Заради історичної і юридичної ясності
Людська істота а зокрема така яка зазнала чимало переслідування і знущання має тенденції інколи переоцінювати жести об’єктивності чи вирозуміння як милостивість або доброту. Це саме відноситься до націй, бо нації це просто сукупність людських істот пов’язаних духовністю, навіть біологічними рисами, а зокрема культурою, історією та спільністю переживань. Українська нація у цьому відношенні є нормальною, а може і трохи надто вибагливою до “милостивості чужинців”, але це не погана риса.
Один чужинець – єврей, поляк чи американець бо у нього різноманітна біографія навіть українська бо він до речі студіював право на Львівському університеті чи білоруська бо він родився на території сьогоднішньої Білорусі, був значно причетний до окреслення для міжнародної спільноти терміну “геноцид”, який був зафіксований конвенцією Організації Об’єднаних Націй (ООН). Він пізніше окреслив історію українського народу у ХХ столітті геноцидом. Це був Рафаїл Лемкін. Більш і менш свідомі українці по просто обожують його статтями, виданнями, недавно навіть пам’ятними дошками на наших структурах. Я теж належу до тих котрі високо цінять його ставлення до нас і нашої історії. Одначе я не вважаю його писання остаточним авторитетним оціненням Голодомору 1932-33.
У промові перед українською громадою з нагоди 20 річниці Голодомору у 1953 році Рафаїл Лемкін описав геноцид українського народу ХХ віку окреслюючи його чотири частини — намагання знищити український народ, як такий, знищенням його “розуму” — тобто інтелігенції, такими процесами як над СВУ у Харкові у 1930 році, знищення його “душі” ліквідацією українських церков (Української Автокефальної Православної Церкви та Української Греко Католицької Церкви пізніше), знищенням “серця” народу його селянства під час голоду 1932-33 та на опорожненні місця поселити москалів. Ніколи у свої промові Лемкін не вказав що сам Голодомор 1932-33 років був геноцидом українського народу або його частини.
По перше термін “Голодомор” був впроваджений вперше далеко вже після смерті Лемкіна, деякі кажуть у 1980 роках, а фактично щойно після проголошення незалежності, а на міжнародному рівні до речі аж на початку ХХІ століття коли Україна почала більш серйозно ставитися до цієї подій 1932-22 років за Президента Кучми, а ще серйозніше за Президента Ющенка. Я не зустрічав жодного писання Лемкіна на цю тему крім згаданої промови 1953 року і ясно Лемкін ніколи не вживав цього терміну “Голодомор”. До речі Лемкін був юристом, не істориком чи дослідником радянських архівів. Фактично радянські архіви йому не були доступні і ясно що він не був знайомим з радянськими документами. Лемкін помер у 1959 році. До речі, його знання української історії було поверховим, хіба що існує досі невідомий архів праць Лемкіна.
При навіть поверховій аналізі три основні документи вказують недвозначно, що Голодомор 1932-33 був геноцидом українського народу — тобто ці документи вказують на намір радянської влади як склад злочину у юридичному аспекті знищити частинно український народ, тобто його серце як писав Лемкін, селянство. Листування стосовно цього самого Сталіна, от наприклад лист до Кагановича з 11 серпня 1932 року вказує який був намір — здушити українські націоналістичні тенденції. Постанова ЦК ВКП (б) і Раднаркому СРСР від 14 грудня 1932 року “Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі і в Західних областях” в якому Москва недвозначно визначила своє відношення до українізації та пов’язала це ставлення з хлібозаготівлю та не надання конечної допомоги продуктами і Директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами з 22 січня 1933р. От ці три документи самі надзвичайно важливі для окреслення не тільки складу злочину, але характеризування його як геноциду бо всі три документи відносяться тільки до українців. Жодні інші нації, території чи границі не були вказаними. Ці документи Лемкін ніколи не бачив. Для противників, тобто що Голодомор не був геноцидом треба підкреслити, що хоч Лемкін не писав що голод 1932-33 був геноцидом, він не заперечував, що голод 1932-32 по собі був геноцидом але представив цю подію як частину великого геноциду українського народу ХХ віку.
Заслуга Лемкіна отже полягає в окресленні поняття геноциду так чітко, що це окреслення було прийняття міжнародною конвенцією, тобто міжнародним товариством. Важливим також що в окресленні окремо вказується, що геноциди були спотворені у воєнний чи мирний час. За його працю вдячні євреї, вірмени та українці. Оскільки вірменський і єврейські геноциди відбулися за пам’яті Лемкіна (Лемкін народився у 1900 році) у час війни, мабуть Лемкін і мав на увазі страждання українського народу у час голоду 1932-33 що відбулося у мирний час, хоча і переслідування інтелігенції і духовенства українців, та штучне переселення москалів відбувалося бодай частково у мирний час. Одначе незаперечним є, що окреслення Голодомору 1932-33 геноцидом не визначується промовою Лемкіна з 1953 року. Українці повинні шанувати Лемкіна за його працю та вирозуміння, щодо нашої історії, але не повинні уважати його основним авторитетом що Голодомор 1932-33 був геноцидом. Для цього висновку є дуже багато інших зокрема документальних доказів.
3 листопада 2018 року Аскольд С. Лозинський
