«Наган-країна» – нова книжка публіциста Сергія Шевченка
Секретар Національної спілки журналістів України Сергій Шевченко напередодні чергової 82-ї річниці початку сталінського «Великого терору» в СССР(5 серпня 1937р.) та триваючої вже 6(!) рік війни України з неосталінською Російською Федерацією поповнив творчий доробок збіркою публіцистики «Наган-країна». Новинка побачила світ у столичному видавництві «Український пріоритет». Загалом це п’ята книжка історичної тематики, видана автором-дослідником від початку 2000-х років.
Дебютував у літературі відомий дослідник комуністичного терору в СССР твором «Українські Соловки» (співавтор історик Дмитро Вєдєнєєв) і переміг у конкурсі професійної майстерності НСЖУ 2004-го в номінації «Журналістська акція». Відтоді багаторічна праця мистця втілена в серію науково-історичних досліджень:«Архіпелаг особливого призначення», «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті», «Соловецький реквієм» та інші.
Соціально значуща творчість с.Шевченка здобула широке суспільне визнання і відзначена преміями, що засновані Держкомтелерадіо України, Українським фондом культури (в часи Бориса Олійника), Київською міськдержадміністрацією. Спілка журналістів України висувала автора «Соловецького реквієму» на здобуття Шевченківської премії-2015. А торік майстер пера став лауреатом Премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності – за публікацію «Рік жертв Великого терору: вшануймо пам’ять репресованих» («Дзеркало тижня. Україна», 27.05.2017). Прикметно, що Сергій Шевченко – єдиний, хто здобув цю премію двічі (вперше – 2007 року).
У новій збірці «Наган-країна» йдеться про Великий терор 1930-х років і масові розстріли політв’язнів Соловецької тюрми, що функціонувала на біломорському архіпелазі. Досвідчений документаліст послідовно й глибоко, на основі розсекречених архівних джерел, досліджує долі українських патріотів, представників інтелектуальної еліти нації: державвотворців УНР, видатних вчених і мистців «Розстріляного відродження». Нове видання розповідає про Валер’яна Поліщука, Павла Филипповича, Євгена Черняка, Григорія Вакара, Петра Демчука, інших співвітчизників, страчених у північних навколосоловецьких краях. У книжці є нарис і про поета Олексу Влизька, якого розстріляно в столиці тодішньої УРСР. Його, як і Григорія Косинку, Костя Буревія, Івана й Тараса Крушельницьких, Дмитра Фальківського, звинувачених у «тероризмі», стратили в грудні 1934-го – то була горезвісна сталінська «відповідь терором на терор» після вбивства в Ленінграді партійного функціонера-сталініста Кірова. У Києві дослідник віднайшов у держархіві унікальний документ, що кидає світло на можливу справжню дату розстрілу Олекси Влизька – про це пише в статті «Таємниця страти поета».
Збірка «Наган-країна» актуальна не лише тому, що цьогоріч у грудні – 85-ті роковини загибелі жертв грудневих «кіровських розстрілів»(1934р.). Злободенності виданню додає його перша частина – «За нашу свободу», в якій ідеться про війну на Сході України, розв’язану сусідньою державою-агресором, де знову запанував неосталіністький режим Путіна. Автор книжки проводить історичні паралелі з колишньою червоною імперією і доводить, що нищення українства від часів УНР: ленінський «красний терор», рокоркулення і Голодомор-геноцид, «сталінський «Великий терор» і страхітлива масова екзекуція в урочищі Сандармох, Биківні тисячах інших страшних місць, жорстоке придушення національно-визвольної боротьби ОУН і УПА 1940–1950-х років, і сьогочасне «полювання» на національно свідому, активну частину українства – це ланки одного ланцюга. Зник з політичної мапи світу комуністичний Союз, однак у кривавих справах його наслідує агресивна спадкоємиця- путінська РФ. Її панівна верхівка засобами пропаганди й силою зброї – війнами під гаслом «защіти русского міра» – прагне повернути «в родную гавань» не лише Крим, а й низку держав, які здобули незалежність після розвалу СССР. Та ці потуги марні – не зупинити процесу розпаду історико-політичного утворення з центром у Кремлі. Нації самовизначаються, і це цілком природно та неминуче навіть тоді, коли останнім аргументом у метрополій, як свідчить новітня історія, ставали гармати.
