Відійшов у Вічність Василь Васильович Овсієнко. Дорога мені людина. Дуже дорога.
У квітні 1990-го року він приїхав до Сум. Його призначили куратором Сумської філії УГС. На конспіративну зустріч прийшло з десяток людей, з них кілька нас, СНУМівців. Я вперше познайомився з політв’язнем, відчував перед ним благоговійний трепет. Тоді ж він і прийняв мене до лав Української Гельсінської Спілки.
Він частенько відвідував Суми, ночував у мене в кімнаті в гуртожитку, годинами тривали бесіди, часто до світання.
Вдячний йому за багато чого, насамперед за приклад. Приклад незламності, приклад жертовності і приклад праці.
Згадую одну історію. Десь восени 1990-го до мене зголосився хлопчина з Білопілля. Намагався говорити українською, але це йому давалося тяжко. Щойно «дємбєльнувся». Розказує. Їхав додому потягом. Поруч дивний сусід. Говорить літературною українською, випити з «дємбєлєм» відмовився (до речі, Василь Васильович категорично не вживав). Слово за словом і за час поїздки цілком байдужий до українських проблем юнак став переконаним патріотом. Овсієнко порадив йому зголоситися до мене і так до лав СНУМу пристав один з найдієвіших її членів Віталій Мороз.
Також завдяки пану Василю в часи студентського голодування на Граніті познайомився з козацькою матір’ю Оксаною Мешко, світло цих людей осяває мій шлях донині.
Відчувалося, що справою свого життя пан Василь вважав збереження пам’яті про своїх побратимів. Наважуся ствердити, що більше для цього не зробив ніхто. «Особливо небезпечний рецидивіст» Овсієнко як бджілка щоденно намагався вкласти до національного вулика сота спогадів про дисидентів і на цій ниві досяг багато. А про себе мало дбав, жив дуже скромно і тримав себе дуже скромно.
Важка, болюча втрата. Ми любили Вас, Василю Васильовичу, спочивайте з Богом. Ви достатньо настраждалися і натрудилися на цьому грішному світі.
Віктор Рог
