Юрій Щур
Станом на середину червня 1956 року в розробці 4 відділу УКГБ по Херсонській області було 20 справ-формулярів та 2 попередньої оперативної перевірки на українських націоналістів. Ще три справи розроблялися периферійними структурами: 1 у Каховському районі та ще 2 в оперативній групі приморських районів. З 25 осіб, які перебували під пильним оком КГБ, 2 були місцевими, а 23 – уродженці західноукраїнських областей, які прибули на Херсонщину здебільшого у 1949-1955 рр.
Для здійснення оперативних заходів проти виявлених оунівців було залучено загалом 61 агента, 3 резидентів та 9 утримувачів явочних квартир. Разом із тим, 70% агентів були завербовані лише протягом 1955-1956 років, вважалися «молодими» й недосвідченими. Самі співробітники КГБ наголошували на тому, що з ними ще необхідно багато працювати, для того, щоб, зрештою, був результат.
Найбільш цікавою в оперативному плані, за визначенням співробітників КГБ, була справа на 58-річного уродженця Львівської області В. Повшака – Рибака. За агентурними даними виходило, що він під час німецької окупації був старостою села Суховеля Підкаменецького району, одночасно належав до підпілля ОУН. Допомагав підпіллю, а після створення відділів УПА займався вербуванням молоді. Під час наступу Красної армії, сам пішов у повстанці, був сотенним.
Після того, як його відділ був розбитий військами каральних окупаційних органів, Повшак легалізувався під прізвищем Рибака й до осені 1952 року проживав у Тернопільській області, а потім скористався плановим переселенням і виїхав до Високопольського району Херсонської області. На розробку колишнього повстанця був направлений агент «Яблоня», а також додатково завербований серед його оточення агент «Апрельскій».
Розробка була відносно успішною. Повшак ішов на контакт з агентами, інколи розповідав про своє минуле. Згадував і про організацію повстанського відділу й друзів, які хоч завтра вишлють йому націоналістичні листівки тощо. Співробітники КГБ розраховували в процесі розробки вийти на знайомих Повшака, яким вдалося легалізуватися й уникнути «пильного ока» чекістів.
Таких підпільників-нелегалів КГБісти станом на 26 січня 1955 року нарахували аж 415 осіб. З них у 1956 році на території Херсонської області було впізнано двох. Степан Броницький з Львівської області був під №189 у чекістському списку. У 1943 році він вступив до ОУН, з 1944-го – у повстанському відділі «Оверка». У 1947 році легалізувався з документами на прізвище Стєклєнєва й оселився у Полтаві. Наступного року у цьому місті закінчив середню школу й вступив до місцевого сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1953 році з дипломом вченого зоотехніка з відзнакою.
Херсонські чекісти виявили його у інституті «Асканія Нова», де він вже закінчував аспірантуру (у повідомленні про його виявлення зазначалося, що він досконало володів кількома мовами: англійською, німецькою та польською). Херсонські КГБісти не мали, за власним же визначенням, достатньо документів для арешту Броницького. Була думка використовувати його в оперативних цілях, однак чи була вона реалізована – поки що невідомо.
Оніфатій Осипчук з Тернопільської області у списку був під №412. За німецької окупації був станичним ОУН на псевдо «Комар», з 1944 по 1948 рік був у повстанському відділі. Потім легалізувався з документами на прізвище Базельчук. У січні 1956 року співробітникам КГБ вдалося виявити його у селі Широка Балка Білозерського району Херсонської області, але вже під прізвищем Мальський. Тут також матеріалів для арешту явно бракувало. Через це Осипчук був обсаджений агентурою, яка мала визначити чи є можливість і, головне, сенс вербувати його до агентурної мережі з метою розробки інших оунівців-нелегалів.
Ще одним напрямком діяльності КГБ був розшук родичів членів ОУН, через яких намагалися вийти й на самих підпільників. З Радехівського району Львівської області надійшов запит на розшук родичів оунівця Ярослава-Станіслава Бордуна, який у підпіллі перебував з 1944 року. У Бериславському районі Херсонської області були встановлені його родичі Василь Родик з дружиною Марією. Для розробки родини Родик та їх оточення, серед якого міг бути й розшукуваний, була завербована агентка «Галя» (Олена Пурска), яка особисто знала Бордуна. Агентці вдалося налагодити контакт й увійти в довіру до подружжя.
З однієї із бесід «Галя» дізналася, що розшукуваний живий, однак де перебуває – невідомо. Далі агентка доповіла в КГБ, що у тому ж колгоспі, на 1-му відділенні, проживає напівлегально дехто Василь Боровий, односелець Бордуна, який висловлює наміри вбити дільничного міліціонера й таким чином роздобути зброю. Враховуючи, що потенційний атентатник інколи відвідував агентку, на нього там готувалася засідка. КГБісти розраховували через нього знайти виходи на невловимого Бордуна.
Паралельно з цими активними оперативними заходами, співробітники КГБ на Херсонщині також відстежували листування уродженців Західної України з рідними, які проживали за кордоном. Серед таких вишукували представників українських самостійницьких організацій, маючи намір оперативним шляхом засилати туди свою агентуру.
