Юрій Щур
У Бердянську «Просвіта», яка нараховувала на початку діяльності 50 членів, стала головним репрезентантом українського населення міста. Зокрема, саме просвітяни надіслали до Києва вітальну телеграму з приводу створення Центральної Ради, висловивши також підтримку ідеї автономії України в складі оновленої демократичної федеративної республіки.
Перші повідомлення про діяльність просвітян у портовому місті були досить оптимістичними: «Просвіта» працювала від березня 1917 р., мала агітаційно-лекційну, шкільну, бібліотечну й театральну комісії. Остання влаштувала у Бердянську виставу-концерт «Вечір вільної України», де також виконувався гімн «Ще не вмерла Україна» (двічі) й інші українські патріотичні й революційні пісні (серед них i «Заповіт» Тараса Шевченка). Під час концерту продавалися газети, книжки, національні значки, квіти. Внаслідок цього чистого прибутку на користь «Просвіти» надійшло 709,75 рублів.
Бібліотечна секція впорядкувала бібліотеку, зібрану у підпіллі членами гуртка середньо-шкільної молоді. Було передплачено усі українські газети та журнали. Все це склало основу читальні, відкритої при бердянській «Просвіті». Активісти, які працювали у шкільній секції, влаштовували регулярні лекції з історії, мови, географії, економіки тощо. Тримаючи руку на пульсі подій, просвітяни не залишалися осторонь політичних процесів й активно агітували вчителів приєднуватися до перетворення Росії на федеративно-демократичних основах, де Україна буде серед рівних. Цікаво також, що саме у бердянської «Просвіти» була власна друкарня.
Будинок, де містилася Бердянська Просвіта
Про успіхи бердянської «Просвіти» у вересні 1917 року повідомляв у дописі до газети «Нова Рада» добродій Буленко. Зокрема про те, що у повіті вже діяло 20 осередків. Місцеві просвітяни влітку у Бердянську організували українські вчительські курси, внаслідок яких з’явилася можливість відкрити 100 українських шкіл в повіті. Ця ж інформація, з такими ж кількісними показниками фігурувала і під час першого з’їзду «Просвіт». Питання організації курсів для педагогічних кадрів було підняте ще у квітні 1917 р. на повітовому вчительському з’їзді, який зусиллями просвітян не перетворився на тріумф «єдинонеділимців», а мав проукраїнське забарвлення. Також на з’їзді було прийнято рішення – з початку навчального року 1917/1918 рр. у початкових школах всіх типів навчання повинно було проводитися українською мовою.
Однак розвиток просвітянського руху був перерваний наступом російських військ на територію УНР, відповідно й захопленням Бердянська. Та навіть після вигнання червоних під час Кримського походу Болбочана ситуація у портовому місті не покращилася. Зокрема, київська газета «Відродження» у травні 1918 р. опублікувала інформацію, що німецький генерал Кош видав наказ, де зазначалося, що Крим і Таврійська губернія загалом не належать до УНР. З огляду на це, німецький комендант Бердянська не допустив представників української влади до виконання своїх функцій у місті й повіті. Вже після встановлення гетьманської влади, у червні 1918 р. надійшла інформація, що Уповноважений українського уряду в Одесі генерал Гербель видав підлеглим чиновникам, зокрема і в Таврійській губернії, не використовувати в роботі українську мову, а лише російську.
У загальному інформаційному зрізі даних про діяльність «Просвіт» на території України станом на 1918 р., вказувалося, що українських органів у повіті, окрім просвітянського товариства, немає. Та й «Просвіта» проявляла вже мало активності через брак свідомих громадян. Першому голові місцевої «Просвіти» Юрію Тищенку щоправда вдалося добитися постанови земства щодо відкриття місячних курсів для вчителів. Крім того, Рада місцевої «Просвіти» працювала над вирішенням проблеми відкриття власної школи у Бердянську.
Станом на 1919 р. у Бердянську ситуація для українського руху була ще гіршою. Губерніальний комісар 15 лютого 1919 р. звітував, що української влади там немає взагалі, оскільки місцевість зайнята добровольчою армією Денікіна й влада перебуває у руках прихильників неподільної Росії. Відповідно, якщо у попередні роки, 1917-1918-ті, справа українізації й залучення до державотворчого простору просувалися з великими перешкодами, то на 1919 р. – зведена на нуль.
Комісар у звіті також висловлював свою точку зору на перспективи розвитку українського руху на Таврії. Перш за все, ця проблема мала б зацікавити Уряд, без підтримки якого усі ініціативи марні, а їх реалізація неможлива. Підґрунтя для роботи було: основне населення краю, селянство, до добровольчої армії відносилося вороже. Цей фактор необхідно було використати й посилити проукраїнську агітацію по селах, залучивши відомих українців. Підтримувати створення відомих широкому загалу товариств «Просвіта» й «Селянська спілка», видавити спеціальні україномовні видання.