У вступній Автор статті наводить співзвучну його думкам цитату з фотопоеми харківського журналіста Леоніда Логвиненка «Танго білих лисиць»: «Здається, слово війна застряло у нас в горлі, й ми ніяк не можемо вимовити його. Кажемо: «Операція…» – антитерористична, об’єднаних сил, але не війна. А коли врешті-решт вичавлюємо з себе це слово, то обов’язково додаємо – «гібридна», щоб надати теперішній війні якоїсь нібито нової якості. А вона, війна, така ж як і сотні років тому, – національно-визвольна...! Або ми, або вони… Звучить жорстоко. Але така правда».
Сергій Шевченко зазначає: «Під обкладинкою «Наган-країни» домінують дві теми – війна, розв’язана 2014-го, і Великий терор 1937–1938 років. Свого часу знаний журналіст Михайло Сорока порадив мені вести на сайті Укрінформу блог, згодом опрацьовані для книжки дописи увійшли до її першої частини, названої «За нашу свободу». А в другій частині: «У зоні терору» – левова частка творів, що раніше не друкувалися в книжках. Це здебільшого вибрані статті спецпроекту «Рік жертв Великого терору» – тривала акція у співпраці з Міжнародною інформаційною агенцією «Вектор ньюз» і Всеукраїнським благодійним фондом «Журналістська ініціатива». Автор «Наган-країни» додав, що має чимало біографічних нарисів і статей «у шухляді», але мусив свідомо обмежити обсяг книжки (128 сторінок), щоб урівноважити дві її частини.
– На черзі наступна тематична збірка, – поділився Сергій творчими задумами, – у ній будуть ілюстровані статті, кольорова вкладка-фотоальбом, оновлений «Український список Сандармоху»… Письменницька «шухляда» – поняття умовне: майже всі нові архівні розвідки пройшли через періодику, друкувалися на злобу дня, а істотно доповнений «Список Сандармоху» вміщено, крім того, у Вікіпедії.
Насамкінець – про резонанс творчості дослідника. Нещодавно надійшло електронною поштою прохання з Москви – від координатора волонтерського проекту «Сандармох. Повернення імен» (цитату з цього листа Сергій навів мовою оригіналу): «Мы продолжаем дело Юрия Дмитриева по увековечению памяти расстрелянных в Сандармохе, Карелия. Цель проекта – увековечение памяти репрессированых путем установки на месте гибели мемориальной таблички с видеозаписью рассказа о репрессированном человеке. Докфильм размещается в открытом доступе на нашем канале в Ютубе «Проект Сандармох. Возвращение имен» и в Фейсбуке, на страницах группы «Дело Дмитриева»... Ссылка на канал и презентацию проекта: https://youtu.be/-rpzsLHhoZw. 4 и 5 августа(2019) в Сандармохе мы планируем установить 15 мемориальных табличек, среди них – поэту-авангардисту Григорию Вакару. Вы публиковали его биографию на сайте «Solovki.io» в 2015 году. Буду крайне благодарен, если Вы сможете помочь с портретом, либо подскажите, куда (к кому) возможно обратиться»…
Принагідно слід нагадати, що пошуковець Юрій Дмитрієв, згаданий у листі, нині перебуває під вартою в Петрозаводську: відомого громадського діяча режим Наган-країни мордує як і в 1937-38рр. абсурдними звинуваченнями в «криміналі»…
Сергій Шевченко, як і соратники та однодумці Юрія з різних країн, підтримує дослідника, публічно виступає на його захист і черговою своєю книжкою-дослідженням направду є справжнім активним продовжувачем подвижницької справи Дмитрієва – справи важливої, благородної, і як ніколи актуально потрібної суспільству сьогодні.
Окрема вдячність авторові збірки за вміщений спогад про паломницьку акцію 2014 року – прощу з молитвою за країну та її героїв, яку здійснило Міжнародне громадське об’єднання «Соловецьке братство», очолюване, до речі, теж творчими людьми – журналістами. У тій поїздці по місцях таємних поховань на Поділлі, Галичині та Волині – просто на колесах – заслужений журналіст України Сергій Шевченко 4 серпня зустрів свій день народження, як це бувало не раз і в його подорожах до північних меморіалів у Республіці Карелії та на Соловках.
Георгій Лук’янчук,
голова Міжнародного громадського об’єднання «Соловецьке братство», член НСЖУ
