Загиблий командир 9 роти 93 омбр Володимир Цірик “Оса” мріяв бути військовим, а побратими і волонтери були впевнені, що такі як він є майбутнім української армії.
Журналісти depo.ua поспілкувалися з побратимами Володимира “Оси”.
В понеділок 18 липня на Луганщині, повертаючись із завдання, на БМП підірвалися бійці 93 бригади. А після підриву по ним відкрили вогонь – тактика засідок з мінуванням дороги у “зеленці” наразі дуже популярна в бойовиків.
На тому БМП їхали два друга, два ротних – “Оса” і “Стаф”. Молоді хлопці з Закарпаття, старші лейтенанти, рік як випустилися з Національної академії сухопутних військ, Володя Цірик із позивним “Оса” і його друг з позивним “Стафф”.
“Стафф” наразі в лікарні. За словами волонтера Юрія Мисягіна стан в нього середній. “Оса”, командир роти 93 бригади загинув.
За відчайдушну сміливість його поважали навіть бойовики.
“На нього завжди можна було покластися. Він був дуже м’який і добрий, будь із ким міг налагодити роботу. А в АТО змінився: що робити, чи правильно так, чи так вчинити – в нього більше не було таких вагань. Став більш рішучим. “Оса” – такий позивний дали йому хлопці, бо міг дуже добре вжалити. Гарний стрілець був”, – розповідає про Володимира його однокурсник Роман Лукьянов. З 2011 по лютий 2015 вони навчалися в одній навчальній роті.
Володимир Цірик під час навчання
Володимир Цірик в АТО
В нього навіть в соцмережах статус був “Чим точніше постріл, тим спокійніше совість”
Володя родом з селища Угля на Закарпатті. Єдина дитина в родині. Мама дізналася про загибель сина з телевізора. Волонтерці з “Армія SOS” Аліні Михайловій випала нелегка доля розповісти його мамі про загибель “Оси”.
“Вчора ввечері загинув мій Оса. Мій Вова. Вчора ж ми домовились з його бійцем з першої ротації і сьогодні зрання він виїхав, щоб повідомити матері, у якої він був єдиною дитиною, особисто. Щойно мене набрала мама Вови. Вона каже, що якесь непорозуміння показують по телевізору. Що кажуть, що її синочка загинув. І просить, щоб я пояснила, що з ним і дала трубку Вові, щоб він теж пояснився їй, – каже вона.- Я ненавиджу вас. Всіх. Вас. Волонтерів. ЗМІ. Вам не зрозуміти ні того болю, ні тієї колосальної втрати. Через вас рідна мама з телевізору дізнається про смерть сина. Вам не передати того крику, який стояв у мене в слухавці. Вам не передати того болю, який нині розриває серце…”
В строю
Володя з дитинства хотів стати військовим, навчався в Мукачівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, ще там потоваришував із “Стаффом” і разом пішли в академію.
На навчанні ще не суворий воїн “Оса”, а курсант Володя Цірик був відмінником з бойової підготовки, тактики, теоретичні дісципліни тягнув на трієчку.
“В нього був розподіл: що в бою знадобиться, треба знати на відмінно, а що не знадобиться – просто здати, щоб отримати залік, – згадує Роман. – Ніби знав, що воювати доведеться. І в мене було передчуття, коли до вишу вступав, що буде війна. А коли закінчували навчання, вона почалася. Нас готували до АТО, і морально, і фізично: значно скоротили теорію, ми майже увесь час працювали на полігоні. І на півроку раніше випустилися”
“Оса” зробив собі татуювання з войовничою осою-кіборгом
Після розподілу шляхи хлопців розійшлися, один – в районі Горлівкі, другий – в районі Пісків. Володимир потрапив у 93 бригаду, у піхоту, Роман – у 17 танкову.
“Знаєте, я думаю він у 93-тю пішов не просто за розподілом. Він знав що ця бригада одна з найбільш бойових, і хотів саме туди, – каже Роман. – Спілкувалися вже рідко, 93-тя постійно на завданнях, а нас із танками відвели. Але я знаю, що він робив великі успіхи. Це не жарти, від комвзводу до комроти так швидко дійти”.
Звитяги “Осі” було не позичати. Молодий офіцер одразу опинився у вирі подій, у Пісках. Бойовики лупили з танків та артилерії, тут і там сновигали ворожі ДРГ.
“Ніколи не забуду, як на нас уперше виїхали кілька ворожих танків Т-72 і пролунав перший вибух, – розповідав “Народній армії” “Оса” – Я тоді бігав по дахах, корегував вогонь артилерії. Невдовзі один із ворожих танків знищили. Влучним та інтенсивним вогнем нам вдалося змусити противника відкотитися на свої позиції”.
Іншого разу, в розвідці, піхотинці помітили нещодавно обладнані позиції бойовиків та зіткнулися з їхньою розвідувальною групою. Після перестрілки й ті й інші відішли, але наші пішли згодом в атаку.
“Трьома групами — вогнева, штурмова та прикриття ми здійснили наліт на ворожий “опорник”, закидали їхні бліндажі гранатами. Я забіг до ворожого бліндажа, як раптом пролунала черга з ПКМ. Майнула думка — все, кінець… На щастя, кулі пройшли в кількох сантиметрах від мене… Я влучно відповів автоматною чергою”, – згадував “Оса”.
Він взагалі був дуже сміливий. Роман Лукьянов згадував, що Володя міг отак просто зняти з себе бронік і віддати іншому бійцю. Боєготовність підрозділу була для нього важливіша за власну безпеку.
“Він завжди думав про інших. Це видно з його запитів до волонтерів. Жодного разу ми не почули, що щось потрібно йому особито. Лише для всіх, – розповідає журналіст і волонтер Галина Ярцева. – Він єдина дитина у батьків, вони минулого року були у нас, розказували про Вову, пишалися ним. Знаючи, що ми спілкуємося з батьками, він щоразу просив не проговоритися де він. Вочевидь, вони й не знали наскільки небезпечно він воює. Якщо я правильно пригадую, то батьки в нього старші люди, тобто дитина він пізня у них…”
Дуже любив Закарпатья, волонтери специально для нього замовляли прапори з гербом краю.
Вова – це вже друга військова втрата для маленького селища Углі, першим загинув сусід Ціриків Олександр Шімон. Також молодий хлопець і також офіцер.
“Оса” дуже любив собак
“Він був одним з кращих бійців нашого батальону, – розповідає Артем Гула, “Оса” був командиром його роти. – Він був майбутнім нашої армії, вмів грамотно скоректувати дії свого підрозділу”
“Оса, ти був кращий, тебе навіть сепари шанували за відсутність страху”, – пишуть на його сторінці у “Фейсбуці”
Волонтерка, відома як Степанівна, мама Пісків, вважає, що Володя був великим командиром і міг стати генералом.
Нещодавно, трохи більше місяця як “Осі” виповнилося 23 роки. На два роки молодший за свою незалежну державу. Не гуляв на власному весіллі, не став батьком, не зробив кар’єри і не побачив світ. Тільки вивчитися на військового, потрапити на фронт та віддати життя за свою країну.
