162 роки тому, 10 квітня 1864 року в селі Бірки (нині належить до Зіньківської міської громади Полтавського району) на Полтавщині у родині члена Київської Громади, нащадка старовинного козацького шляхетського роду, титулярного радника Федора Хоружинського народилася донька Ольга, в майбутньому – громадська діячка, редакторка і видавчиня, дружина Івана Франка.
Ольга була наймолодшою дитиною в родині Хоружинських – мала трьох братів і трьох сестер. В чотири роки втратила батька, в 11 – маму. Ольгу віддали до Харківського інституту шляхетних дівчат, де вона, як сирота, вчилася «за державний кошт». Дівчина отримала класичну на той час освіту: Закон Божий, німецька та французька мови, історія, географія, арифметика, фізика, природознавство, словесність, чистописання, а також рукоділля, танці, музикування, етикет. Як згадувала пізніше донька Ольги Анна Франко, мама гарно грала на фортепіано, була «велика ентузіастка театру, музики і літератури», була «очитана» і мала прогресивні погляди.
Після закінчення в 1882 році інституту Ольга Хоружинська переїхала до Києва і вступила до Вищих жіночих курсів, де на той час викладали Іван Лучинський, Микола Дашкевич, Володимир Антонович. Жила в родині старшої сестри Антоніни, яка була одружена з «громадівцем», викладачем в Колегії Галагана Єлисеєм Трегубовим. В їхньому домі часто бували Олена Пчілка, Петро Косач, Леся Українка, Микола Лисенко, інші «громадівці», лунали дискусії, організовувалися творчі імпрези. Під їхнім впливом Ольга почала відкривати для себе світ української культури. Опанувала п’ять мов.
Саме там її вперше побачив Іван Франко, який у лютому 1885 року приїхав до Києва у справі видання україномовного часопису. За деякий час він написав Ользі листа, у якому обережно поцікавився, що вона думає, «якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до вас з прозьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?». Ольга відповіла згодою. Після нетривалого листування у квітні 1886 року Франко знову приїхав до Києва – щоб повернутися з дружиною.
Ольга Хоружинська та Іван Франко. Шлюбне фото. 1886 р.
Шлюбна церемонія відбулася 4 травня 1886 року (за старим стилем), в неділю, в церкві при Колегії Павла Ґалаґана. За спогадами Франко ледь не запізнився на церемонію – в бібліотеці Єлисея Трегубова він знайшов вірш, який його зацікавив, і сів переписувати його.
Ольга Хоружинська (праворуч) із сестрою Олександрою
Для Франка їхній шлюб став іще й символом єдності центральної України і Галичини. Для Ольги – можливістю побачити Європу, до якої зі Львова було ближче, як із Києва. Зрештою, як писала Антоніна Трегубова: «Вона поклала в основу свого життя дати йому [Франку] оточення, сім’ю, де б він знаходив і фізичний, і моральний спокій; з дітей своїх викохала йому помічників, робітників та бесідників».
Іван Франко з дружиною і дітьми на сходах свого будинку. 1904 рік.
У Львові Ольга одразу залучається до громадського життя. Вона знайомиться із лідеркою руху феміністок на Галичині Наталею Кобринською, пише для жіночого альманаху «Перший вінок» розвідку «Карпатські бойки і їх родинне життя».
Петро Франко (посередині вгорі) з братами Андрієм та Тарасом і сестрою Анною. Львів. 1902
Частина посагу теж пішла на громадські справи. На них видавався заснований Франком журнал «Життє і слово», вийшли збірка «З вершин і низин», книжка «В поті чола». Ольга в усьому допомагала чоловікові. Як згадувала її донька Анна, «поклавши дітей спати, йшла в його кімнату і там вони обговорювали, опрацьовували і планували нові видання. Мати жила життям тата, була його дорадницею й підтримкою».
Учительський відділ товариства “Сокіл-Батько” у Львові. Зліва направо: проф. І. Боберський – провідник відділу, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олесандр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 р.
За наполяганням дружини Франко вступив до Чернівецького університету, у Відні захистив дисертацію, отримавши диплом доктора філософії. Вони розраховували, що це дасть можливість отримати місце у Львівському університеті чи очолити Наукове товариство імені Шевченка (ця посада оплачувалася) і мати стабільний дохід. Однак, ці старання виявилися марними: в університет його не взяли, а головою НТШ став Михайло Грушевський.
Портрет Петра Франка – робота художника Михайла Дяченка із проєкту Українського інституту національної пам’яті «Військова еліта української революції 1017-1921 років»
Ольга народила четверо дітей: синів Андрія, Петра і Тараса та доньку Анну. У вихованні дітей вона була прихильником вільного виховання, без примусу і покарань, що на той час здавалося дивацтвом. На Ольгу часто скаржилися сусіди, називаючи дітей невихованими і збитошними. Втім, усі вони виросли освіченими і різносторонньо розвиненими особами. Петро Франко, який був найбільше подібний на маму характером, став ученим-винахідником, автором 36 винаходів з технології переробки молока, одним із засновників української скаутської організації «Пласт», педагогом, письменником і перекладачем, першим директором меморіального музею Івана Франка. А ще Петро Франко увійшов в українську історію як борець за незалежність, один із перших українських військових льотчиків: був командантом летунського відділу Української Галицької армії та референтом летунства при Державнім Секретаріаті Військових Справ; організував летунський полк у Красному; здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту; двічі літав до Проскурова, де зустрічався з Симоном Петлюрою, щоб заручитися його підтримкою.
Ольга Франко. 1922 рік
Пережила Івана Франка на 25 років. Померла 15 липня 1941 року. Похована на Личаківському кладовищі неподалік могили свого чоловіка Івана.
За матеріалом з рубрики «Історичний календар» Українського інституту національної пам’яті
