракетних катерів зроблених для Ізраїлю, але потрапивших під ембарго.
Вбивство або викрадення відкрито мешкаючого у Мюнхені і багато мандрувавшого по світу глави АБН Ярослава Стецька було справою досить простою, але ізраїльтяни, вивчивши справу, таку “підставу” проігнорували. Український лідер, який просидів 3 роки в польській тюрмі і 3.5 року в нацистських в’язницях і концтаборі був небезпечним для СРСР, але не для євреїв і Ізраїлю!
Документ, підписаний в жовтні 1969 року заступником голови КДБ УРСР, дуже насичений змістом і важливий. Крім опису операції проти Я.Стецька в ньому також говориться: «…від імені українських націоналістів виготовлена прокламація, яка закликає боротися за надання самостійності канадській провінції Манітоба. Один примірник цієї листівки з супровідным листом, виконаним почерком одного із проживаючих за кордоном українських націоналістів, направлений до канцелярії прем’єр-міністра П.Трюдо. Цим заходом переслідується мета викликати негативну реакцію з боку канадського уря-ду на прояви «українського сепаратизму» і посіяти недовіру до основних емігрантських центрів, які існують у країні…».
Тобто КДБ також намагався дезінформувати уряд Канади, виставивши канадських українців сепаратистами, котрі планують розвал держави. Зауважу, що це не просто поширення чуток, а лист з підробленим почерком конкретної людини. Про те, що СРСР займався подібними речами ще в 1957 році, повідомив на слуханнях в сенатському комітеті США утікач на Захід старший майор держбезпеки (що дорівнює армійському генерал-майору) Олександр Орлов (Лев Фельдбін)*.
Час для цієї провокації було підібрано КДБ відмінно, тому, що друга половина 1960-х років в Канаді була дуже бурхливою в плані сепаратизму, і закінчилася введенням частин канадської армії в Оттаву і Монреаль в жовтні 1970 року. Ліві франкофонські маргінали з Фронта Визволення Квебеку, починаючи з 1963 року, влаштовували теракти: вибухи, пограбування, захоплення заручників, вбивства. Тому сепаратистські виступи в центрі Канади (в провінції Манітоба) були би, м’яко кажучи, дуже невчасними для канадського керівництва.
Далі це «повідомлення» каже: «…від імені члена ОУН-бандерівців, який проживає в ФРН, виготовлено на німецькій мові лист із докорами на адресу німців ФРН і погрозами «самостійно захищати християнсько-гуманні традиції німецького суспільства і звести рахунки з німцями за колишні кривди». Документ засилається на адреси газет, журналів, а також окремих буржуазних політичних і громадських діячів…».
Робилося це з метою компрометації українських емігрантів з ОУН(Б), які проживали в Німеччині, а деякі працювали в структурах «Радіо Свобода» і «Радіо Вільна Європа».
Але це ще не все. Цитую: «… Для поглиблення розколу і посилення протиріч між ЗЧ [Закордонними Частинами – прим. автора] ОУН і їхніми противниками у таборі українських буржуазних націоналістів… на адресу єпископа Платона Корнеляка, котрий запропонував провести релігійну службу в пам’ять про Бандеру, від імені націоналіста-мельниківця, надіслано анонімного листа з пропозицією відмовитися від цього наміру, тому що винуватець розколу в ОУН, Бандера, є ініціатором «братовбивчих акцій, що послідкували за цим розколом і послабили український революційний рух…»».
Це свідчить про те, що КДБ уважно стежив за конфліктом між двома фракціями ОУН, і вміло нацьковував одних на других і маніпулював.
Ну і останній документ – текст самої листівки. Наведу кілька цитат:
1) “… Ярослава Стецько відповідального за дії української поліції і банд, т.зв. УПА …”
Це наклеп. Українська поліція набиралася нацистами, а не ОУН(Б). УПА була взагалі створена лише в 1942-1943 роках, коли Я.Стецько знаходився в ув’язненні у нацистів вже 1.5 року.
2) “… Ми абсолютно не помічаємо як гітлерівець Оберлендер і Стецько утворили разом із собі подібними “Європейську Раду Свободи”…”.
Мається на увазі Світова Антикомуністична Ліга.
3) “… Світова громадськість обурюючись підвищенням телефонних тарифів спокійно дивиться на те, як англійський прем’єр-міністр Вільсон приймає в своїй резиденції банду Стецько, Оберлендера і їх приятелів …”.
