87-ій річниці від дня народження активної учасниці руху шістдесятників, правозахисниці, публіцистки, мемуаристки, філологині Надії Світличної було присвячено показ короткометражного документального фільму на полтавському телеканалі «Місто+». Трансляція відбулася у межах угоди про інформаційну співпрацю між цією телекомпанією та Українським інститутом національної пам’яті (УІНП).
Відеофільм про Надію Світличну створено у межах документального циклу УІНП та «Історичної правди». ро українських дисидентів , шістдесятників, діячів Руху Опору. Фільм розповідає про долю і різні життєві траєкторії Надії Світличної.
Авторка і керівниця проєкту — співробітниця УІНП Любов Крупник. Ведучий проєкту — знаний журналіст, історик, публіцист, письменник, нині воїн ЗСУ Вахтанг Кіпіані.
Довідково:
Надія Світлична (1936-2006) – член Закордонного представництва Української Гельсінської групи, редактор-укладач «Вісника репресій в Україні» (США), лауреат премії імені Василя Стуса (1992), Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994). Сестра Івана Світличного. Народилася в селі Половинкине Старобільського району на Луганщині. За фахом філолог, випускниця Харківського університету. Після закінчення вишу працювала вчителькою, директором школи на Донеччині. 1963 року переїхала до Києва. Працювала редактором у видавництвах, перекладачем з російської в декількох журналах, науковим співробітником Інституту педагогіки і за сумісництвом – учителькою вечірньої школи в київському мікрорайоні Дарниця. Крім того, співала у хорі «Жайворонок», пізніше – у хорі «Гомін». З середини 60-х років – активна учасниця неформальних літературних вечорів, зборів, маніфестацій. Була близькою подругою Алли Горської. У березні 1969 разом із братом – літературознавцем Іваном Світличним – фігуранти кримінальної справи, порушеної слідчим відділом КДБ за фактом розповсюдження фотокопії забороненої книги Авторханова «Технология власти».
Чергову кримінальну справу органами КДБ стосовно Надії Світличної порушено в березні 1972 року – її звинувачували в антирадянській діяльності. Як результат – 4 роки таборів суворого режиму. Дворічного сина Надії Олексіївни «гуманна» влада віддала в інтернат. Після звільнення восени 1976 року надіслала до ЦК КПУ заяву-відмову від радянського громадянства, мотивуючи свій крок жорстокими переслідуваннями владними структурами інакодумців. «Нижче людської гідності, після всього пережитого бути громадянином найбільшого в світі, наймогутнішого, найдосконалішого концтабору», – написала Надія Світлична у заяві. У жовтні 1978 року вона емігрувала до Рима, а згодом до США. Працювала перекладачем у Гарвардському університеті, у 1983-1994 роках – в Українській редакції Радіо Свобода в Нью-Йорку. Один з останніх проєктів, над яким Надія Світлична активно працювала, – це створення в Києві музею шістдесятників. «Життя Надії Світличної – то, передусім, постійна самовіддана праця. Розшифровка нелегально переданих табірних рукописів, впорядкування архівів самвидаву, підготовка до видання рукописів Івана Світличного, Василя Стуса, Миколи Горбаля и багатьох, багатьох інших – усе це робилось її руками або за її неодмінної участі», – зауважив Євген Сверстюк. «Луганський світлячок», як називав пані Надію один з її знайомих, залишила по собі надзвичайно світлу пам’ять.
Полтавський офіс УІНП
