«П’ятнадцять років тому підготував до друку книжку про самвидав. В останню мить вирішив “трошечки доопрацювати”. Цей процес триває й досі. Автори, не будьте як Кіпіані!)», – написав нещодавно на своїй сторінці у ФБ Вахтанг Кіпіані.
Послухав його мудрої поради і нарешті припинив майже півторарічний процес «доопрацювання» книги «Пробудження. Причинки до національного відродження на Сумщині в 1989-1991 роках». Припинив з болем і ваганнями, бо ось лише ж нещодавно нарешті отримав доступ до архіву СУМ «Сумщина», в якому, на диво, збереглося й обширне листування, і оригінали протоколів та заяв, багато зразків друкованої продукції. Використання цих матеріалів значно би доповнило збірку, але водночас і роздуло б до неможливого її обсяг, та і часу зайняло би чимало, адже в момент отримання цих документів книга вже практично перебувала в стадії вичитки. Проте кілька цікавих матеріалів з цього архіву таки вдалося в останній момент буквально втиснути до видання.
Історія національно-визвольного руху та процесів українського державотворення на території сучасної Сумської області в ХХ столітті тривалий час зі зрозумілих причин була під забороною, замовчувалася або ж свідомо фальсифікувалася. Лише з проголошенням незалежності України в 1991 році стали можливими неупереджені публікації та об’єктивні дослідження з цієї тематики.
І результат не забарився. Публікації в періодичній пресі та наукових збірниках, вихід окремих ґрунтовних книг, в яких переконливо доводиться, що українці Сумщині не стояли осторонь боротьби, а доволі часто перебували в її авангарді є переконливим підтвердженням тези про органічність та перманентність змагань за національну державність на території нашого краю. Доступ до раніше закритих архівів та недоступних діаспорних видань і збірок документів дав цим дослідженням величезну джерельну базу.
Особливо варто виокремити працю сумських краєзнавців Геннадія Іванущенка, В’ячеслава Артюха, Бориса Ткаченка, Григорія Хвостенка, Геннадія Петрова, Валерія Власенка та інших.
Як на мою думку, найбільшої уваги заслуговують публікації колишнього директора ДАСО, відомого історика Геннадія Іванущенка, зокрема його книги «Залізом і кров’ю» (2001), «Українське відродження 1917-1920 р. на Сумщині» (2010), «Повстанський рух 20-х – 30-х років ХХ ст. на Сумщині» (2011), двотомник «ОУН-УПА на Сумщині» (2007, 2009), «Інакодумство на Сумщині» (у співавторстві з В. Артюхом та В. Садівничим), (2012, 2016), «Сумчани у боротьбі за волю» (2016), численні публікації в наукових виданнях та періодичній пресі.
Не можна оминути увагою й працю Павла Подобєда «З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків Армії УНР» (2017) та збірник Романа Коваля, Віктора Моринця і Юрія Юзича «Сумщина в боротьбі» (2018).
А ось історія національного пробудження на Сумщині на порубіжній межовій грані 1989-1991 років досі належним чином не висвітлена. На превеликий жаль. Винятками тут можемо назвати хіба працю Олега Корнієнка «Хроніка прапороносців: нарис історії Спілки Української Молоді «Сумщина»» (2010), збірник спогадів «Обличчя незалежності» (2018), впорядкований Андрієм Рибалком, окремі поодинокі спогади та спроби досліджень, оприлюднені в періодичній пресі та на сайті «Сумський історичний портал».
Варто зазначити, що дещо з історії тих часів на Сумщині можна віднайти і в дослідженнях, присвячених загалом історії НРУ, УГС, УРП, «Просвіти», зокрема в праці Володимира Ковтуна «Історія Народного Руху України» (1995), збірнику «Українська Гельсінська Спілка в спогадах і документах» (2012), «Три дні вересня вісімдесят дев’ятого» та деяких інших.
Певно, не слід вважати цей збірник науковим дослідженням чи повною збіркою документів. Це є лише суб’єктивний погляд на ті події декого з безпосередніх їх учасників і свідків, проілюстрований документами і фотографіями. Це є швидше своєрідний пролог, вступ до майбутнього ширшого дослідження, власне причинки до суспільного розуміння і усвідомлення революційних процесів національного пробудження на Сумщині 1989-91 років. Саме пробудження – слово, яке найвлучніше, на мою думку, окреслює ті події.
