Юрій Щур
Завдяки відкритості архівів совєтських спецслужб відкриваються нові сторінки історії боротьби за незалежність України у ХХ столітті. Поруч із матеріалами боротьби ОУН та УПА, все частіше зустрічаємо дані про діяльність еміграційних структур Української Народної Республіки у міжвоєнний час. Мова йде про розвідувальну («Наступ») та контррозвідувальну («Оборона») секції (референтури). Поруч із ними не останню роль відігравала й секція «Студії», яка відповідала за пропаганду.
Одним із напрямків пропагандистської діяльності було поширення у 1920-1930-х роках самостійницьких листівок на територію тогочасної підсовєтської України. Про ситуацію «під більшовиками» співробітники секції дізнавалися як з офіційних видань УССР, так і від власної агентури та нечисельного підпілля.
У квітні 1929 року Іноземний відділ ОГПУ інформував, що петлюрівці ще у 1927 році намагалися організувати підпільну типографію на території підсовєтської України. Та спроба була невдалою, що однак не завадило представникам УНР проводити власну діяльність. Зокрема, відмічалася активність у поширені в УССР відозв, листівок та брошур, які нелегально переправлялися перед цим через кордон. В даному конкретному випадку йшла мова про листівки, які друкувалися у Луцьку та Варшаві. Серед пунктів переправки фігурувало місто Бендери, яке на той час перебувало у складі Румунії.
За рік, у серпні 1930 року, Іноземний відділ повідомляв, що петлюрівці вживали заходів для розширення точок, через які на територію УССР переправляється література. На той час перелік видань вже нараховував 36 одиниць листівок та відозв. Також зазначалося, що для друку агітаційних матеріалів спеціально було викуплено друкарню у Львові (площа Ринок, №8) у Беднарського. При чому, листівки й інші матеріали друкувалися лише спеціальними людьми, ввечері, після закінчення офіційного робочого дня.
Серед листівок, які виокремлювали в ОГПУ, значилися видані від імені «Українського Революційного Комітету» звернення до червоноармійців, селян тощо. Одну із листівок із зверненням до червоноармійців було передано до Українського музею у Чернівцях, що дало змогу навести її текст у газеті Українського народного союзу «Свобода» (Нью Джерсі, США) у 1929 році.
Ось як було описано її графічне оформлення: «Жінка в національному строї, з тризубом на головному уборі, показує червоному командірови рукою на Кремль. Шеренги червоної армії повним кроком марширують в напрямі до Кремля з багнетами на поготівлі. У мурів Кремля димлять кулемети, а самий Кремль горить. Біля жінки тримаючися за її спідницю, стоїть дитина (хлопець). Під цим малюнком нижче напису «Кремль» наліплено марку, очевидячки в доказ того, що відозву цю дійсно випущено Українським Революційним Комітетом. Марка ця виглядає так: На темно-синьому полі намальовано золоте сонце з синім тризубом по-середині, а під ним на синьому полі жовтими фарбами напис «Хай живе Українська Народня Республіка». Сам малюнок мав підпис: «Знай, що в Кремлі сидять найлютіші вороги твого народу». Загалом же, основний зміст листівки зводився до того, щоб українці – бійці Червоної армії не були інструментом в руках більшовиків у боротьбі проти українського народу, а приєднувалися до боротьби за відновлення влади УНР в Україні.
До українських селян комітет звертався із закликом не давати хліба більшовикам, оскільки на територію України насувається марево голоду. Текст цієї листівки виявився пророчим.
Наступного, 1931-го, року світ побачило звернення до інтелігенції, яка проживала на території України, із закликом включатися у боротьбу за відновлення УНР. Відзначимо, що у тексті листівки мова йде не лише про власне українську інтелігенцію. Листівка містить заклики до представників національних меншин підтримати українців у їхній боротьбі за незалежність, обіцяючи меншинам найбільші права у відновленій державі.
У 1932 році було випущено чергове звернення до селян із закликом боротися із більшовицьким деспотизмом за відновлення УНР. Відмітимо, що ця листівка розпочинається із напівгумористичного звернення до практичного селянина: «Прочитавши не скури, а підкинь сусіду». Схожі заклики містила листівка Української соціал-демократичної робітничої партії, із зверненням до робітників і селян.
Заради справедливості, відзначимо, що поширення листівок антисовєтського спрямування було помітним явищем у ті часи й в інших республіках СССР. Але українські листівки відрізнялися, зокрема, від російських актуалізацією національного питання та закликами до боротьби за повну незалежність України. Тут на перше місце висувалися заклики до повалення комунізму та відновлення української легітимної влади.
У листівках Українського Революційного Комітету спеціального наголошувалося, що після трагічної загибелі Головного Отамана Симона Петлюри його правонаступником став Андрій Левицький. Відповідно – боротьба триває, УНР залишається на арені боротьби.
Деякі листівки, які поширювалися на території України, мали місцеве походження. Не обов’язково всі їхні автори були пов’язані із закордонними центрами українського визвольного руху. Деякі матеріали були віддруковані, що свідчить про їх «урбанізоване» походження. Деякі ж – були виготовлені від руки, рукописом. Різняться вони і за ступенем грамотності: у деяких чітко простежується сільський стиль, інші ж явно вийшли з під пера інтелектуала. Об’єднуючим чинником тут виступала ідея боротьби проти заходів совєтської влади, зокрема на селі, та за відновлення української державності.
