Гей! Пластуни! Гей, юнаки!
Народу вольного сини,
Сини краси, сини природи,
Не зломимо своїх присяг,
Веде нас гордо вольний стяг
До щастя, слави і свободи!
Коли пан Роман наспівував ці рядки з Гімну закарпатських пластунів, у нього зрадливо тремтів голос і сльози наверталися на очі. Мабуть у ці хвилини він повертався у далекий 1943 рік, до ватри на горі Михалковій в околицях Косова, де разом із друзями гімназистами перебував у відпочинково-вишкільному таборі. А всього через чотири роки, влітку 1947-го, 17-ти річний школяр Яремкевич вже потрапив у лещата безжальної більшовицько-чекістської машини…
Роман Олексійович Яремкевич прожив дуже непросте, але гідне життя, до кінця своїх днів, вже не встаючи з ліжка, мав добру пам’ять і ясний розум, а на нещодавній Святвечір ще привітав свою численну родину з Різдвом Христовим.
І так у часі Різдв’яних свят, 15 січня 2017 року, Бог покликав до себе цього достойного чоловіка.
Він прожив своє життя, як у тій улюбленій пісні з юнацьких років: вільним, незважаючи на табори та тюрми, та вірним присязі Україні…
“Я, Яремкевич Роман Олексієвич, народився 31 січня 1930 року в хатині мого дідуся по материній лінії, Монастирського Романа, в селі Лани Бібрського повіту* на Львівщині. Прийшов у цей світ дуже кволою дитиною. Мати переживала, що можу померти нехрещеним, тому вже 31 січня 1930 року мене охрестили і дали два імені: Роман (на честь дідуся) та Богдан. Від самого народження мав життя сповнене пригод…” Так пан Роман розпочинає книгу своїх спогадів.
Пригод у його житті вистачило б не на один захоплюючий фільм.
З юнацьких років простий сільський хлопчина, вболіваючи за долю свого народу, спостерігав героїзм і трагедію визвольної боротьби в часи Другої світової й гартував свій дух та тіло для боротьби за незалежність України. Одразу після приходу “других більшовиків” вступив у юнацьку сітку ОУН, як зв’язковий УПА переправляв повстанську “пошту” і під час виконання таких обов’язків отримав поранення, а після одного інциденту в школі навіть побував у Бібрецькій тюрмі за “антирадянську діяльність”.
Коли батьки перебралися до Львова, Роман почав навчатися в Академічній гімназії, згодом – у звичайній школі, але підпільної діяльності не залишав. Втративши зв’язок з діючим підпіллям, Роман, разом з друзями – Степаном Левандовичем, Василем Ляховичем та іншими, провадять антирадянську пропаганду розповсюджуючи передані повстанцями листівки. Згодом один із їхньої компанії, пропонує створити боївку для боротьби з НКВС. Формально боївка організовується, але ініціатор створення виявився більшовицьким агентом-провокатором. Тож, буквально з вечірки на честь закінчення 9-го класу, Романа арештовують. Така ж доля спіткала й його товаришів.
Далі розпочинаються тюремні університети. Допити й катування слідчими Міністерства держбезпеки СРСР (попередника КДБ), тюрма на Лонцького, київська в’язниця НКВС на Короленка, табір у Біличах, місяць в арештантському вагоні, пересилки і накінець – жахіття совітської каральної системи – “архіпелаг ГУЛАГ” на “проклятій планеті” Колимі.
Так, фактично лише за намір боротися з радянським режимом, школяр Роман Яремкевич та його друзі отримали по десять і більше років виправних таборів.
Але ані тюрми, ані табори не зламали цих справжніх патріотів. Пройшовши пекло, вони вижили, повернулися на рідну землю і продовжили свою боротьбу, виховуючи наступні покоління борців за волю України. Так і дочекалися омріяної Незалежності…
Незважаючи на поважний вік, пан Роман не полишав активної громадської діяльності. Він – активний учасник Спілки політв’язнів, співак і багатолітній староста хору “Нескорені” тієї ж спілки, голова проводу ОУН (б) Львівщини.
Сьогодні дуже мало залишилося живих свідків тієї буремної епохи. Прощаючись з одним із них, Романом-Богданом Яремкевичем, хочеться навести завершальні слова його книги спогадів:
“І, поглянувши у вічі людини, яка пережила глибокі травми фізичні чи моральні, завдані їй за свободу духу і бажання волі, ви побачите нестерпність болю, але поряд з тим болем, ви також побачите віру, яка запалювалась у серцях мільйонів українців і продовжує горіти донині.”
Нехай в серцях рідних і друзів завжди горить свічечка пам’яті про цю Людину, котра запалювала серця любов’ю до України.
