Юрій Щур
Совєтські органи державної безпеки усвідомлювали той факт, що процеси переселень жителів західних українських земель у південні регіони України будуть використовувати провідники націоналістичного руху для того, щоб поширити там діяльність підпілля. Крім того, було розуміння, що серед тих, хто переселявся вимушено, під тиском, також могли бути члени ОУН та бійці УПА. Або ж діючі підпільники та повстанці намагатимуться використати переселення для легалізації. З огляду на це, за переселенцями досить ретельно стежили органи МГБ, а потім й КГБ. Периферійні структури регулярно надсилали звіти до Києва, а звідтам – й до Москви. У зазначених регіональних звітах завжди наводилися найбільш цікаві, на думку чекістів, розробки. На початку 1951 року у повідомленнях з Херсонської області також вистачало подібних фактів.
Уродженець Івано-Франківщини Михайло Федорчак працював тоді у лісництві, мешкав у Високопольському районі. Чекістів зацікавив тим, що від жовтня 1944 року під псевдо «Метелик» був в упівському відділі «Твердого». Не дивлячись на те, що у 1945-му вийшов з повинною, за даними МГБ, й далі підтримував зв’язки й допомагав ОУН. Зокрема, інформатор «Фьодор» доповідав в МГБ, що Федорчак підтримував й надалі зв’язки із своїм дядьком Григорієм Харенчуком, який перебував у підпіллі в районі села Жаб’є. подальша розробка Федорчака надала можливість отримати інформацію про намір Харенчука виїхати на Херсонщину, явитися з повинною й влаштуватися на роботу на будівництво Каховської ГЕС. До нього також мав приєднатися й племінник. Співробітники МГБ не вірили у щирість намірів чоловіків й вважали, що все це відбувалося за завданням підпілля ОУН для проведення націоналістичної агітації серед будівників стратегічного підприємства.
Однак просто заарештувати Харенчука та Федорчака не входило у плани чекістів. Співробітники Херсонського МГБ за допомогою колег з Франківщини хотіли перехопити канали зв’язку підпілля ОУН та завербувати Григорія Харенчука. Спершу на підставі зібраних матеріалів про Михайла Федорчака слід було примусити до агентурної співпраці скомпрометованого цими документами директора Жаб’євського лісозаводу Івана Ільчука. Найпершим його завданням мало стати виведення з підпілля Харенчука. Цьому мав допомагати й Федорчак, якого планували завербувати одразу після Ільчука. Логічним фінішем усієї складної комбінації мав стати виїзд Григорія Харенчука до Херсонської області, де його вже мали «чекати» вербувальники із Херсонського МГБ. Він їх цікавив як потенційний агент, що зможе забезпечити інфільтрацію чекістів до існуючої і діючої ланки націоналістичного підпілля.
Схожою була ситуація з уродженцем Рівненщини Терентієм Яківцем, який мешкав у Іванівському районі Херсонської області. Під час німецької окупації він служив у поліції у Сарненському районі. 1944-го був мобілізований до Красной армії, однак того ж року дезертирував й приєднався до відділу УПА. У 1945-му вийшов з повинною, тим не менш продовжуючи підтримувати зв’язки з націоналістичним підпіллям до часу виїзду у Херсонську область. Його двоюрідний брат Іван Яківець й далі був у збройному підпілля й через свою матір листувався з Терентієм.
Знову ж таки, цей факт підтримки родинних зв’язків дав підстави МГБістам підозрювати, що Терентій приїхав на Херсонщину із завданням від ОУН. Відповідно, Іван у цій схемі мав би виступати кур’єром. У зв’язку із цим, співробітники МГБ пильно стежили за Терентієм Яківцем, щоб не проґавити приїзд його брата.
Ще один уродженець Рівненщини, житель Нововоронцовського району Херсонської області Дмитро Березко був залучений до ОУН у 1943 році своїм братом Іваном й отримав псевдо «Всеволод». У 1944 році його мобілізували до Красной армії, де він проходив службу до 1947-го. Зрозуміло, що там він не поширювався про свою належність до підпілля. Після демобілізації повернувся додому, відновив зв’язки з підпіллям, співпрацював з провідником «Ярошенком».
Дмитро Березко був одружений на дівчині, яка належала до ОУН. До повстанської армії належав і її брат. Зрозуміло, що така родина не могла уникнути уваги МГБістів. Тим більш, що останні від агентури отримували донесення про досить відверті вислови Дмитра про совєтську владу й тривалу співпрацю з ОУН. Серед іншого, він категорично відмовився вступати до колхозу. Розробку відвертого антисовєтчика здійснювали агенти «Фєдосєєнко» та «Зоя».
