Пам’яті Євгена Сверстюка

ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ СВЕРСТЮК,

видатний публіцист і літературознавець, активний учасник національно-демократичного руху, один із його інтелектуальних лідерів, полишив нас 1 грудня 2014 року. Царство йому Небесне.
Народився він на Андрія, 13 грудня 1927 року (записаний 13.12.1928) у селі Сільце Горохівського р-ну Волинської обл. у селянській родині.
1952 закінчив філологічний факультет Львівського університету (відділення “логіка і психологія”). 1953-1956 — аспірант НДІ психології. 1956-1959 — викладач української літератури в Полтавському педагогічному інституті. 1959-1960 та 1962-1965 — старший науковий співробітник Українського НДІ психології. 1961-1962 — завідувач відділу прози журналу “Вітчизна”. Чотири рази за ці роки його звільняли з роботи з політичних мотивів. До захисту кандидатської дисертації не був допущений. З 1965 до арешту в 1972 — відповідальний секретар редакції “Українського ботанічного журналу”.
З часу виникнення в 1960 київського Клубу творчої молоді, який став центром неофіційного культурного й громадського життя Києва і всієї України, Сверстюк — один з найактивніших його учасників, поруч і в тісному зв’язку з такими відомими діячами української культури і мистецтва як Алла Горська, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Василь Симоненко, Іван Світличний, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Стус, Лесь Танюк та інші.
Одним із найгостріших і найпопулярніших творів українського самвидаву 60-х років був анонімний памфлет про спалення Центральної наукової бібліотеки “З приводу процесу над Погружальським”, що його написав, як пізніше стало відомо, Сверстюк у співавторстві з Іваном Світличним. Важливими подіями національно-культурного життя були його неофіційні публічні виступи, зокрема, на вечорі пам’яти Василя Симоненка (1964). Про характер протистояння багато говорить відкритий лист (разом з А.Горською, Л.Костенко, І.Дзюбою та В.Некрасовим) до газети “Літературна Україна” у зв’язку з газетним цькуванням В’ячеслава Чорновола. Широко розповсюджувалися в самвидаві відомі його есе “Собор у риштованні”, “Іван Котляревський сміється”, “Остання сльоза”, “На мамине свято”, вони часто передавалися радіостанціями „Свобода”, „Голос Америки”.
У 60-х роках Сверстюк був неодмінним учасником напівлеґальних літературних вечорів, зборів, заборонених святкувань біля пам’ятника Т.Шевченку у день перенесення його праху з Петербурга в Україну 22 травня 1861 року. 7 грудня 1970 року Сверстюк виступив з відомою промовою на похороні А.Горської, яка трагічно загинула 28 листопада т. р.
Заарештований 14 січня 1972 року під час масових арештів української інтеліґенції. Більшість заарештованих були засуджені восени того ж року, а слідство у справі Сверстюка затягнулося більше як на рік, хоча справа була чисто “літературною”. Свої твори автор підписував власним прізвищем і тому нічого було розслідувати. Засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда) 16-24.04.1973 на максимальний термін — 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Йому були інкриміновані як антирадянські згадані есе. Головним предметом звинувачення була книжка “Собор у риштованні” (Париж, 1970), також публічні виступи, зокрема, перед працівниками освіти в 1965 році з критикою ідеологічних стереотипів і системи неправди в роботі школи, розмови зі знайомими, окремі висловлювання. “Останнє слово” Сверстюка на суді згодом поширювалося в самвидаві.
Відбував термін у 36-му і 35-му таборах у Пермській обл. Брав участь у численних акціях протесту – голодуваннях і страйках, перебував під особливим наглядом, його систематично кидали до карцеру. Наприкінці лютого 1978 був посаджений на 4 місяці в ПКТ (приміщення камерного типу, тобто внутрішньотабірна в’язниця). На заслання теж був відправлений після 15 діб карцеру.
На засланні (селище Богдарин Бурятської АРСР) працював столяром геологічної експедиції.
Звільнений у жовтні 1983. У Києві мав таку ж столярну роботу, якої позбувся в 1988 у зв’язку з поїздкою в Американське посольство на зустріч дисидентів.
