Відомий польський історик Р. Тожецкі в передмові до статті «Sprawy polsko-ukrainskie przed i po Jalcie» (Справи польсько-українські до і після Ялти), надрукованій у 1996 році, так характеризує політику польської влади 1936-1939 років: «Відомо, що Західну Україну заселяло змішане населення. Українці становили більшість порівняно з поляками або тими, що сполонізувалися, а також євреями і німцями. Нефортунна політика групи маршалка Ридз-Смігли і військового міністра генерала Тадеуша Каспжицкого не змогла суттєво змінити структуру населення. Натомість поважно нашкодила Польщі й полякам.
Промова Президента Польщі Ігнаци Мосціцкого (сидить ліворуч). Поруч з ним сидить Генеральний інспектор Збройних сил маршалек Едвард Ридз-Смігли. Стоять члени Уряду й маршалки (спікери) Сейму і Сенату. 1939 р.
Генрик Юзевскі в квітні 1938 року після вимушеного відходу з поста Волинського воєводи (і переведення воєводою до Лодзі) написав меморандум до Президента Ігнаци Мосціцкого і маршалка Е. Ридз-Смігли. Там без застережень звинуватив чинну владу у відході від політичної лінії маршалка Юзефа Пілсудского й підкреслив, що дії війська стали причиною ненависті українського населення до всього польського. Подібну політику влади щодо місцевого населення в тодішній ситуації Польщі могли позволити собі люди, яким бракувало розуміння й політичної мудрості. Їхні дії викликали критику й протести частини польського суспільства – пілсудчиків групи Валєри Славека, соціалістів, консерваторів та інших політиків, висловлених у Сеймі, в пресі й за різних оказій.
Волинський воєвода Г. Юзевскі (перший ряд посередині в цивільному) після наради з повітовими комендантами польської поліції в часи пацифікації. Луцьк. 1930 р.
Це, зокрема, виступ посла до Сейму Ванди Пелчиньскої, дружини керівника ІІ-го відділу Генштабу Війська Польського (розвідка і контррозвідка) і генерала Міхала Карашевича-Токажевского, якого також передислокували як керівника Округи VI із Львова до Торуня. Вище католицьке духовенство теж відмежувалося від єзуїтських методів навернення «схизматичних душ» до істинної віри. Вся акція «зміцнення польськості» на кресах стала тінню на польсько-українських стосунках і між іншим вплинула на події на цих теренах під час війни.
Колонізація південно-східних кресів, недостатні результати рільничої реформи і «Lex Grabski» (устави про обмеження використання української мови в повсякденному житті й шкільництві) викликали обурення українського населення. Це привело до нестабільності, подавленої грубою силою насильства. Уряди Ю. Пілсудского не змогли розв’язати проблем, що загострювалися. Після смерті маршалка ситуація ще більше розпалилася. Виявилося, що легше було здобути східні терени, ніж їх утримати. Спроби укладення польсько-української угоди не мали успіху. Під час Другої світової війни новою трагедією став польсько-український збройний конфлікт, в якому зіткнулися дві концепції: польська – зберегти становище 1939 року щодо кордону й українська – відновити незалежну державу.
Переклад, короткі уточнення й ілюстрації Ярослава Середницького
