Юрій Щур
На початку 1949 року Осипенківським (Бердянським) міськвідділом МГБ по справі-формуляру №2397 під кличкою «Посох» за підозрою у належності до українських націоналістів розроблявся священик Олег Мільков. Останній, до приїзду до міста Осипенко (тепер – Бердянськ), жив на Західній Україні, зокрема у Холмі (тепер – Хелм у Польщі), де також був священиком. Одружений Мільков був на Ніні – дочці священика Грушка з Луцька. Останній також підозрювався совєтськими органами держбезпеки у націоналістичній діяльності.
У матеріалах справи було зафіксовано, що Ніна Мількова та знайома «Посоха» переселенка Анна Зенюк час від часу відвідували Луцьк, звідки привозили для Мількова передачі й доручення. Сам же Мільков, за даними МГБ, від 1941 року належав до ОУН, керованої полковником Андрієм Мельником. Ці обставини, зокрема, давали підстави співробітникам МГБ підозрювати фігуранта справи-формуляра у проведенні антисовєтської націоналістичної діяльності в Осипенко та навколишній території.
З метою активізації розробки «Посоха», у жовтні 1948 року до справи було введено Олександра Загорайка – агента «Проскурова». Він був уродженцем міста Одеси, 1897 року народження. Проживав у Осипенко, викладав на міжобласних курсах бухгалтерів. Заагентурений був ще у 1943 році, характеризувався як цінний кваліфікований агент, який гарно виконував доручення МГБ.
Виконуючи поставлене завдання, «Проскуров» досить швидко увійшов у довіру до Мількова. Сприяло цьому й те, що вони мали спільних знайомих, як у Холмі, так і у Луцьку. Зокрема, проживаючи у 1936-1939 роках у Луцьку, агент особисто знав згадуваного вже священика Грушка. Зважаючи на ці й інші обставини, в МГБ було прийняте рішення рейдувати агента на Волинь для встановлення зв’язків із колом знайомих Мількова. Офіційну легенду особливо вигадувати було не треба. У Загорайка в Тернопільській області проживали дружина й діти і ніби саме до них він і збирався їхати. Відповідно, по дружбі, міг «заскочити» до Луцька й виконати те чи інше прохання Мількова.
Під час розробки справи, в поле зору МГБ також потрапила Віра Романюк, яка у жовтні 1948 року приїжджала до Мелітополя. За даними МГБ, вона до 1939 року проживала у СССР, під час війни перебувала у Польщі, а у 1944 році прибула до Мелітополя як переселенка. Вже у 1945 року Віра Романюк виїхала з Мелітополя й перебралася до Луцька. Серед найближчих її знайомих також фігурував священик Грушко. Під час перебування у Запорізькій області Віра Романюк відвідала ряд населених пунктів, де проживали переселенці із Західної України. Агентура МГБ фіксувала, що вона відвідувала осіб, які проходили як фігуранти справ-формулярів («Сич», «Підхалим» та «Осілий») й підозрювалися у належності до ОУН. Це давало підстави підозрювати її у виконанні функцій зв’язкової націоналістичного підпілля.
Зважаючи на такі обставини, «Проскуров» у Луцьку мав обережно через спільних знайомих встановити особу Віри Романюк, її належність до підпілля та мету відвідування Мелітополя у 1948 році. За можливості, треба було зав’язати з нею знайомство, встановити дружні відносини. За умови, якщо б Романюк згадувала про свій виїзд із Запорізької області, треба було б підтримати таке її рішення. Загалом, агент мав вивести Віру Романюк на розуміння, що через нього можна передавати різні матеріали до Мелітополя.
На час рейдування агент «Проскуров» забезпечувався посвідченням про відпустку з місця роботи, грошима на видатки та проїзд залізницею. Інструктаж йому проводив заступник начальника Осипенківського МГБ майор Лукашенко.
Наприкінці березня 1949 року «Проскуров» прибув до Луцька. Однак йому не вдалося одразу ж вийти на зв’язок із знайомими, через яких він планував вийти на учасників націоналістичного підпілля. Дехто з них виїхав з Луцька, дехто взагалі «загубився». У дещо хаотичних спробах знайти сліди антисовєтчини, агент шукав якщо не оунівців, то хоча б інших «ворогів». Відповідно, у агентурних донесеннях, перемішуються дані про ймовірних членів Організації Українських Націоналістів, Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) та навіть забороненої «совєтами» Комуністичної партії Західної України.
Зрештою, не зустрівшись у Луцьку навіть із священиком Грушком та не отримавши жодних можливостей для знайомства з Вірою Романюк, «Проскуров» 2 квітня виїхав до міста Копиченці Тернопільської області, де проживала його родина. Тут він пробув до 12 квітня й займався відновленням старих, ще довоєнних, зв’язків, які могли мати оперативний інтерес для МГБ. В основному, це були колишні члени УНДО. Всі намагання агента були марними, оскільки всі його знайомі ундовці на той час з міста вибули. Як зазначалося у звіті МГБ, «приходилося більш за все спілкуватися з сусідами по будинку, які до джерела відносилися з осторогою, як до «совіта», що властиво галичанам, підозрілість у яких сильно розвинута».
У тих же документах МГБ зустрічаємо інформацію про те, що син «Проскурова» Борис перебував на зв’язку із Копиченським районним відділом МГБ. Невідомо, щоправда, коли відбулося вербування до агентурної мережі – до прибуття його батька, чи після. Борис Загорайко цікавив МГБ, як особа, яку намагалися залучити до підпілля ОУН у Копиченцях.
Не зважаючи на досить невдалу поїздку агента «Проскурова», усі отримані від нього дані ретельно опрацьовувалися. Усі прізвища перевірялися на предмет проживання в Копиченцях або в навколишніх населених пунктах. Так органам МГБ вдалося встановити двох колишніх учасників УНДО. Володимир Белинський, 1911 року народження, уродженець Філадельфії, проживав у селі Сухостав, священик села Яблунів Копиченського (тепер Гусятинського) району. Дем’ян Єліїв, 1891 року народження, проживав у Копиченцях, за фахом будівельник. На священика було заведено справу формуляр №11043 5-м Відділом Тернопільського УМГБ. Його підозрювали у зв’язках з ОУН та проамериканській пропаганді. На Єліїва, який у 1951 році переїхав до Львова, компрометуючих даних отримано не було.
