Юрій Щур
(агентурна гра МГБ на Запоріжжі, 1950 рік)
Співробітники совєтських спецслужб досить уважно слідкували за поведінкою тих «східняків», які в силу різних обставин перебували на Західній Україні, охопленій визвольним рухом. Дивного в цьому не було нічого, оскільки прикладів залучення до націоналістичного підпілля уродженців Сходу вистачало як під час німецько-совєтської війни, так і після її закінчення. Відповідно, здійснюючи розробку осіб, які прибули із Західної України, в квітні 1949 року УМГБ Василівського району Запорізької області від інформатора «Доброго» отримав дані про повернення до району з Рівненської області зоотехніка Лідії Оникієнко.
Десь у цей же час рівненські «чекісти» вийшли на слід боївки Вербського районного проводу ОУН під керівництвом «Орлика». У захопленій криївці окрім загальної документації націоналістичного підпілля було знайдено рукописні протокол допиту, автобіографію та зобов’язання про співпрацю за підписом зоотехніка Лідії Оникієнко. Всі ці матеріали оперативно було передано до Запоріжжя.
В Запоріжжі слідчі МГБ, підозрюючи що вона прибула до Запорізької області із спеціальним завданням від націоналістичного підпілля, завели справу-формуляр на агента Служби безпеки ОУН Лідію Оникієнко, яка розроблялася під кличкою «Біженка».
Лідія Оникієнко народилася 1927 року в селі Щербаки Василівського району. Під час німецької окупації проживала за місцем народження, а після повернення совєтської влади відправилася на навчання до Оріхівського агротехнікуму (Запорізька область), після закінчення якого 1947 року за розподіленням відправлена до Дубенського району Рівненської області задля «підсилення кадрами радгоспного будівництва».
У березні 1948 року, перебуваючи у селі Повча була «відведена в ліс» учасниками місцевої боївки СБ ОУН. Після проведення допиту та роз’яснювальної бесіди про цілі і завдання боротьби українських націоналістів, оунівці отримали від Оникієнко письмове зобов’язання про співпрацю в якості інформатора. Згідно з цим, вона мала готувати звіти для підпілля про стан колгоспного будівництва в тих місцевостях, де працювала. Звіти повинна була підписувати псевдо «Марія».
За півроку Лідія Оникієнко повернулася до рідного села. Слідчі МГБ вважали, що вона отримала завдання від СБ ОУН створити у себе вдома законспіровану базу для емісарів націоналістичного підпілля й збирати інформацію про радянських і партійних активістів. Сама ж «Марія» пізніше на допитах пояснювала, що навпаки – вирішила втекти від своїх зобов’язань, які вона дала оунівцям і, таким чином, продовжити життя без будь-якої підпільної діяльності.
Справа-формуляр «Біженка», заведена співробітниками МГБ, мала на меті виявлення практичної діяльності Лідії Оникієнко як агента СБ на Західній Україні й зв’язків з підпіллям після повернення до Запорізької області. У Василівський район, де вона проживала, було направлено співробітника обласного відділення по боротьбі з бандитизмом, який спільно з начальником місцевого райвідділку, через наявну агентуру, мали вивчити зв’язки Оникієнко, забезпечити подальшу розробку та спостереження за квартирою. Для виявлення можливих зв’язків з іншими населеними пунктами, уся її поштова кореспонденція була взята на перлюстраційний контроль.
Одним з перших заходів реалізації справи стала спецкомбінація з виведення на «Біженку» під виглядом зв’язкового підпілля ОУН Рівненської області агента МГБ «Охотніка». Особливої підозри у Лідії цей молодий чоловік не викликав, оскільки був уродженцем Західної України (завербований МГБ уже на території Розівського району Запорізької області, куди прибув як переселенець). Відповідно, мова спілкування у «Охотніка» була характерна для «західняків».
