«Холмок – городок під небеса висок» – ця споконвічна приповідка місцевого люду вміщає в собі всі три аспекти величі й значення Данилової (Замкової, Кафедральної) гори в Холмі: як природної домінанти навколишнього краєвиду, як княжо-королівського осередку й осердя холмського містотворення в минулому та як релігійного центру (різних конфесій) – колись і дотепер. Висока, на 237 м над рівнем моря, гірка притягує погляд не лише туристів і художників, але й археологів, істориків та інших науковців. Практично з початку ХХІ століття там ведуться археологічні (насправді ж інтердисциплінарні) дослідження, результатом яких ста ла низка публікацій (як наукових, так і популярних) і конференцій. Останню проведено в Холмі 27–29 вересня 2018 року під заголовком «Кафедральна гора в Холмі. Між сучасністю, історією та археологією».
Триденний захід зібрав археологів, істориків, священнослужителів (РКЦ, ПАПЦ та УГКЦ), географів, істориків мистецтва, реставраторів, музейників; знадобилося місце й для фахівця з фотограмметрії (чи, може, в даному випадку – стереофотограмметрії). У перший день засідання відбувалися в актовому залі (колишній домовій церкві) архієрейського палацу на Горі, а далі – у конференційному залі модерної Холмської публічної бібліотеки ім. М.П. Орсетті. Головними ж організаторами заходу були римо-католицька парафія Різдва ПДМ (нинішній господар сакрального ансамблю на горі) та Інститут археології й етнології Польської академії наук (ПАН). Ціллю ж конференції (яка має бути першою з циклу) було підбиття підсумків досліджень, що велися ще з 2001 року на так званій Високій гірці (де був Данилів замок), а пізніше – у підземеллях холмського собору (базиліки). Розкопки Високої гірки вже завершено, праці ж у підземеллях собору триватимуть ще в 2019 році. Конференція також стала нагодою довгоочікуваної для багатьох людей події: 28–30 вересня відвідувачі отримали доступ до підземель собору (точніше, до підготовленої для цього їх частини). Завдяки Інтернету ті, хто не зміг відвідати холмські крипти особисто, зможуть подивитися фоторепортаж на сайті http://bazylika.net. Там розміщено й посилання на сторінку з аудіозаписами доповідей. Отже, кожен зможе самостійно заглибитися в деталі конференції і розширити свої знання. Через деякий час доповіді вийдуть окремою книгою, а на сайті базиліки має з’явитися не лише набір світлин, але й «віртуальна екскурсія» по холмських криптах, які (про це повідомлено вже пізніше) з листопада мають відкриватися для відвідувачів принаймні раз на місяць – поки не закінчаться дослідження й поки підземелля не будуть готові постійно приймати туристів і прочан. Тому не буду тут переповідати окремі виступи, а зосереджуся на висновках з побаченого та почутого.
Безперечно, Холм у ХХІ ст. став чи не наймасштабнішим археологічним проектом у Польщі – особливо, якщо згадаємо ще розкопки поза горою та в селі Стовп’є з його таємничою вежею. Дослідження велися і перед І Світовою війною (археолог П. Покришкін), і після ІІ-ї – у ПНР (тут можна згадати проф. В. Зіна). Ніколи, однак, не мали вони такого обсягу й тривалості. Не були досі міжнародними. Нині ж, крім низки студентів і науковців з інших країн, досліджувати минуле Холма взялися спільно поляки й українці, причому українська сторона (Благодійний фонд Петра Порошенка) зробила в це помітний фінансовий внесок.
Масштаб і міжнародний характер досліджень позначилися на двох взаємопов’язаних аспектах: високому науковому рівні та відсутності національної інструменталізації. Дослідження не проводилися з метою довести, що польська правда істинніша за українську чи навпаки, а просто задля кращого пізнання минулого. Заради тої звичайної істини, яка національності не має. Це ніби банальність, але наш досвід свідчить, наскільки в реальному житті буває далеко – зокрема, в малих містах етнічного пограниччя – до такого підходу. Холмська конференція показала, що такий підхід можливий. І що, наприклад, Холм не відпаде від Польщі внаслідок того, що дослідники остаточно покінчать із маревом «ранньоп’ястівського городу Х ст.» на Високій гірці, доводячи що Данило Романович у ХІІІ ст. таки фундував свій замок на пустому місці. У часи, коли по обидва боки кордону зростають націоналістичні настрої, холмська конференція з її атмосферою може сприйматися як ковток холодної води у спекотний день.
Якими будуть результати багаторічної праці науковців? Крім поширення нашого знання про минуле Холма, Галицько-Волинської держави, Православної та Уніатської (Греко-католицької) церков – має відбутися і повернення в суспільний обіг пам’яток, які досі знаходилися під землею, очевидно, вже як музейних артефактів. Спочатку це має бути залучення знахідок з Данилової гори до виставкової експозиції холмського музею. Багаторічний керівник досліджень у Холмі та Стовп’ї, проф. А. Буко, із сумом зауважив, що археологічна виставка цього музею до болю стандартна й нічим по суті не відрізняється від аналогів у інших малих музеях регіону. А розкопки принесли кількасот тисяч (!) знахідок, з яких принаймні кілька тисяч (!) – дуже цікаві й варті музейного показу. Це архітектурні деталі, різні металеві предмети, але не тільки – у криптах собору напрочуд добре збереглося чимало менш тривких артефактів, зокрема, літургійних риз та іншого одягу. Тому включення знахідок до виставки холмського музею недостатньо. Планується відкрити окремий музей для цих предметів на самій горі, у приміщеннях єпископської палати або Василіанського монастиря.
