За спогадами генерала П. Шандрука: «25 травня 1926 року в Парижі на Монмартрі посеред вулиці більшовицький агент С. Шварцбард розстріляв беззбройного Симона Петлюру, випустивши в нього сім куль. Зрозуміло, що більшовики не спускали з С. Петлюри очей, але він не хотів ховатися попри всі застереження Уряду й заклики старшин… С. Петлюра був дуже небезпечним ворогом для більшовиків, передусім тому, що він був символом національної визвольної боротьби і найпопулярнішою постаттю в Україні.
Більшовики сподівалися, що по смерті С. Петлюри пошириться зневіра серед українських емігрантів, що приведе до занепаду Українського національного руху. Та вони помилилися. Політичне лідерство в українській еміграції перейшло до найвпливовішого політика, Прем’єр-міністра Уряду УНР Андрія Лівицького, не менш активного у продовженні української справи. Українська еміграція трагічної миті після втрати С. Петлюри згуртувалася довкола нього, як представника «Союзу визволення України» на Заході».
Жалібна панахида Головного Отамана Симона Петлюри відбулася 30 травня 1926 року в Румунській православній церкві на вулиці Жан Бове, куди він ходив щонеділі молитися. Українські генерали, кілька тисяч українських військових емігрантів, лідери грузинської, азербайджанської та інших паризьких еміграційних громад прийшли віддати пошану Симонові Петлюрі. Маршалка Юзефа Пілсудского представляв полковник Францішек Клєєберг. Поховали Головного Отамана на паризькому цвинтарі Монпарнас.
Панахида під час похорону Головного Отамана Війська УНР Симона Петлюри в Парижі. 30 травня 1026 р.
Львівська газета «Діло» 8 червня 1926 року повідомляла, що 30 травня на богослужінні у Варшавській православній церкві за упокій душі Симона Петлюри були присутні керівник Генштабу Війська Польського генерал С. Бургардт-Букацкі, полковник Мацєжи, директор Східного департаменту Уряду Польщі Ю. Лукасєвіч, Волинський воєвода, колишній віце-міністр внутрішніх справ Уряду УНР Г. Юзевскі, політичний діяч, міністр рільництва Уряду УНР С. Стемповскі, активісти Варшавського товариства допомоги українським емігрантам і Товариства «Прометей» та інші.
30 травня 1926 року у Варшаві в день похорону Головного Отамана Симона Петлюри в Парижі перетворилося на антисовєцьку політичну демонстрацію. На Траурній академії в Офіцерському казино на Празі (район Варшави) крім членів Уряду УНР, генералів і старшин Армії УНР й українського громадянства були присутні 16 генералів Війська Польського, міністри, посли до Сейму й працівники Міністерства зовнішніх справ. Доповідь виголосив колишній міністр віросповідань Уряду УНР, професор Студій православної теології Варшавського університету І. Огієнко. Від польської сторони промовляли С. Стемповскі й професор А. Стуг. Був присутній редактор часопису «Przymierze» (Союз) колишній киянин Й. Волошиновскі.
На вечорі пам’яті С. Петлюри в Українській Станиці в Каліші виступив письменник, професор Ягеллонського університету в Кракові Б. Лепкий. Сумну дату відзначили в Лодзі, Познані, Алєксандрові-Куявському та інших містах зосередження української еміграції в Польщі.
Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка
Ярослав Середницький (Львів)
