Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції
В час і після Української револуції 1917-1921рр. визрів і набрав великої сили український національний рух, який виступав за політичне самовизначення України аж до відокремлення її від Росії. Українці прагнули здобути національні, політичні і державницькі права для своєї нації. Вони домагалися запровадження національно-територіальної автономії для України. Призначення українців на керівні пости в Україні. Утворення комісаряту для українських справ у Тимчасовому ураді. Введення української мови в адміністративну, церковну, шкільну системи.
Хоч ці вимоги від початку суперечили великодержавницьким прагненням Росії, то в той час вона була вимушена іти на поступки з огляду на вороже ставлення до радянської влади з боку населення України, національна свідомість якого зросла за попередні десятиліття а особливо в наслідок національної революції. Тому то ВКП(б) запровадила тимчасову політику ‘’Укранізації’’ і ‘’Коренізації’’, що здійснювалася з 1920р. до початку 1930 року ЦККП(б) і урядом УРСР з метою зміцнення більшовицкої влади в Україні засобами поступок, прагненням заручитися підтримкою корінного населення і спрямувати національне відродження в соціальне русло.
Треба признати, що українці зуміли використати політику ЦККП(б) ‘’Укранізації ‘’ і 20 роки ХХ століття це роки ‘’Національного Відродження’’ Наддіпрянської України, у різних сферах життя в тому числі наики, літератури, мистецтва освіти, культури медицини. Особливо бурхливо розвивалася література. Писали і друкувалися: В.Сусюра, М.Зеров, М.Рильський, П.Тичина, О.Вишня, М.Куліш, О.Курбас і його театр ‘’Березіль’’, творив О.Довженко (тоді повстали його знамениті фільми ‘’Арсенал’’ і ‘’Земля’’. З іміграції повернувся Михайло Грушевський, що заклав підвалини і очолив Всеукраїнську Академію Наук. У школах, учбових закладах, державних і адміністративних установах обовязувала українська мова. Багато державних і партийних постів в Україні займали українці.
Сталін трактував цей період як час утвердження свого режиму в Україні і як час підготовки до головного удару на тотальне знищення української інтеліґенції і української нації загалом. Щоб як найбільше згуртувати українську інтеліґенцію в Україні (а потім її знищити), велася широка пропагандивна агітація поза кордонами України, яка закликала українську інтеліґенцію повертатися в Україну і включитися в процес будівництва української державності на засадах соціалізму в складі Радянського Союзу. На превеликий жаль багато знаменитих особистостей з різних ділянок науки, культури, освіти, істориків, письменників повірили в цю більшовиcтську пропаганду, повернулиця в Україну, головно з Галичини, яка тоді була під Польською окупаційною займанщиною, а українська інтеліґенція була там жорстоко переслідувана, каралася по польских тюрмах, була змушувана до переходу на римо-католицьку віру а тим самим полонізуватися. Для освічених українців (які часто здобували вищу освіти за кордоном) не було гідної праці, а для молоді доступу до університетів. Тому вони легко піддалися брехливій більшовицькій пропаганді і поплатилися життям за свої ілюзії.
Зрозуміло, що сталінська тоталітарна систена не могла довго миритися з розвитком суспільно-політичного і духовного розвитку української нації і вже на початку 30-х років ХХ-го століття рушила сталінська кривава репресийна машина смерті, яка безпощадно нищила все, що українське, щоб докорінно знищити українську націю. Інтелегенцію нищили масовими розстрілами, а селянство злочинним штучним голодом. У ці буремні 30-ті роки було розстріляно десятки тисяч українців, а 10 міліонів заморено голодовою смертію.
Вже з 9-по 19 квітня 1930 року відбувся у тодішній столиці Радянської України Харкові, симнозвісний показовий судовий процес над 45-ма українськими діячами, які буцімто належали до насправді неіснуючої, а лиш провокацийно вигаданої підпільної, буржуазно-націоналістичної ‘’Спілки Визволення України’’, що нібито мала зв’язки з закордонною організацією ОУН і ‘’Спілки Української Молоді’’. Харківський процес мав за мету політично обгрунтувати репресії української інтеліґенції, підготовити грунт до розвалу ‘’Всеукраїнської Академії Наук’’ , ‘’Української Автокефальної Православної Церкви’’, до арештів діячів української культури, науки, мистецтва, літератури освіти, медицини, українського театру і кіно, духовенства. Цей процес став кінцем ‘’Українського Національного Відродження’’ 20-х років і початком масових, кривавих репресій 30-х років ХХ-го століття проти української творчої інтеліґенції, що увійшов в нашу історію під назвою ‘’Розстріляне Відродження’’.
