Вінницька обласна організація ОУН (бандерівців) із сумом сповіщає, що 25 лютого 2025 року завершилося земне життя члена ОУН Василя Йосиповича Гурина («Легіня»).
Василь Гурин народився 2 січня 1961 року у селі Романівка (Тернопільський район, Тернопільська область) у сім’ї українських націоналістів, греко-католиків. З дитинства батьки виховували Василя та його брата Любомира в патріотичному дусі.
Батько, Йосип Гурин, член ОУН (б) з 1939 року, довголітній в’язень комуністичного режиму, якому довелося сидіти у камері смертників – від нього енкаведисти вимагали покаятися та публічно засудити український націоналізм. Не покаявся. Не засудив.
Змолоду, з початку ще так званої горбачовської перебудови, Василь Гурин з благословіння батька Йосипа почав активну боротьбу за незалежну Українську Державу.
Так, у другій половині 80-х років минулого століття Василь Гурин брав участь у таємних зустрічах та нарадах на конспіративних квартирах із членами Української Гельсінської Спілки, зокрема В’ячеславом Чорноволом, братами Горинями, вступив до УГС і сумлінно виконував доручення: поширював антирадянську літературу та листівки, які закликали до створення самостійної України.
У листопаді 1988 року у Вінниці Василь Гурин разом із Володимиром Мулявою та іншими патріотами на теренах Вінницької та Хмельницької областей сформували Подільський народний фронт, який став однією з платформ для формування Народного Руху України.
Восени 1988 року Василь Гурин увійшов до складу організаційного комітету із скликання Установчого З’їзду Народного Руху України за перебудову, а у вересні 1989 року він був делегатом цього З’їзду.
У 1994 році долучився до створення і розбудови Вінницької обласної організації Конгресу Українських Націоналістів, у 1995 році він був обраний головою обласного КУНу та керував цією організацією до 2001 року.
У 1995 році Василь Гурин склав посвяту для вступу в ОУН, а Слава Стецько запропонувала організаційне псевдо «Легінь».
Водночас більше 10 років очолював кабінет з виховної роботи Вінницького інституту післядипломної освіти педагогічних працівників. За цей час йому вдалося організувати та провести сотні національно-виховних заходів з метою формування патріотичного світогляду у вчителів Вінниччини.
Протягом майже 10 років обирався першим заступником та заступником голови Вінницької обласної організації Руху, а також близько 5 років був членом Центрального Проводу НРУ, делегатом багатьох З’їздів Народного Руху України.
Василь Гурин був активним учасником Помаранчевої революції, під час якої, зокрема, був керівником і відповідав за роботу більше сотні спостерігачів-рухівців із Вінниччини на виборчих дільницях Маріуполя.
У 2009 році Василя Гурина Президент України Віктор Ющенко нагородив орденом «За мужність». Василь Йосипович від ордену відмовився, заявивши, що він не хоче бути в одному ряду з нагородженими, серед яких були відомі вінницькі обласні можновладці-корупціонери.
З 2010 року по 2013 рік Василь Гурин – голова Вінницької обласної організації Народного Руху України.
Останніх три десятиліття Василь Йосипович керував Вінницькою обласною організацією товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.
Із 4 грудня 1999 року по 25 лютого 2025 року очолював організаційно-кадрову референтуру, був членом обласного проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівців).
Стверджуємо, що все своє життя друг «Легінь» присвятив великій меті – відродженню незалежності України та утвердженню її державності. Він був безкомпромісним борцем за українські національні ідеали та цінності, водночас залишався дуже скромною, доброю і товариською людиною.
Похований поруч із батьками у селі Романівка, що на Тернопільщині.
Світла пам’ять про тебе, друже Василю, завжди залишиться у наших серцях, в історії Вінниччини та України.
Вінницька обласна організація ОУН (бандерівців)
