5 серпня 2022 р. виповнилася 85-а річниця трагедії Сандармоху. Сталінський режим у 1937 р., закатував політичних в’язнів, українців, поляків, естонців та в’язнів інших національностей, росіян, які не сприймали його злочинну політику.
Знаменною подією у вшануванні українських жертв репресій став Пам’ятний Хрест в Сандармоху «Убієнним синам України», збудований товариством української культури «Калина» на ПОЖЕРТВИ українців світу (!) у 2004 р. Офіційне відкриття Хреста відбулось 5 серпня 2005 р. Голова товариства Лариса Скрипникова увійшла в історію. Завдяки її заповзятливості, патріотизму, щирій українській душі в урочищі Сандармох, з’явився цей величний пам’ятник.
1937 рік увійшов в історію як рік масштабних репресій сталінського режиму. Чи були можливі репресії, якби не було мовчазної або немовчазної підтримки народу. Сотні тисяч сиділи в таборах, а мільйони на мітингах таврували ворогів народу, писали доноси. Тож не тільки Сталін і його прислужники несуть відповідальність за масові репресії?!
Самі собою напрошуються історичні паралелі. Український народ відстоює право бути Україні і бути українцям, право власного цивілізаційного вибору. Імперія, яка називалася по-різному розвалилася, але деімперіалізації, десовєтізації не відбулося. Тож прояви рецидиву можливі, в чому переконуємось сьогодні.
В 17-й раз пані Лариса прийшла до Пам’ятного Хреста разом з небагатьма громадськими активістами віддати шану синам України, які поклали свої життя на олтар свободи і незалежності України.
Далі пряма мова (Лариса Скрипникова).
Що людині потрібно для щастя? В першу чергу миру своїй Батьківщин, а потім …щоб був у тебе хоч один вірний друг! На сьогодні, я щаслива тим, що маю вірних друзів, які поділяють мої думки та погляди, які без вагань відклали свої справи, і поїхали зі мною в урочище Сандармох 5 серпня цього року.
«…Хай шлях — до раю, пекла чи полону — усе пройди і винести зумій. Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік…(Василь Стус)
Свій ОСТАННІЙ ШЛЯХ в урочищі Сапндармох пройшли десятки тисяч людей 56 національностей: карели та фіни, поляки та угорці, євреї, німці, вірмени та азербайджанці, росіяни, татари, естонці, туркмени , шведи, французи,лезгини, марійці, латиши,литовці. українці. (Повний список склав історик Ю. Дмітрієв, який сьогодні знаходиться в тюрмі, засуджений за фальсифікованим звинуваченням).
Світла та вічна їм пам’ять!
Ідуть роки, щороку 5 серпня приїздять сюди люди, щоб достойно вшанувати усіх убієнних, помолитися за їх душі, покласти квіти до Соловецького Каменю. Хочу згадати добрим словом та подякувати людям, які донесли до нас правду про СТРАШНИЙ ЗЛОЧИН,
Це Веніамін Іоффе, Іван Чухін, Ірина Фліге, мученик та страждалець дорогий нам усім Юрій Дмітрієв та всі члени «Меморіалу» (сьогодні має звання іноземного агента,).
Ще хочу подякувати тогочасному керівництву Республіки Карелія, за допомогу у відкритті Меморіалу, проведення щорічних заходів 5 серпня, Це ж було, було …
Пам’ятаємо, як українська делегація на чолі з Іваном Драчем та Євгеном Сверстюком привезла дубовий Хрест, як доручили нам, українцям Карелії, доглядати той Хрест, як потім ми усі мріяли про фундаментальний Пам’ятник убієнним синам України, і як ми його будували, (я мала високу честь бути керівником будівництва Пам’ятника: від отримання ділянки до освячення Козацького Хреста), і добре знаю, чого нам то було варто… ( можливо уже є потреба нагадати історію будівництва нашого Хреста, бо вже змінилося майже покоління?).
Згадую урочисте відкриття, щорічні візити Генерального Консула України та зустрічі з українцями, дорогими моїми друзями! На урочистому відкритті нашого Хреста я дала собі слово: щороку 5 серпня бути біля нашого Пам’ятника, доглядати його, щороку пов’язувати чисті рушники, і щоб були чорнобривці, і гілочки калини, і поминальний український хліб…
Жодного року я не порушила своє слово, До Соловецького Каменю поклали кошик із квітами УСІМ УБІЄННИМ в урочищі Сандармох з написом: «Від друзів та рідних Львова, Києва, Латвії… прибрали біля наших двох Хрестів, пов’язали нові рушники, поклали квіти та вінки.
Потім прочитали поминальну молитву і ПОІМЕННО пом’янули усіх, відомих на цей час, невинно убієнних синів та дочок України (698 імен).
Окремо я помолилася за дідуся Омеляна пані Слави Величко, за її проханням.
Гадаю, що убієнніЯ впевнена наші страчені українці чули нас, були з нами! І знаєте, чому я впевнена? Бо коли почали читати імена – звідкись з’явилися метелики(!) їх була багато, аж поки ми не закінчили читання… а потім дуже тихенько, лагідно та професійно заспівали сумних українських пісень. мої дорогі Тетяночка та Оленька. Низько вклоняюся вам, дорогі мої подруги! І ДЯКУЮ!!!
Дякую двом мужнім легіням, які допомогли нам бути вчасно в Сандармоху, а потім привезли в Петрозаводськ (вони попросили не називати їх імен), просто- ДЯКУЮ.