Холм – місто з цікавою середньовічною історією, у якому, проте, на поверхні землі досі не видно жодної пам’ятки середньовіччя.
Усі споруди – пізніші, якщо, звичайно, не рахувати мізерних залишків вежі в Білавині (поза історичним містом). Тому черговий проект – видобути з-під землі останки мурів замку короля Данила на Високій гірці і, провівши відповідні заходи з забезпечення від нищівного впливу стихій, влаштувати там свого роду археологічний заповідник. Враховуючи монументальний характер залишків замку – це був би привабливий для відвідувачів об’єкт.
Про третій проект, над яким уже працюють, я вже згадував – це постійний доступ до крипт під собором. Місце цікаве для туристів і важливе для прочан. Дослідники знайшли там кості кількох сотень людей різного віку, статі, станової приналежності та періоду земного життя. Серед них і найбільш цікаві для них поховання ХІІІ ст. Не знайдено самого короля Данила, проте човноподібний саркофаг зі скелетом молодого чоловіка – це, можливо, поховання одного з Данилових синів (Шварна? Романа? Дослідження ще тривають). Чудово збереглася труна холмського уніатського єпископа Атанасія Пакости (помер у 1625 році), яку вже можна оглядати. Ідентифіковано й поховання деяких інших владик. Збережені літургійні ризи та відзнаки є цінними пам’ятками нашої релігійної культури, а поховання визначних ієрархів мали б притягати не лише туристів, але й вищезгаданих прочан.
Отож, плани й наміри грандіозні. З огляду на наукову вартість знахідок, слід сподіватися, що й фінансування вдасться роздобути. Для міста реалізація згаданих проектів – це слава, реклама, відвідувачі й прибутки. Для місцевих жителів і поціновувачів історичної спадщини Холма й давньої Русі – це буде важливе джерело пізнання минулого та привід для гордості (для тих, хто вважає себе спадкоємцями цієї історії). Чи на цих моментах і закінчиться суспільна значимість проектів?
Сподіваюся, ні. Маю надію насамперед на те, що місто Холм як місцева спільнота людей зуміє по-новому ставитися до руської та східнохристиянської спадщини своєї землі. Не як до загрози нинішній польськості Холма, а як до великого багатства, а може «тільки»… чогось просто свого. Що дух, який принесли туди поважні дослідники і який можна було відчути на конференції, відчують і нинішні жителі Холма. Є певні паростки, поява яких вселяє надію. Після років старань-клопотань, Данило Романович отримав у місті хоч і не якийсь головний проспект імені себе, а лише скромний скверик, у назві якого його понизили з короля до князя, – та досі не було й цього. Можливо, коли руські пам’ятки Данилових і пізніших часів будуть доступні очам усіх, це матиме вплив на ментальність людей. Одна авторитетна в Холмі особа (не буду називати її прізвища, про це розповідав проф. А. Буко) на початку розкопок на Високій гірці дуже боялася можливих «затій українських націоналістів» із цього приводу; та коли вона на власні очі побачила Данилові мури, сама запропонувала їх не прикривати землею, а залишити на видноті. Так може діяти на людину контакт із залишками величного минулого!
Справа, проте, має ще інший вимір. Як відомо (першим, мабуть, це спостереження озвучив Богдан Гук), найкраще вдається діалог і прийняття багатокультурності, коли культура меншин і конфесії представлені пам’ятками архітектури та музейними предметами. Гірше – коли за такими культурами й конфесіями стоять живі люди, особливо коли історія їхніх взаємин із нинішньою більшістю (яка не завжди і не всюди була більшістю в минулому) позначена конфліктами, а то й скоєнням злочинів. Чи, на відміну від Перемишля, Холм зможе стати позитивним прикладом діалогу – не лише щодо пам’ятників, але й з живими спадкоємцями етносу та східнохристиянської традиції давньої Русі? Чи проектований на Холмській горі «Центр діалогу культур і релігій» (якщо повстане) зможе відіграти свою роль?
У цьому питанні я – обережний оптиміст. Свого часу був ініціатором і залишаюся однією з дійових осіб скромної, але тривалої і постійної форми «діалогу і співпраці» РКЦ і УГКЦ на Холмській горі – щорічної Божественної літургії, яку з 2004 року служать у соборі-базиліці люблінські греко-католики в день Пратулінських мучеників (23 січня). З цієї перспективи вважаю, що питання Холмської гори як місця для діалогу і співпраці є перш за все викликом для УГКЦ – як у Польщі (тут, зокрема, для митрополичої єпархії), так і в Україні. Потрібно, щоб не тільки люблінське середовище виявило зацікавлення й ініціативу. Такого слід чекати від Перемишля, Києва, Львова, Луцька… Якщо ми дійсно шануємо великих предстоятелів нашої церкви Андрея Шептицького і Йосифа Сліпого, то продовжуймо їхню справу також в аспекті піклування про те, що залишилося від давньої Холмської єпархії.
