Історія Омеляна Ковча – це не просто біографія священника з далекого минулого. Це надзвичайно актуальний підручник людяності для нашого воєнного сьогодення. Осмислення його життя дає сучасникам декілька фундаментальних уроків, які можуть стати для нас опорою. Він продемонстрував, що людина може залишатися вільною навіть за колючим дротом, писавши із концтабору Майданек: «Тут я бачу Бога… ми тут усі рівні» та показував, що духовна свобода не залежить від зовнішніх обставин. Це джерело сили для кожного, хто відчуває себе затиснутим обставинами, війною чи несправедливістю. В часи, коли світ був поділений на «своїх» і «чужих» за етнічними чи релігійними ознаками, о. Ковч рятував усіх: українців, поляків, євреїв. Його приклади життя вчить нас, що справжня сила полягає в здатності зберігати емпатію та милосердя навіть тоді, коли світ навколо божеволіє від ненависті. Сенс його життя полягав не у виживанні за будь-яку ціну, а у вірності своєму призначенню та давало силу приймати складні рішення. Омелян Ковч не поводився як жертва обставин та був активним творцем історії. Його життя – це доказ того, що навіть одна людина в епіцентрі лихоліття може змінити події навколо себе. Сьогодні, коли українці знову проходять крізь випробування війною, постать Омеляна Ковча стає моральним компасом. Вона нагадує, що: світло можна знайти навіть у найтемніші годину, Гідність – це те, що неможливо відібрати силою та Любов і допомога ближньому є найвищою формою спротиву.
Отець Омелян Ковч проголошений покровителем душпастирів Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), йому присвячено документальний фільм «Парох Майданека». Кардинал Любомир Гузар, Верховний Архієпископ УГКЦ писав, що «отець Омелян Ковч був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього». Під час візиту в Україну Папа Римський Іван-Павло ІІ у Львові 27 червня 2001 р. проголосив блаженними 28 українських мучеників, серед яких був і о. Ковч. 11 травня 2012 р. відбулося урочисті відкриття пам’ятників у Перемишлянах та 4 жовтня 2021 р. у польському місті Люблін, на його честь названо вулиці та навчальні заклади, створено громадську організацію Братство ім. Св. Мч. О. Ковча й музей, збудовано церкви, малюються ікони.
Народився 20 серпня 1884 р. у с. Космач (тепер Івано-Франківська обл.) у сім’ї греко-католицького священника Григорія (1861–1919) та Марії Яскевич-Волфельд (1891–1939). Навчався в 1892–1904 рр. у початковій школі в с. Космач, м. Кіцмань та Коломийській гімназії. Іспит зрілості здав у Українській державній гімназії у м. Львові в 1905 р. Продовжив своє навчання у Римській Колегії св. Сергія і Вакха Папського Урбаніанського університету (1905–1911). У 1910 р. одружився з донькою буковинського священника Марією-Анною Добрянською. В 1911 р. прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина й розпочав свою службу у Підволочиську, тепер Тернопільської області. У 1912–15 рр. отець Ковч їде до Боснії, де займається душпастирською опікою українських емігрантів з Галичини в окрузі Прієдор та є парохом у м. Козарац.
В 1916–19 рр. його призначають на парафію у с. Серники Горішні на Рогатинщині. З початком польсько-української війни о. Омелян у березні 1919 р. стає капеланом Галицької армії в 3 Бережанській бригаді. Стрільці і старшини запам’ятали його як безстрашну людину, яка завжди була на передовій. Він говорив: «Я маю досвід війни і знаю, що вояк на лінії фронту почуває себе краще, коли бачить там лікаря та духівника, Я свячений, а свяченого куля не бере!».
У липні 1919 р. УГА відступила за р. Збруч та об’єдналися з Дієвою Армією УНР, щоб воювати проти Червоної армії. Під час боїв із більшовиками капелан Ковч потрапив до полону і чудом врятувався від розстрілу. Згодом потрапив у польський полон у табір для інтернованих у Вадовицях. Антисанітарні умови приміщень, голод (мав вагу 40 кг.) та холод призвели до захворювання на тиф. У березні 1920 р. після клопотання митр. Шептицького о. Ковча було звільнено. Для реабілітації, після довготривалої хвороби, його направлено до родини в с. Іванівці Заліщицького повіту. Після одужання у 1921 р. призначений священником у с. Бовшів Перемишлянського повіту, а в квітні 1922 р. стає деканом Перемишлянського деканату та парохом храму Св. Миколая греко-католицької громади, а також у с. Коросно.