Ця збірка – данина світлій пам’яті і низький уклін тим, кого вже немає серед нас, зокрема сумським першопрохідцям Володимиру Осадчому, Олександру Реуті, художнику Володимиру Ломаці, літератору Анатолію Гризуну, ветеранам УПА Григорію та Ганні Пащешинським, пенсіонерам Павлу Бойку, Миколі Нестеренку, Василю Бортнику, в ті часи ще школяреві, але вже активному СНУМівцю Георгію Сахнюку та багатьом іншим достойникам…
Як вже зазначалося, коли брався до роботи, не уявляв скільки матеріалу доведеться опрацювати, скільки перелопатити газетних підшивок того часу (навіть до канадійського «Гомону України» добралися, за що принагідно дякую редактору Оксані Соколик), де шукати ілюстративний матеріал. Але чомусь вірив, що на заклик жваво відгукнуться учасники тих подій, поділяться спогадами, документами. Ось тут я жорстко помилився. Якось не усвідомив одразу, що все ж таки аж тридцять років минуло! Питаю в хлопців, «А як той?». А у відповідь: «Та вже немає…» Отже поспішаймо, бо час невблаганний.
Очікую заслуженої критики, свідомий недосконалості цієї роботи, але і безкінечно «вдосконалювати» не мав змоги (див. перший абзац). На початках думав, що вийде брошурка на кількадесят сторінок, а воно он як вийшло, майже триста… Певно пролунають і закиди, що когось занадто високо поставили, а когось і зовсім не згадали. Ну то вже як і хто про ті часи згадував. Спогади – річ суб’єктивна. А світлини і документи оприлюднив, які зміг зібрати в даних умовах. Сподіваюся, мої недоробки спонукають не лише до справедливої чи огульної критики, а й до виправлення неточностей, до дослідження і пошукової роботи інших, які зроблять більше і краще. Чого від щирої душі бажаю. Буду вдячний.
Вже й сам хочу вказати на деякі недоліки в цьому збірнику, а саме брак документів з архівів Руху, Товариства Української Мови, «Просвіти», «Спадщини», «Меморіалу», УГС і УРП. Не мав до них доступу. Навіть не знаю, чи вони збереглися, і якщо так, то в кого і де. Ну й в архівах СБУ, МВС було би цікаво попорпатися… А особливо цікаво би детальніше дізнатися з компартійних архівів, як вони на початках намагалися опанувати-знівелювати-дискредитувати діяльність «Меморіалу», ТУМу, НРУ. Тому є чимало підтверджень.
Але совість моя чиста, неодноразово при різних нагодах публічно закликав до співпраці. Не багато відгукнулося. Але вже як відгукнулися, то відгукнулися!
Насамперед подякувати слід народному депутату від Сум першого скликання Олександру Піскуну, історикам В’ячеславу Артюху та Геннадію Іванущенку, директору ДАСО Юрію Олійнику, Андрію Наталусі та Олегу Ольшанському. Воістину, без цих людей книга би не відбулася (в багатьох сенсах). Хочу також подякувати працівниці «Шляху Перемоги» Оксані Сванідзе, яка невтомно сканувала, переводила в текстовий формат, вичитувала тексти. Важка і невдячна справа, особливо коли документам по 30 років і зберігалися вони не в найкращих умовах. А фінансово вихід книги підтримали добродії Олег Медуниця та Ростислав Мартинюк, за що їм щиро вдячні.
До недоліків відношу і брак ґрунтовних «портретів». Ну тут вже повністю беру вину на себе, варто би ширше висвітлити постаті і роль Володимира Осадчого, Володимира Ломаки, Олександра Реути… До речі, на початках нашого знайомства двох перших я частенько плутав: обидва Володимири, обидва художники, обидва кремезні вусаті козаки. Нехай царствують, ми ще напишемо… Не можу не згадати і конотопського журналіста Анатолія Соболєва, ще «з тих часів» дисидента і мого доброго товариша, щирого і деколи по дитячому наївного просвітянина. Оце в тому ж сумівському архіві збереглися десятки його листів до мене (скануємо потихеньку)… Але це ж колективна праця.
Роботи ще багато, але я думаю, що підвалини вже закладено. Нехай і книга, котру даю на оцінку зацікавленим, насамперед сучасникам і учасникам переломних подій 1989-1991 років на Сумщині і дослідникам національно-визвольної боротьби, стане надійною цеглинкою в будівлі, яку маємо встановити в пам’ять тих, хто своєю працею і боротьбою наближав день нашого національного пробудження і відродження. Не з нас почалося, не на нас і закінчиться.
Віктор Рог