У грудні 1930 року червоним режимом скоїно черговий злочин, а саме скликано до Харкова 337-х кобзарів з цілої Україми (більшість з них незрячі) і усіх їх було фізично знищено. Найбільших обертів Сталінська репресивна махіна набирає з 12-13 травня 1933 року, коли був заарештований Михайло Яловий (05.06. 1895), український поет, прозаїк, драматург (розстріляний 03 листопада 1937 р. в Сандормох) а доведений до відчаю Микола Хвильовий (1893), український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози, поповнив самогубство 13 травня 1933 року. Кульнаціїю дій радянського репресивного режиму стали жовтень листопад і грудень 1937 року.
За рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 2.07 1937 почався новий виток репресій на честь 20-ї річниці приходу більшовиків до влади. У серпні 1937 року нарком НКВС СРСР Єжовив підписав наказ, який стосувався таборів ГУЛАГу в тому числі Соловецького табору особливого призначення, щоб на честь 20-ї річниці Жовтневої Революції на протязі двох місяців 1) закінчити операцію по репресуванні найбільш активних контреволюцийних елементів, 2) Усіх вибраних в’язнів піддати на розгляд так званих ‘’Трійок’’ і засудити до розстрілу. Кожний з таборів мав визначений ліміт в’язнів призначених до разстрілу. Для Соловецької тюрми кількість призначених до розсрілу мала бути 1200 осіб. Цей наказ був послушно виконаний. До Соловецького табори прибула з Ленінграду ‘’Трійка’’ катів-енкаведистів: голова Заковський, члени Гарін і Позерн, секретар Єгоров, яка у місяці жовтні кілька днів поспіль виносила смертні вироки.
Вже у жовтні почалися перші розстріли засуджених, а 3-го листопада 1937 р. до сумнозвісного урочища ‘’Сандормох’’, (поблизи Медвеж’єгорська в Карелії що стало місцем страти у 30-х роках поверх 9.500 в’язнів північних концтаборів головно тих які будували Біломорсько-Балтийський канал, а це в більшості розкуркулені українські селяни) привезено із ‘’Соловків 1111 осіб, в тому числі приблизно 200 українців і там всіх їх розстріляли. Там загинули ніж іншими такі визначні постаті як: Михайло Яловий (1895-03.11.1937), Володимир Чехівський (1876- 03.11.1937), Степан Рудницький (1877-03.11.1937), Василь Атаманюк-Яблуненко (1897-3.11.1937), Олександр Бадан-Яворенко(1894-3.11.1937), Іван Сівяк(1897-3.11.1937), Микола Зеров (1890-3.11 1937), Лесь Курбас(1887-3.11.1937), Марко Вороний (1904-3.11.1937), Микола Куліш(1892-3.11.1937), Юрій Озерський (1896-3.11.1937), Василь Олійник(1900-3.11.1937), Олекса Слісаренко(1891-3.11.1937), Павло Филипович(1891-3.11.1937), Матвій Яворський (1885-3.11.1937), Валер’ян Підмогильний(1901-3.11.1937), Мирослав Ірчан(1896-3.11.1937), Аркадій Барбар(1879-3.11.1937), Омелян Волох(1886-3.11.1937), Петро Дятлов(1883-3.11.1937), Григорій Епік(1901-3.11.1937), Володимир Удовенко (1881-3.11 1947), Володимир Підгаєцький (1889-3.11.1937.
Це лише кілька імен страчених у цей чорний день третього листопада 1937р. Протягом кількох днів в’язнів розстрілював особисто капітан Матвєєв. Там також ворожі кулі з руки ката М.Матвєєва забрали з життя Антона Крушельницького та троє його дітей: дочку Володимиру, синів Богдана і Осипа. Двох інших синів Іван і Тарас били розстріляні у грудні 1934 року за вироком виїздної Військової Колегії Верховного Суду СРСР, що відбулась від 13 по 16 грудня 1934 року в Києві, за яким Івана і Тараса було засуджено до вищої міри покарання з негайним виконанням вироку. Вирок виконано наступного дня тобто 17 грудня 1934 року.
