(2.03.1926, с. Розділ, тепер Кіровоградської обл. – 5.11.2017, Одеса)
5 листопада несподівано помер мій старший друг, член Організації українських націоналістів з 1943 року Володимир Караташ.
Володимир став членом ОУН у 17 літ. Вояк УПА. Стрілець у сотні “Сталевого”. Діяв на території сучасних Вінницької, Черкаської і Кіровоградської областей.
За дієву любов до України засуджений до 8 років позбавлення волі. 11 місяців перебував у Горьківській тюрмі № 1. А в 1949 році його перевели до Воркути – в табір суворого режиму “Речлаг”. Працював на шахті № 7. Створив підпільну групу, яка підготувала біля 500 саморобних гранат великої розривної сили. Мета: повстання, ліквідація катів і спроба втечі. Судив Володимира Караташа військовий трибунал Біломорського військового округу. За “організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів”, яка готувала повстання в таборі, засуджений до розстрілу. Закованого перевезли до Вологди, де провів 5 місяців в одиночній камері смертників. Щоб підтримати себе на дусі, ходив по камері й декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки.
Російські кати 8 разів імітували розстріл. І кожного разу, коли за ним приходили до камери, він гордо піднімав голову і казав: “Я готовий”.
Після смерті Сталіна розстрільний вирок замінили на 25 р. тюрми і концтаборів. Етапований із Вологди до Казахстану в табір суворого режиму “Степлаг” селища Кенгір (Джезказган). Там у травні – червні 1954 р. брав активну участь у Кенгірському повстанні, про яке залишив спогади “На барикадах Кенгіра”.
Із дружиною – Ганною Лук’янівною (у дівоцтві Людкевич) познайомилися в Кенгірі, під час повстання, коли об’єдналися жіночий і чоловічий табори. В останню мить встиг витягнути її з-під гусениць танку.
На волі народили сина Михайла і дочку Оксану.
Автор трьох книг-споминів: “Прометеї Заполяр’я”, “Обережно: гранати” та “На барикадах Кенгіра”.
У роки незалежності – член Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України” та Історичного клубу “Холодний Яр”. 20 серпня 2007 р. нагороджений орденом “За мужність” 3 ст.
Лауреат Літературної премії ім. Євгена Маланюка за книгу споминів “На барикадах Кенгіра” (2008).
Лауреат Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського.
Роман Коваль
