У моїй пам’яті закарбований образ більше, ніж 35-літньої давності: молодий хлопець спортивної статури з простим темним волоссям на волейбольному (а властиво відбивальовому) корті на Союзівці. Не раз на вовчій тропі наші пластові стежки перехрещувалися. Він був трохи старший і серед шумних спортсменів вирізнявся спокоєм. На Марка з пошаною тишком вказували: «це той, що отримав номінацію до West Point».
Ми в Пласті співали про Україну «від Сяну до Дону», але в нашій уяві Донбас був дуже далекий. Сьогодні ж він став вівтарем, на якому Марко – здібний, добре фізично загартований, з різними життєвими успіхами – приніс свою найвищу жертву. Відстоюючи цілісність України, він став рядовим бійцем батальйону добровольців «Донбас». Приховавши свої американські високі військові звання, став на рівень з найнижчими, йдучи в місця найбільшої небезпеки, віддаючи своє життя за ближніх.
Він робив те, до чого, мабуть, повинен стреміти кожен християнин. Для мене, єпископа, в майбутньому згадка про славної пам’яті Марка завжди буде викликом: що ти ще не віддав? чого ти ще так міцно тримаєшся?
«Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13). Його справді геройська постава і чиста жертва назавжди буде легендою: про неї читатимуть і черпатимуть наснагу та силу.
Сильно. Красно. Обережно. Бистро.
Слава Україні!
Героям Слава!