Починаючи з літа 1987 Сверстюк брав активну участь у роботі напівлеґального Українського культурологічного клубу, зокрема, виступив з лекцією в зв’язку з 50-річчям загиблого в таборах В.Стуса й оголосив, що передав текст Лондонському центрові Міжнародного ПЕН-клубу.
З 1989 Сверстюк був незмінним редактором християнської ґазети “Наша віра”. Відстоював позиції Церкви поза політикою. Належав до Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), що не бажає бути Церквою державною.
З 1989 – президент Української асоціяції незалежної творчої інтеліґенції (УАНТеІ), яка присуджує щорічні премії ім. В.Стуса. У 1993 обраний президентом Українського ПЕН-клубу.
Численні статті й публічні виступи Сверстюка перед інтеліґенцією, студентами, школярами, по радіо й телебаченню впливають на подолання інерції страху в суспільстві, на відродження національних духовних цінностей. Перебуваючи поза політичними організаціями, він, проте, впливав на формування ідеології національно-патріотичного руху в цілому й особливо на духовне відродження України.
У доповіді “Шістдесятники і Захід”, прочитаній в Урбані та Ґарварді в 1991, Сверстюк так говорив про історичні зміни, що відбулися: “Загрозлива для світу, затята і наступальна комуністична потуга — раптом відмовилась від своєї манери виклику і погрози. Вона поникла, повернулась на 180 градусів — і прийняла мову своїх замучених і недозамучених жертв із карними номерами. Це була вічна тиха мова правди — її струмок плине через усю історію. Комуністи не змогли пересушити його, перекрити своєю “правдою”, і зрозуміли, що спільною мовою світу може бути лише та тиха мова гнаних і переслідуваних за правду, яка йде від священних джерел”.
1993 р. Є.Сверстюк захистив у Вільному Українському університеті (Мюнхен) докторат з філософії на тему “Українська література і християнська традиція”.
Найвідоміші книги Сверстюка “Собор у риштованні (1970), “Блудні сині України” (1993), “Шевченко і час” (1996), “На святі надій” (1999), “ На хвилях „Свободи”. Короткі есеї” (2004), “Не мир, а меч. Есеї” (2008), “Гоголь і українська ніч: Есеї” (2013).
Сверстюк також автор численних есеїв і статей із літературознавства, психології і релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.
Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (1995) та премії ЮНЕСКО „За міжетнічну і міжконфесійну толерантність „Корнеліу Копосу” (2000). Дійсний член Української Вільної Академії Наук (США, 1996). 26.11. 2006 р. за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи Президент нагородив Сверстюка Орденом Свободи.

Бібліоґрафія:
I.
На свято жінки // Український вісник. Вип. ІІІ. Жовтень 1970. // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. –Т. 3. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 418-426; Виступ Євгена Сверстюка на вечорі памяті Василя Симоненка в Київському медінституті в грудні 1963 року. – Вип. ІУ. Січень 1971. – С. 531-537.
Є.Сверстюк. Собор у риштованні. – Париж; Балтимор: Смолоскип, 1970. – 173 с.
Ievhen Sverstiuk. Clandestine Essays / Translation and an Inroduction by George S.N. Luckyj. – Cambridge; Massachusetts, 1976. – 101 с.
Iewhen Swerstiuk. Essays. Frankfurt, 1976. – 38 c.
Є.Сверстюк. Вибране / Упор. І передм. І.Кошелівця. – Мюнхен: Сучасність. – 1979. – 275 с.
Ievhen Sverstiuk, Iwan Switlychnyi, Wasyl Stus. Angst-ist bin dich Losgeworden: Ukrainishe gedichte aus der Verbannung. – Hamburg: Gerold & Appel. – 1983. – 127 c.
Ievhen Sverstiuk. Lehrjahre des ewigen Gottes? (Aus dem Ukrain von Anna-Halja Horbatsch). – Hamburg: Gerold Appel Verlag, 1990. – 79 с.
Юрій Луцький. Листування з Євгеном Сверстюком / Сверстюк Є., Луцький Ю. – Балтимор; Торонто: Смолоскип, 1992. – 89 с.: портр.