Тут вже прокол, якщо глава Лейбористської партії Великобританії вважає прийнятним офіційно спілкуватися із Стецько, не рахуючи його військовим злочинцем, то …
4) “… Доки ми будемо покірливо терпіти цього виродка. Невже в середовищі єврейського народу, що з таким блиском захищає свою Батьківщину не знайдеться людини здатної … всадити кулі в цю самовдоволену пику? …”.
А це вже явний перегин, який видає з потрохами підбурювачів з КДБ, які закликають до політичного вбивства глави АБН руками ізраїльських спецслужб.
Кілька слів з приводу сумно-відомого “Життеписа Ярослава Стецька”. Він згаданий комуністами США Ганусяком і Певзнером, підхоплений і оголошений автентичним документом істориками Д-П.Хімкой, М.Царінніком і К.Бергкофом (Царинника і Бергкофа мені вже доводилося спростовувати в справі “стенограми конференції ОУН(Б)” що виявилася агітпропівською підробкою).
Процитую статтю Олеся Городецького стосовно «Життєписа» Я.Стецька: «Професор Тарас Гунчак у своїй статті для Гарвардського журналу вказував на грубі ознаки фальсифікації: невідповідність хронології, що її вказано в біографії Стецька, реальним фактам, неіснуючі посади та організації, використання радянського правопису української мови, знаходження «життєпису» в радянських, а не в німецьких архівах….Написанню цього «життєпису» заперечував сам Ярослав Стецько, вважаючи його грубим фальсифікатом радянської пропаганди. Про те, що правки на машинописному тексті зроблені не його почерком, уже пізніше неодноразово стверджувала його дружина та інші люди, котрі його добре знали…Про сумнівність справжності «життєпису» свідчить також експертний висновок спеціалістів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління у місті Києві. У документі, датованому листопадом 2002 року, який має назву «Характеристика та аналіз документів справи 7, оп. 3, ф. 3833. Крайовий провід ОУН на Західно-Українських землях за 1941 – 1946рр., що зберігається у ЦДАВО України» – а власне в цій справі зберігається так званий «Життєпис» – зокрема, сказано наступне:
«…Ще одна особливість документів, що звертає на себе увагу, це – папір, на якому надруковані ці документи: німецькі на цупкому папері; польські документи в основному на цигарковому папері, але фізичний стан їх задовільний, однак читати такий текст важко, оскільки документи в більшості надруковані з обох сторін і через один інтервал. Українські документи надруковані на газетному папері, а це значить, що ці документи створювалися у відповідних регіонах з відповідною ознакою діловодної служби, яка створювала ці документи: Німеччина, Україна, Польща… На жаль, коли читаємо документи, то бачимо, що в окремих випадках немає початку або кінця документу. Щодо оригінальності документів, то 90% документів – незасвідчені копії, тобто не мають підписів, частина з них засвідчені копії – це є підпис, або стоїть печатка… Якщо вважати, що підписи Ярослава Стецька дійсно його, то такі документи є оригіналами, але ми дотримуємося того, що це не оригінальні підписи Стецька…»».
Вищенаведені документи КДБ датовані і охоплюють період між жовтнем 1969 і груднем 1973 але це ще далеко не все. Нещодавно розсекречені архіви ЦРУ проливають додаткове світло на ступінь розмаху операції КДБ проти Ярослава Стецько та українських іммігрантів в США.
Отже, напередодні візиту Л.Брежнєва в США (18 червня 1973 року) представник посольства СРСР у Вашингтоні звернувся до американських спецслужб із заявою про те, що українські націоналісти на чолі із Стецько планують вбивство Брежнєва під час цього візиту.
Здійснення вбивства покладено “на молодих українців що брали участь в бойових операціях армії США у В’єтнамі і відомих своїм фанатизмом … Найактивнішу участь в цих планах і власне приготування до теракту приймає майор армії США Кравців, син українського націоналіста Богдана Кравціва”.
Генерал-майор армії США Микола Кравців.
Як видно зі списку адресатів, тодішній держсекретар США Г. Кіссінджер був повністю присвячений в те, що відбувається розслідування. З цього випливає, що полювання і провокації проти Я.Стецько з боку КДБ не тільки не припинялися в період 1969-1973 але були розширені настільки, що мали побічну мету в особі однієї з ключових фігур армії США.