Трагічна доля великої родини Крушельницьких, що дала українській національній культурі багатьох діячів у різних галузях мистецтва, літератури, громадського життя, стала символам сталінського комуністичного непощадного, кривавого режиму, що знищив мозок нації, наслідки якого відчутні по нинішні дні. На превеликий жаль ця злочинна Комуністична Партія, яка має стільки крові на своїх руках, нині є при владі в Українській Незалежній державі. Яким нечуваним цинізмом є те, що президент Віктор Янукович ставить на пост голови Державної архівної служби України Ольгу Гінзбурґ – члена Комуністичної Партії України – спадкоїмчині цієї самої злочинної комуністичної партії часів Сталіна і Радянського Союзу. Ще більшою зневагою і знущанням над Українським народом є факт, що останнім часом Віктор Янукович підписав указ яким зробив Ольгу Гінзбурґ державним експертом з питань таємниць і таким чином поширив її особисті повноваження як очільника архівного відомства.
Треба пригадати, що Ольга Гінзбурґ за освітою технолог машинобудування. Жаль, що Віктор Янукович в цілій країні не знайшов на це становище історика-архівіста. Це глум над історією і ганьба такому президенту. Тепер О. Гінзбурґ зможе одноосібно здійснювати віднесення інформації до державної таємниці. Зможе змінювати ступень секретності кожної інформаці, кожного документу в тому числі робити їх засекречиними. Не важко вгадати які саме документи буде засекречувала ідеова комуністка Ольга Гінзбурґ, щоб прикрити злочинні дії своєї партії в минулому, що кваліфікуються як злочини супроти людства і повинні бути судженими Міжнародним Трибуналом.
Чи такі речі можливі у якійнебуть цивілізованій державі ? . Чи є у світі нарід який дозволив би собі на те щоб у його державі існувала партія катів і злочинців?. Чи не час схаменутися? Може врешті настав час, щоб спадкоємці комуно-більшовицьких катів бодай морально відповіли за скоїні злочини. Бо інакше ті тисячі їхніх жертв, які навіть не мають власних могил, а лежать закопані у збірних ямах, ніколи не простять нам. Настав час, щоб врешті всі ті, які звуть себе чесними українськими патріотаму, перестали мріяти про ‘’гетманство’’ а об’єдналися і одним збитим фронтом пішли на майблищі вибори, здобули владу, захистили добре ім’я жертв комунізму і застерегли майбутні покоління в тім своїх дітей від долі яка зустріла тисячі українців подібних до родини Крушельницьких, що стала символом комуністичного рижиму.
Антін Крушельницький – український письменник, літературознавець і літературний критик, педагог, публіцист, редактор шкільних христоматій з української літератури, видавець і дописувач до різних журналів. Народився 04.серпня 1878 в місті Ланьцут, що в Галичині, (нині Польща).Навчався у Львівському Університеті. Понад 30 років працював на педагогічній ниві. Викладав у гімназіях Львова, Бережан, Коломиї, Рогатина, Городенка і Відня. Близький приятель В. Стефаника, О. Кобилянської, Н. Кобринської. Міністр освіти в уряді Симона Петлюри. Після падіння УНР емігрував з родиною до Відня, де заснував видавництво ‘’Чайка’’. У 1925 році повернув з Відня до Львова і активно включається у політично-громадську працю. Між іншими Очолив антифашистський журнал ‘’Нові Шляхи’’. Переслідуваний польскою санаційною владою, зваблений совєтською пропагандою і за намовою дочки Володимири, (яка в тому часі вже жила в Харкові і була захоплена розвитком Радянської України), у травні 1934 року з цілою родиною переїджає до Радянської України і поселяється у Харкові.