Є.Сверстюк. Блудні сині України. – К.: Т-во „Знання”, 1993. – 256 с.
Вінниця. Злочин без кари. Документи, свідчення / Укладання: Є.Сверстюк, О.Скоп. Передмова Є.Сверстюка. – К.: Воскресіння, 1994. – 334 с.
Є.Сверстюк. Шевченко і час. – К.: Воскресіння, – 1996. – 160 с.
Є.Сверстюк. На святі надій. – К.: „Наша віра”. – 1999. – 784 с.
Євген Сверстюк: „Це – вибір”. Біобібліографічний покажчик. Автор нарису Л.Тарнашинська. – К.: Нац. парлам. б-ка, 2002. – 128 с.
Є.Сверстюк. Ми обрали життя // Боґуміла Бердиховська, Оля Гнатюк. Бунт покоління. Розмови з українськими інтелектуалами. – К.: Дух і літера, 2004. – 33–90.
Є.Сверстюк. На хвилях „Свободи”. Короткі есеї. – Луцьк: ВМА „Терен”, 2004. – 312 с.
Портрет на осінньому плесі. Інтерв’ю-діалог Василя Овсієнка з Євгеном Сверстюком // Березіль, № 2. – 2006. – С. 102 – 162; № 3. – 91–140: http://archive.khpg.org/index.php?id=1132736015&w=
Є.Сверстюк. Не мир, а меч. Есеї. – Волинська мистецька агенція «Терен». – Луцьк, 2008. – 500 с.
Сверстюк Є. О. Гоголь і українська ніч: Есеї. – К. ТОВ «Видавництво „КЛІО”», 2013. – 328 с.: іл.
II.
Український вісник, 1970-72 // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. –Т. 3. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006, – С. 18, 19, 25, 26, 36, 42, 55, 67, 127, 153, 252-254, 295, 298, 318, 321, 418, 442-444, 477, 494, 531, 560, 644, 683, 773, 774.
Український вісник. Вип. VI. Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971. — С. 1, 19, 20, 23-27, 56, 72, 116-122, 147, 148.
Хроника текущих событий. – Амстердам: фонд имени Герцена, 1970, вип. 1-15.– С. 144; 1979, вип. 16-27.–С. 352, 354, 472.
ХТС. – Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 32. – С. 87; 1975, вип. 33. – С. 30/35/ 49; вип. 34. – С. 64; 1976, вип. 39. – С. 68; 1977, вип. 42. – С. 48, 50, 52, 59; вип. 43. – С. 15; вип. 44. – С. 45, 52; вип. 45. – С. 41, 42, 50; 1978, вип. 48. – С. 59, 72; вип. 49. – С. 9, 26; 1979, вип. 51. – С. 60-62, 64, 73-77, 89-91; 1980, вип. 52. – С. 37, 39, 43, 44, 58-61; вип. 54. – С. 38-39, 75; вип. 55. – С. 31; вип. 56. – С. 64, 118, 143; 1981, вип. 57. – С. 97; вип. 58. – С. 74-75.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-11, 4-31, 7-28, 8-2, 9-32; 1981: 1, 2, 3, 4, 8, 10; 1982: 5-22, 5-27, 7/8-42, 7/8-46, 10-4; 1984: 4-27, 5-38, 10-16; 1985: 3-44, 6-44, 10-20.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80 років.— К.: Либідь, 1995.— С. 8, 18, 20, 25, 26, 31, 61, 76, 86, 93, 105, 115, 120, 122, 127, 195, 196, 202.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. — К.: Видавництво ім. О.Теліги. – 1998. – С. 32, 142, 147, 149, 169, 176, 178, 182, 187, 190, 191, 206, 218, 222, 268.
На щедрий вечір. Збірник на пошану Євгена Сверстюка. – Луцьк: Терен, 2004. – 228 с.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – 1021-1380 с. (Є.Сверстюк: с. 658-662); Архів ХПГ: http://archive.khpg.org/index.php?id=1113995148
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл.; (Сверстюк: С. 559-562); 2-ге вид., 2012. – 896 с. + 64 іл. (Сверстюк: С. 639-642).