Отець Ковч свою діяльність зосередив на громадсько-культурній діяльності. Він зібрав гроші на відбудову парафіяльного храму, споруджені читальні Просвіти і кооператив у с. Коросно. У Перемишлянах під його керівництвом створювалися гуртки, хори, різні організації. Особливу увагу Отець приділяв допомозі бідним, бездомним та сиротам, батьки яких загинули під час Першої світової війни. Отець виховував своїх парафіян у дусі доброзичливості, а разом з тим закликав боронити своє, що належить кожній людині по праву.
З різного роду документів, в першу чергу звітів польської поліції, дізнаємося про вплив отця Ковча на громадсько-політичне життя Перемишлянщини. Його активна позиція у будь-яких справах привертала прискіпливу увагу польської влади і поліції. У його домі упродовж 1925–1934 рр. було проведено понад 40 обшуків та ревізій, половина з яких завершувалися тюремними арештами і грошовими штрафами. За агентурними даними він був чільним місцевим діячем чи симпатиком УВО, згодом ОУН. У жовтні 1933 р. в селі Боршів виголосив проповідь, у якій засудив політику Голодомору, яку проводив комуністичний режим та був заарештований.
Совєтська окупація Західної України з кінця вересня 1939 р. творила систему тотального контролю і репресії. В таких умовах отець Ковч перед новими окупантами відстоював права людей, боронив сусідів (в тому числі поляків). За це його було заарештовано і чудом під німецькими обстрілами пощастило втекти. НКВД оголосив винагороду в 5 тисяч рублів за інформацію про о. Ковча. Після відступу совєтської влади і армії у Перемишлянській тюрмі виявили 39 трупів розстріляних і закатованих в’язнів.
З приходом третього окупанта, нацистської Німеччини о. Ковч стає організатором Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 р. у Перемишлянах та очолює повітову управу. Він закликав уникати служби в німецькій поліції, а також у проповідях закликав зберігати людську гідність і не брати участі в антиєврейських акціях. Виявом особистої мужності Омеляна Ковча було переховування євреїв, особливо дітей. Урятувати їх від неминучої загибелі допомагали свідоцтва про хрещення, яких він видав понад 600. Він робив усе, щоб урятувати усіх, без огляду на національні і релігійні відмінності та написав листа на ім’я Гітлера з проханням зупинити переслідування.
30 грудня 1942 р. о. Ковча гестапо арештувало й відправило на допити у львівську тюрму на вул. Лонцького. Від о. Омеляна вимагали визнати вину, припинити хрещення євреїв та відмовитися від осудження німецької влади, але він послідовно заявляв, що робитиме усе, що вимагає від нього церковний сан. В умовах в’язниці о. Ковч відправляв Службу Божу, сповідав ув’язнених. До його визволення долучався митр. Андрей Шептицький, але його клопотання були марними. В серпні 1943 р. його перевели до концтабору Майданек біля м. Любліна, де отримав № 2399.
В умовах концтабору, яке було справжнім пеклом на землі, священник Омелян Ковч не забував про своє покликання, ставши своєрідним парохом Майданека. Він виконував повинності нарівні з іншими в’язнями, а ввечері відправляв Літургію, сповідав, причащав, хрестив, освячував водою останки, які мали спалювати у крематорії, надавав розраду усім, незважаючи на релігійну і національну приналежність: полякам, євреям, росіянам, естонцям, литовцям тощо. Омелян Ковч здобув значний авторитет, а перебування у концтаборі вважав місіонерством: зневіреним говорити про віру, надію, любов. У Майданеку повторюється ситуація, подібна до подій у львівській в’язниці. О. Ковча намагалися звільнити з ув’язнення, та він попросив цього не робити, бо був єдиним священником, який відправляв Богослужіння. У лютому 1944 р. о. Ковч попадає до концтабірного шпиталю та 25 березня його тіло було спалено в крематорії. Відмовившись від особистого порятунку парох Майданека піднімається до високого євангельського розуміння сутності людської душі: «Дякую Богові тисячу разів на день за те, що він послав мене сюди. Я не прошу його про нічого більше. Не турбуйтесь та не зневіряйтесь моєю участю».
Протягом усього життя о. Омелян Ковч проводив постійну працю щодо власного духовного збагачення, виховання та освіти. Своїм подвижницьким життям і смертю яскраво довів, яким повинен бути – батько, священник, місіонер, доброчинець, капелан УГА, громадсько-політичний діяч, патріот, мученик та ісповідник віри.
Нащадкам потрібно знати історію та осмислювати життя Омеляна Ковча, намагаючись віднайти в ньому джерело сили духу. Діяльність священномученика Ковча – це приклад того, як одна людина може протистояти трьом окупаціям й тоталітарним машинам, озброївшись лише вірою та совістю.
Микола Посівнич