Паралельно з цим розробкою та збиранням доказів займалася агент МГБ «Орловська», яка видавала себе за комсомолку, що розчаровується у совєтській владі. Зокрема, у одному із звітів по справі зазначалося, що «у лютому 1950 року «Орловська» відвідала «Біженку» у її квартирі. У бесіді на тему щодо прибулих на територію району переселенців із Західних областей України «Біженка на питання джерела, в якому порядку вони переселялися, заявила: «Ці переселені сюди добровільно, а взагалі із Західних областей виселяють чесних й хороших хліборобів до Сибіру, а всілякий набрід залишається там й організовує колгоспи».
Інформація, отримана від агентів «Охотніка» та «Орловської», примушувала активізувати розробку «Біженки». В рамках розслідування була розроблена комбінація із рейдування до Василівського району агента 2 відділу Управління по боротьбі з бандитизмом «Корчагіної» під виглядом зв’язкової підпілля ОУН. «Корчагіна», яка у «іншому» житті була вчителькою української мови та літератури, знала націоналістичне підпілля, так би мовити, зсередини. Під час німецької окупації вона працювала у Мелітопольському районі, належала до оунівського підпілля, входила до близького кола одного з керівників місцевого підпілля ОУН Іларіона Курила-Кримчака. «За своїми особистими й діловими якостями вона є цінним, перевіреним агентом, проявляє ініціативу, має можливість входити у довіру й розробляти ОУНівський елемент», – писали у її характеристиці МГБісти.
Перше завдання, яке отримала «Корчагіна», полягало у налагодженні зв’язку з Лідією Оникієнко із використанням пароля, отриманого від «Охотніка». В якості зв’язкової від СБ ОУН агентка МГБ мала вимагати, ніби як для звіту ОУНівським зверхникам, інформацію про діяльність Оникієнко на території Запорізької області та осіб, залучених тут для роботи в інтересах ОУН.
Після першої зустрічі «Корчагіна» надала детальний звіт своїм кураторам. Не можемо з упевненістю говорити, що в ньому усе на 100% правда, але певно загальні тенденції він відобразив. Згідно із звітом, «Біженка» радо зустріла зв’язкову від ОУНівських зверхників. Повною мірою підтримувала ідеї та ідеали боротьби українського націоналістичного підпілля. Не відмовлялася від зобов’язань, даних на Волині: «У подальшій бесіді «Біженка», висловлюючи свою ненависть до совєтського устрою й відданість справі ОУН, стала вимагати від джерела дати їй завдання й прохала підтримувати з нею регулярний зв’язок, запевнивши, що вона буде до кінця вірною справі ОУН й ніякі муки не примусять її зрадити справі, або видати відомих їй учасників підпілля».
Звіт від агента, звичайно, багато важив для справи-формуляра, але не вистачало матеріалів, власноручно підготовлених самою Лідією Оникієнко. Саме з метою отримання письмових доказів агент «Корчагіна» повторно була відправлена до «Біженки». Лідія Оникієнко, під різними приводами, відмовлялася будь що писати. Єдине, на що вона погодилася – надиктувати інформацію. Професійний агент на те і є професійним, щоби добиватися свого. Планомірна робота з об’єктом, проведення з нею бесід, надання завдань тощо призвели до того, що «Біженка» власноруч намалювала «схему розташування найбільш безпечних і вигідних місць можливого укриття «повстанців» у випадку прибуття їх на територію Василівського району… На пропозицію джерела завірити схему особистим підписом «Біженка» під схемою власноруч написала «Друже-провідник, все, що записано – з моїх слів, вірно» Марія. 20.VI-1950 р. Вівторок».
Очевидно, цей документ став останнім, необхідним для реалізації справи-формуляра. 10 липня 1950 року Лідія Оникієнко була заарештована. Слідство тривало до 16 березня наступного року. Справа розглядалася Особливою нарадою при МВД СССР, присуд «за пособництво учасникам антисовєтської банди українських націоналістів і антисовєтську агітацію» – 10 років Виправно-трудових таборів.
