На війні буває така мить, коли просто необхідно ставити «ва-банк» своє життя, інакше переможцем буде противник
Полонених українських командирів привезли безпосередньо до «главковерха» Михайла Муравйова, який запропонував генералам та полковнику перейти на бік червоних. Всі троє рішуче відмовились.
«Ви помилилися, бо ми українці, – сказав генерал Гандзюк, – І нам зрозумілі причини, що змусили вас воювати з нами».
Розлючений Муравйов наказав усіх трьох розстріляти.
Перед розстрілом Гандзюк звернувся до своїх товаришів: «Благати про пощаду цих мерзотників принизливо для нас. Єдине побажання усім нам — помремо героями!».
Генерал попрощався зі своїми підлеглими: «Як командувач українського корпусу, виходжу на розстріл першим!»
21 березня (2 квітня – за новим стилем) 1873 року в селянській сім’ї відставного бомбардира народився Яків Григорович Гандзюк.
Він закінчив п’ять класів Вінницького реального училища, Одеське піхотне юнкерське училище й окружні штабс-капітанські стрілецькі курси.
Був учасником російсько-японської війни 1904–1905 років, зокрема битви під Мукденом, в якій особливо відзначився під час прориву з оточення із прапором полку.
Під час Першої світової війни 1914 – 1918 років Яків Гандзюк командував 147-м піхотним Самарським полком, 146-м піхотним Царицинським полком, 91-м піхотним Двінським полком, 23-ю і 104-ю піхотними дивізіями. У 1917 році отримав звання генерал-майора.
В боях абсолютно не шкодував себе, завжди був на найбільш важких ділянках фронту. Дев’ять разів діставав поранення і контузії, у тому числі тяжкі. На питання ад’ютанта генерала Павла Скоропадського Василя Кочубея, чому він так легковажно ризикує життям, Яків Гандзюк відповів: «На війні буває така мить, коли просто необхідно ставити «ва-банк» своє життя, інакше переможцем буде противник».
За мужність та героїзм, виявлені під час російсько-японської та Першої світової війни, Якова Гандзюка нагороджено вісьмома орденами, Георгіївською зброєю та найвищою військовою нагородою Французької республіки – Військовою медаллю (Médaille militaire).
Влітку 1917 року 104-та піхотна дивізія, якою командував Яків Гандзюк, була українізована і перетворена на 1-у Українську дивізію у складі 1-го Українського корпусу. Частини корпусу утримували Здолбунів, Рівне, Шепетівку, роззброювали більшовизовані частини, щоб не дати їм дістатися Києва, де засідала Українська Центральна Рада. Після відставки у грудні 1917 року Павла Скоропадського, Яків Гандзюк прийняв командування 1-м Українським корпусом.
27 січня (9 лютого – за новим стилем) 1918 року, коли до Києва увірвалися більшовицькі війська Михайла Муравйова, генерал Яків Гандзюк, начальник штабу корпусу генерал Яків Сафонов та начальник оперативного відділу полковник Олександр Гаєвський потрапили у полон. Бранців відвели до будівлі Олексіївського інженерного училища (нині Київський військовий ліцей імені Івана Богуна). На пропозицію вступити до лав червоної армії вони відповіли рішучою відмовою, і за це були розстріляні. Російські більшовики по-звірячому добивали Якова Гандзюка: на його тілі виявили 12 багнетних ран. Пораненому полковнику Гаєвському вдалося втекти і розповісти про подвиг генералів, які загинули за Україну.
Влітку 1918 року, після приходу до влади в Україні Павла Скоропадського, генералів Гандзюка і Сафонова з військовими почестями перепоховали на території Видубицького монастиря. За радянського режиму могилу героїв зрівняли із землею. Після 1991 року надгробок над могилою було відновлено зусиллями нащадків та істориків.
6 травня 2020 року Указом Президента України почесне найменування «імені Якова Гандзюка» присвоєно 59 окремій мотопіхотній бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України.
2 квітня 2023 року виповниться 150 років з дня народження Я. Гандзюка. Згадаймо в цей день про мужнього українського генерала, який обрав смерть, але не пішов на співпрацю з окупантами.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті та статті Владлена Мараєва «Яків Гандзюк – генерал, який загинув за Україну».
Ілюстрація: “Яків Гандзюк – український генерал”, художник Артур Орльонов.