Так, так, Ніколас (Микола) Кравців, що воював у В’єтнамі, був одним з розробників тактики армії США у В’єтнамі, а також операцій в Панамі (1989-1990) і Іраку (включаючи “Бурю в пустелі” 1991 і звільнення Іраку в 2003-му). Після того, як він пішов у відставку в званні генерал-майора армії США, Н.Кравців протягом декількох років надавав допомогу в створенні армії незалежної України.
Для повного розуміння ситуації із зверненням радянського дипломата до ФБР 11 червня 1973 року, необхідно розглянути додаткові матеріали з опублікованих нещодавно архівів ОУН(Б). А конкретно, листування керівництва Антибільшовицького Блоку Народів (АБН), пана Ярослава і пані Ярослави Стецько, з сіоністом, в’язнем ГУЛАГу, учасником 2-ї світової війни, ізраїльським політичним діячем, публіцистом Авраамом Шифріним. Сам факт такого листування і конверти пошти Ізраїлю з адресами подружжя Стецьків в Мюнхені – приголомшливий доказ взаємодії і дружніх відносин єврейських і українських націоналістів. Але зміст одного з листів А.Шіфріна до Ярослава Стецька елементарно руйнує міфи про антисемітизм і одночасно пояснює чому СРСР докладав такі колосальні зусилля як для морального так і для фізичного знищення глави АБН. Судіть самі:
“…хочу розповісти про один план, який напевно зацікавить і Вас. Зараз у світі йде кампанія акцій проти радянських дипломатів, наприклад в США наша дівчинка облила кров’ю радянського прес-аташе публічно на прес-конференції. Як Ви якби і у вас знайшлися любителі прямих акцій? Наприклад публічна ляпас дипломату від жінки або зняти з нього штани на вулиці (є ж здорові хлопці які зможуть це зробити швидко!) і відшмагати його публічно. це дасть великий ефект. А суд дасть тільки штраф і в суді треба виступити відкрито і пояснити суду що зроблено це за тих поневолених в СРСР, які самі не можуть це зробити. Напишіть відразу яка Ваша думка … Сердешній привіт дружині. З повагою, Авраам.”
Авраам Шифрін
Лист цей датований 10 квітня 1972 року, тому досить легко з’ясовується, що описаний Авраамом випадок стався 15 березня 1972 року, коли 17-річна американська школярка з “Ліги Захисту Євреїв”, зі словами “Вбивця, звільни єврейських в’язнів!”, вилила кров на чоло радянському дипломатові Олександру Євстаф’єву. За словами спікера “Ліги” це був не муляж, а літр справжньої крові, зданої самою дівчиною і ще 2 школярами.
Цей лист А.Шіфріна мені здається дуже важливий у тому плані, що через витік його змісту в СРСР, на Ярослава Стецька, влітку 1973 року, був проведений цій напад, через ФБР і Держдеп США, щоб перешкодити політичному союзові між українськими націоналістами і єврейськими сіоністами, цілком спрямованому проти СРСР.
Для довідки: “Ліга Захисту Євреїв” була створена в США в 1968 році групою єврейської молоді під керівництвом раббі Меїра Кахане (зіхроно ле враха!) для захисту єврейського населення «змішаних районів» Брукліна від хуліганства і провокацій з боку антисемітсько-налаштованих елементів з афро-американських і латиноамериканських кварталів міста, але досить швидко переросла в політичну організацію, що ставила перед собою мету щодо захисту інтересів єврейського народу в усьому світі. З 1969 року організація почала активну кампанію боротьби за право євреїв СРСР репатріюватися в державу Ізраїль.
Підведу підсумок: хоча спецоперація КДБ не привела до очікуваного СРСР результату – фізичного усунення Ярослава Стецько, але пропагандистський ефект від неї виявився неймовірно сильним і довгостроковим. На підставі численних дискусій і суперечок зі своїми опонентами, я можу констатувати, що і через 50 років після цієї операції Я.Стецько вважають патологічним антисемітом і катом єврейського народу. Замислимося, читаче! Взагалі єдиним доказом “антисемітизму” Я.Стецько є фраза (нехай навіть фрази!) з його “мемуарів”, які насправді виявляються сфабрикованою КДБ СРСР підробкою. Таким чином, один з основних лідерів Українського національно-визвольного руху Я. Стецько, також як і глава УНР Симон Петлюра, виявляються оббреханими радянською пропагандою, з метою розпалювання міжнаціональної ворожнечі між двома близькими до мене народами: єврейським і українським.