Недовго родина Крушельницьких прожила на волі в радянському ‘’раю’’, бо вже 6-го листопада 1934 року органами НКВС УРСР у Харкові були заарештовані Антін Крушельницький і двох його синів: Іван та Тарас, а в половині грудня цьогож року ті самі органи арештують наступних двох синів, Богдана і Остапа та дочку Володимиру. На виїздній сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР, що відбулась 13-15 грудня 1934 р. у Києві Антін Крушельницький був засуджений на 10 років позбавлення волі і засланий у Сововецьку тюрму. Фальшиве обвинувачення звучало, ‘’Один із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить за мету повалення Радянської влади в СРСР і підготовку теростичних актів проти представників партії і уряду’’. У жовтні 1937 р. ‘’Трійкою’’ УНКВС засуджений до розстрілу. Розстріляний 23 жовтня 1937 року в урочиску Сандормох.
Володимира Крушельницька – лікар дерматовенеролог, доктор медичних і фзіологічних наук, науковий працівник Харківського Науково-дослідного інституту дерматології і венерології, письменниця і перекладач, співредактор і автор журналу ‘’Відродження’’, народилася у 1903 році в Коломиї в у сім’ї Крушельницьких Антона і Марії з роду Слободів. З родиною переїхала до Відня, де у 1919 році закінчила гімназію а в 1925 р. Віденський медичний інститут і отримала диплом ‘’доктора всіх наук’’. Наступних два роки спеціалізувалася у віденських клініках з дерматовенерології. У 1927 р. переїджає до Львова і тут провадить приватну практику. Одночасно студіює на медичному факультеті Лвівського університету і 1929 р. отримує польський диплом лікаря. Працює науково над вдосконаленням методів лікування шкірних хвороб.
Веде просвітницьку роботу на ниві боротьби з пияцтвом. Активно включається в суспільне і культурне життя української громади. Як більшість представників української інтеліґенції зазнавала принизливих утисків переслідуваняя, і шиканів зі сторони польських шовіністичних урядових кіл. Тому починає уважно стежити за розвитком ‘’Національного відродження 20 –x років в Радянській Україні, що в тому часі було позитивним явищем і давало перспективи науковової і творчої діяльності. На фоні утисків, яких зазнавали українці від польського шовіністичного уряду, особливо після ‘’пацифікації’ українських сіл, заохочена совєтською пропагандою у 1931 році Володимира першою з родини Крушельницьких переїжджає до Харкова, там отримує престижну працю аспірантки у Харківському науково-дослідчому інституті венерології та дерматології. 15 лютого 1934 р. успішно захищає десертаційну працю.
В Харкові входить до кола української художньої інтеліґенції, приязниться з сім’єю О. Курбаса і акторами театру ‘’Березіль’’.В літку 1932 р. Володимира відвідує родину у Львові. Переповнена палкими враженнями з України переконує рідних у доцільності переїзду до Радянської України. Повертаючись до Харкова заберає із собою брата Івана. З часом у Харкові збирається вся родина Крушельницьких. У травні 1934 р. приїхали батьки з шестирічною донькою Івана, брати Остап та Богдан з дружиною. У липні 1934 р. долучив брат Тарас з дружиною.
15 грудня 1934 р. за наказом уповноваженого відділу Харківського обласного управління НКВС Бліока, Володимиру Крушельницьку заарештовано “за приналежність до контреволюційної організації ОУН, що мала за завдання організацію терору проти вождів комуністичної партії”. Засуджена на 5 років таборового ув’язнення і заслана до Біломорсько-Балтийського лагера НКВД. 27 травня 1935 р. перевезена до Соловецького табору особливого призначення. У жовтні 1937 р. ‘’Трійкою’’ засуджена до смертної кари. Розстріляна 3-го листопада 1937 р. у Сандормох.
Іван Крушельницький – український поет, художник, драматург, декоратор, мистецтвознавець, літературний критик народився 12 листопада 1905 р. в Рогатині на Прикарпатті. Студіював у Віденському університеті, а згодом у Карловому університеті у Празі, який закінчив у 1926 році. Також був вільним слухачем мистецької і театральної школи. У 1927 р. повернувся в Галичину. Працював вчителем у Стрийській гімназії. Друкував літературно критичні та мистецькі статті, головно в журналі ‘’Нові шляхи’’ та ‘’Літературно науковому віснику’’. За активну працю над оновленням і збагаченням українського художньо-культурного життя на Західньоукраїнських землях і за підтримування тісних звязків з культурними осередками Європи, польська окупацийна влада оскаржила Івана Крушельницького у революційній діяльності і у 1929 році посадила в Львівську тюрму.
