Юрій Щур
У 1949 році 5-м відділом УМДБ Харківської області розроблялася агентурна справа «Земляки», об’єктами якої були колишні учасники Української революції, а для співробітників радянських органів держбезпеки – просто петлюрівці.
Підставою для заведення справи стала активна антирадянська позиція її фігурантів:
– Алєксєєнко (він же Задерихвіст) Михайло, 1896 року народження, уродженець с. Липці (тепер – Харківський район Харківської області), зоотехнік Харківської експериментальної бази Українського інституту метрології.
– Холодняк Григорій, 1898 року народження, уродженець того ж таки с. Липці, працював заготівельником «Кооптрансу».
– Черненько Микола, 1896 року народження, уродженець села Циркуни (Харківський район Харківської області), працював бригадиром на Харківській експериментальній базі Українського інституту метрології.
Попередньою розробкою було встановлено, що Алєксєєнко до революції, будучи студентом, брав участь у діяльності українських гуртків. Усі троє служили у Армії УНР, а Алєксєєнко та Холодняк ще брали участь у повстанському русі у Липецькому районі. 1921 року були заарештовані, але під час етапування до Харківського губернського ЧК напали на конвоїрів, обеззброїли їх та втекли. Алєксєєнко змінив прізвище, проживав у Ізюмі, де був знову заарештований, але в скорому часі звільнився по амністії.
Холодняк у 1938 році був заарештований за націоналістичну діяльність, але за недоведеністю справи з-під варти звільнений. За даними дослідника з Харківщини В’ячеслава Труша, його брат Іван Холодняк, належав до місцевої «Просвіти» за часів німецької окупації. Був вчителем, референтом відділу освіти Міської управи Харкова. В кінці 1942 року їздив до Берліну як член делегації від Громадського комітету, очолюваного Володимиром Доленком. Іван Холодняк був членом обласного проводу ОУН (мельниківського). Евакуювався перед радянським наступом.
Під час німецької окупації усі троє фігурантів проживали у Харкові. Алєксєєнко працював у обласній земельній управі й був пов’язаний з одним з керівників місцевого націоналістичного руху Доленком та Михайлом Ветуховим (подавав себе як Ветухів), професором зоотехніки, головою обласної земельної управи, ректором Харківського університету. За їх сприяння Алєксєєнко був призначений директором агрошколи. Крім того, дописував до місцевої газети «Нова Україна».
Михайло Ветухів
Ветухів був членом проводу ОУН (мельниківської), заарештовувався гестапо. Після війни – в УВАН в Німеччині, 1949 року переїхав до США, в Нью-Йорк, де працював як науковець. Організовував перевезення архіву Володимира Винниченка з Франції до Колумбійського університету.
Загалом варто відмітити один цікавий момент з приводу діяльності ОУН-м у Харкові періоду німецької окупації. В’ячеслав Труш вважає, що місцеві «мельниківці», визнаючи зверхність Проводу, все ж були дуже вже автономні: «Доки похідні групи ОУН дісталися Харкова, там організував українців адвокат Доленко. Потім Богдан Онуфрик («Коник») організував ОУН-м, туди увійшли люди з оточення Доленка, а сам він намагався особливо не «світитися». Потім, після німецьких репресій і виїзду галичан, Доленко стає керівником ОУН, підтримує культ Мельника, але після виїзду на еміграцію із «мельниківцями» розходиться».
Доленко
Алєксєєнко, Холодняк та Черненько після закінчення німецько-радянської війни підтримували зв’язки між собою, серед оточення проводили антирадянську агітацію, що не залишилося поза увагою інформаторів МДБ. Особливо «вихваляння» Петлюри, Грушевського й Винниченка. Алєксєєнко у розмовах характеризував період окупації як досить слушний і ледь не єдиний момент для відновлення Української державності, але, як він говорив: «німці все зіпсували». Також не залишилося непоміченим для МДБ, що усі троє влаштовують «вечірки» з прослуховування радіопередач з США та Англії.
Разом із тим, основним напрямком агентурної розробки було визначено викриття можливих зв’язків із діючим підпіллям ОУН.
