До сьогодні страшним мороком оповиті розповіді про катування та розстріли буковинських українців упродовж 1940 – поч. 1950-х років минулого століття у застінках НКВС. Одиниці залишилися у живих з тих, кому волею долі вдалося вижити та що-небудь донести до суспільства. Така інформація з тих стін ніколи не виходила і знаходилася «під сімома замками». Донині сотні, а то й тисячі буковинців намагаються віднайти будь-які відомості про своїх рідних та близьких, знищених у той час. Але правда, як то говорять у народі, рано чи пізно спливає.
Не так давно, за підказки одного із колишніх працівників КГБ, мені вдалося віднайти в Архіві Служби безпеки України в Чернівецькій області архівну справу 1 спецвідділу УМВС по Чернівецькій області на засуджених по першій категорії у 1945 та інших роках № 9053. Хотів би довести до відома, що справа розсекречена ще на початку 2011 року і доступна для досліджень та іншої пошукової роботи. Справа у шести томах. Особливо цікавим для мене виявився четвертий том «Дело с документами и перепиской по спецрасходам в связи с приведением в исполнение приговоров судебных органов к ВМН (высшей мере наказания – авт.) за 1945-1952 гг.»
Виявляється, при відділі «А» НКВС по Чернівецькій області існувала законспірована спецгрупа, яка проводила розстріли осіб, засуджених до вищої міри покарання. Керував цією спецгрупою особисто начальник відділу «А» НКВС по Чернівецькій області капітан Мальцев Парфеній Маркович. Підпорядковувався він напряму начальнику НКВС та вищестоящому керівництву з Києва. Група складалася з 6 осіб. До її складу входили:
-
Трапіцин Григорій Олексійович, 1900 р.н., уродженець с.Баричі Куменського району Кіровської області, член Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) – ВКП(б) з 1926 року, в НКВД з 1926 року, начальник комендантського відділення, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1937 року;
-
Бєляєв Федір Олександрович, 1912 р.н., уродженець с.Леоново Чебсарского району Вологодської області, кандидат у члени ВКП(б) з 1942 року, в НКВД з 1942 року, помічник коменданта, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1942 року;
-
Васільєв Михайло Васильович, 1913 р.н., с. Ручьї, Ашевського району Калінінської області, член ВЛКСМ з 1939 року, в НКВД з 1937 року, черговий бюро пропусків, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1944 року;
-
Сметанін Михайло Іванович, 1914 р.н., уродженець с. Марі Малмиж, Малмижського району Кіровської області, член ВЛКСМ з 1938 року, в НКВД з 1938 року, старший по корпусу, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1942 року;
-
Степанов Павло Іванович, 1900 р.н., уродженець с. Долгая Єткульського району Челябінської області, член ВКП(б) з 1930 року, в НКВД з 1939 року, старший вахтер, задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1939 року;
-
Михайлов Микола Кузьміч, 1910 р.н., уродженець м. Куйбишевск Амурського Краю ДСК, кандидат у члени ВКП(б) з 1943 року, в НКВД з 1930 року, шофер, був задіяний у спецроботах (розстрілах) з 1930 по 1934 роки.
Для виконання своєї «роботи» учасники спецгрупи забезпечувалися посиленим харчуванням з розрахунку 50 рублів на одного учасника групи за одну операцію. Періодично винагороджувалися – два рази на рік – до 1 травня та жовтневих урочистостей їм виплачувалося по місячному окладу. Ось для кого були свята!
Місце, де проводилося захоронення трупів, охороняв спеціально призначений для цього чоловік, котрий там постійно і проживав. Йому щомісячно виплачувалася винагорода у сумі 300 рублів за копання ям та охорону території, з початку 50-х ця сума була зменшена до 100 рублів. На жаль, у справі відсутні установчі дані на цю особу, що, можливо, давало б якісь орієнтування для подальшого встановлення місць захоронень.
Розстріли проводилися у Внутрішній тюрмі НКВС по Чернівецькій області. Для цього тут були відповідно обладнані дві підвальні кімнати. Сюди доставлялися також в’язні, засуджені до вищої міри покарання з 1 та 2 тюрем м. Чернівці. Згідно керівних рекомендацій з центру, зокрема, директиви № А/С/22587 від 17.10.1945 року, підписаної начальником відділу «А» НКГБ УРСР підполковником Подобєдовим, з 1946 року «в связи с сокращением количества исполняемых приговоров» розстріли проводилися двічі на місяць.
Однак із документів бачимо, що фінансування на вказані роботи збільшується. Так, у 1945 році на спецроботи (розстріли) було виділено 16500 рублів, з яких 10 000 рублів виділялося на харчування, а 6500 рублів на періодичні винагороди спецгрупи. У 1946 році НКВС по Чернівецькій області складено та подано у вищестоящі інстанції кошторис на 20 350 рублів, а у 1947 році – на 18750 рублів, проте з центру їх збільшили до 23 950 та 23730 рублів відповідно. І тільки з 1951 року асигнування на роботу спецгрупи зменшуються – 17280 рублів. У 1952 році на ці роботи було виділено 6470 рублів, а у 1953 році – 8890, при цьому у фінансовому документі за останній рік вказується, що кошти, виділені у1952 році, повністю використані не були.
Аналізуючи матеріали даної справи, а також враховуючи відомості про те, що у 1951 році відбулося останнє масове виселення сімей т.зв. куркулів, а у 1952 році припинила своє існування остання боївка Буковинського окружного проводу ОУН, можна дійти висновку, що спецгрупа припиняє своє подальше функціонування із придушенням у цей період у краї активного організованого, в т.ч. збройного, опору буковинців радянській владі.
Хотілося б зазначити, що матеріали справи потребують подальшого дослідження, адже тут є відомості на осіб (в т.ч. щодо їх національної приналежності, соціального стану, політичних переконань та ін.) розстріляних спецгрупою у вказаний період та висунених їм звинувачень.
Микола Рубанець