По звільненню з в’язниці був позбавлений права навчати в українських школах. У вересні 1932 р. переїхав до Харкова, де незабаром отримав посаду наукового співробітника Харківської картинної галереї. На підставі постанови ЦВК СРСР, яку власноручно підписав Й. Сталін, заарештований органами НКВС, 5-го листопада 1934 р. Оскаржений у підготовці терористичних актів проти совєтської влади. 13 по 15 грудня 1934 р. у Києві відбулася виїздна сесія Колегії Верховного Суду СРСР під головуванням В. Ульріха, на якій засуджено Івана Кушельницького і його брата Тараса, разом з 25 іншими українськими інтелегентами на кару смерті. Вирок виконано на другий день, тобто 17 грудня 1934 року.
Тарас Крушельницький – народився 1908 року в Коломиї. За освітою філолог-германіст і музиколог. За покликанням пластун, письменник, перекладач, політично-громадський діяч. Вищу освіту здобував у Львівському університеті і Вищому музичному інституті. Ентузіаст хорового співу, організував хорові кола у Львові і містах та селах Галичини. Перекладав німецьких і англійських авторів. У 1928 р. у Львові відбулося врочисте святкування 10-ї річниці Західноукраїнської Народної Республіки, що супроводилося сутичками з польською поліцією. Т. Крушельницький був учасником тих святкувань. За свою діяльність у ‘’Пласті’’ за пропагування української пісні, за виступи проти дискримінацийної політики польського уряду, був заарештований і засуджений на 3 роки позбавлення волі. Покарання відбував у славнозвісній Львівські тюрмі ‘’Бриґідки’’. В липні 1934 р. переїхав до Харкова. Заарештований 5 листопада 1934 р. разом з братом Іваном. Оскаржений у шпигунстві і тероризмі. 16 грудня 1934 р. засуджений до розстрілу. Вирок виконано 17 грудня 1934 року.
Крушельницький Богдан – економіст і педагог, народився 1906 року в Станіславові, нині івано-Франківськ. Освіту здобував в Карловому університеті у Празі де вивчав економіку аграрного виробництва. Автор підручника з матеріальної економіки. У травні 1934 р, з дружиною переїжджає з Галичини до Харкова. У Харкові влаштовується на роботу у Науково-дослідчому інституті тваринництва. Але вже в половині грудня 1934 р. заарештований органами НКВС, звинувачений у буржуазному націоналізмі і підготовці терористичних актів супроти владних структур СРСР. 26 березня 1935 р. особлива нарада НКВС засудила Б.Крушельницького на 5 років табірного ув’язнення. Покарання відбивав на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Ленінградська ‘’Трійка’’ під головуванням Заковського 9-го жовтня засудила його до розстрілу. Вирок виконав кат Михайло Матвєєв 3-го листопада 1937 року.
Крушельницький Остап – (1913-1937) наймолодша дитина Антона і Марії Крушельницьких. Палкий дослідник кіно, журналіст. У травні 1934 р. разом з батьками і братом Богданом виїхав з Галичини до Харкова. Молодий, бо лише 21-но річний Остап був заарештований органами НКВС, разом з братом Богданом і сестрою Володимирою в половині грудня 1934 р. Обвинувачений у шпигунстві, приналежності до терористичних груп і підготовці терористичних актів. Засуджений і засланий до Соловецького табору особливого призначення. В жовтні 1937 р. ‘’Трійкою’’ засуджений до розстрілу. Вирок виконаний 3-го листопада 1937 року в урочищі Сандормох.
‘’Розстріляне Відродження’’ це трагедія не лише українського народу, який втратив еліту нації, науковців у різних галузях науки, засновників і членів ВУАН, письменників, художників, журналістів, діячів і творців театрального і музичного мистецтва, політиків, лікарів духовенство, це також світова трагедія, бо наука, література, культура не мають кордонів і є цінністю цілого людства.
Анізія Путько-Стех
