Вона завжди могла зібрати навколо себе більшу чи меншу групу людей українців, а той не тільки українців. Могла, бо за своєю природою була надзвичайно працьовита та життєрадісна, у неї було багато подруг і друзів, які її щиро любили бо відчували, що вона так само щиро бажає їм добра. Шанували її, а в її особі українців і Україну, і не українці — різні національності в її Вірменії де вона влаштувала надзвичайно позитивне враження про українців. Між ними були вірмени, ассири, греки, грузини,євреї, єзиди, курди, молокани, німці, поляки та росіяни.
Я вперше запізнав паню Романію Явір, голову української громади у Вірменії, коли у квітні 2002 року я відвідав ту громаду у ролі президента Світового Конгресу Українців. Пані Романія зустрінула мене на летовищі надзвичайно привітно, з китицею квітів, хлібом та сіллю. Так розпочався мій чотириденний побут у Вірменії серед українців та національностей, які мали відношення до українців.
Пані Романія була рушійною силою усіх зустрічей не тільки тому, що вона очолювала Федерацію українців Вірменії “Україна”, а також була шеф-редактором його часопису “Дніпро-Славутич”, але й ще тому, що вона була душею цієї спільноти. На протязі тих кількох днів ми відвідали голову Вірменської церкви, музей вірменського геноциду, посадили там деревце від світового українства у пошані жертвам, відбули зустрічі з радником президента Вірменії, у парламенті Вірменії, з президентом Союзу національностей Вірменії, відвідали посла України в Єревані та, мабуть, найголовніше відвідали та близько поспілкувалися з кількома українськими громадами.
Наші зустрічі були не тільки куртуазними, а завжди діловими. Ось наприклад при зустрічі з головою вірменської церкви пані Романія порушила питання його підтримки для влаштування української церкви та спорудження храму у Єревані, а при зустрічі в адміністрації президента пані Романія вже до того часу узгодила виділення місця владою для спорудження памятника Тарасові Шевченкові. Для мене ці зустрічі були наукою, але надзвичайно легкою і приємною, бо я прямо засвоював ініціативу і виконував напрямлення, яке завчасно мені дала пані Романія. До речі, всюди де би ми не ходили всі знали і шанували пані Романію та в її особі українців у Вірменії та саму Україну.
Та найприємніші зустрічі були з панею Романією та її співпрацівниками. Я прибув до Єревану у товаристві мого друга, відомого кінорежисера з України Олеся Янчука і привезли ми для наших земляків новий художній фільм пана Янчука та кіностудії ім. О. Довженка “Нескорений” про славного командира УПА Романа Шухевича. Мило була дивитися на обличчя наших українських вірменів, які переживали кожну сцену боротьби УПА та генерала хорунжого Шухевича.
Відбулися зустрічі з громадами Єревану, Ванадзору, Гюмрі та Іджеану. Найбільш памятними для мене були наші спільні бесіди, співи та взаємне спілкування. Відчувалось, що нас відокремлює тільки територія, а не думки чи переживання. Мило було бачити наскільки всі не тільки шанували, але щиро любили свою паню Романію. Зі своє сторони здавалось, що вона всіх знає по імені, як вона підходила до кожної особи і приговорювала. Я зрозумів відразу, що якби не було цієї особи, громада зовсім інакше виглядала, а може її і не було би.
Мої зустрічі з пані Романією не закінчилися у Вірменії. Громада швидко стала членом Світового Конгресу Українців та наш звязок став постійним, в більшості електронною поштою. На протязі останнього десятиріччя, для кращого контакту ми зустрічалися майже щорічно в Україні на нарадах СКУ чи на форумах Української Всесвітньої Координаційної Ради. Кожного разу крім вірменського коняку “Арарат”, пані Романія зустрічала мене надзвичайною теплотою та з новими думками для покращення діяльності її улюбленої українсько-вірменської громади.
Романія Явір відійшла у вічність 1 січня 2014. В нас кажуть, що немає людини яку не можна заступити. Все ж таки мені здається, що паню Романію замінити буде важко, хоча вона завжди приготовляла молодших від себе. Але вони не були і не є пані Романією. Дай Боже, щоби вони віддались своєму народові так як це робила їх учителька. Нехай з Богом спочиває Романія Явір. Її друзі, до яких зачисляю себе, її ніколи не забудуть.
10 січня 2014 Аскольд Лозинський
