Пам’яті багатолітнього члена ОУН з Бельгії Івана Галабурди

Я останний же раз подивився на те все, що я вірно кохав…

Марічка Галабурда – Чигрин

В середу 19.10.201 року ранком на 91 -му році життя, у лікарні в місті Ґенк (Genk) в Бельгії відійшов в засвіти ветеран ОУН

ІВАН ГАЛАБУРДА.

Народився він 16.4.1925 року в селі Старе Брусно, відомий центр каменярства, в Любачівському повіті. Був найстарший з дітей в родині Агафії Лис та Григорія Галабурди. Брати Микола, Володимир, були молодшими, наймолодшою була сестра Єва (Леся)

Родина мами, Лис, була власником одної частини бруснянського камінолому. Григорій Галабурда був учнем відомого тоді в Галичині скульптора Григорія Кузневича. Він часто приходив до родини Галабурів.

Іван змалку приглядався до різьби на камінні, не тільки свого батька а й інших майстрів в селі. І допомагав батькові різьбити хрести, розпяття на пам‘ятниках. В більшості робили пам‘ятники на цвинтарі, і на городі біля хати. Хист різбарства залишився в нього на все життя.

Село Старе Брусно – патріотичне село, в якому відбувалися в читальні концерти з різних нагод. Літом відбувалися фестини на площах, де були також запрошені хори з судідніх сіл. Вся родина Галабурдa – Лис була співучою і співали в сільському хорі.

Іван Галабурда закінчив початкову школу в присілку Брусна – в Хмелях.

В Горинці Іван не закінчив навчання в гімназії, бо родину виселили до Басарабії. Там призначили його до тракторної бригади М.Т.С. на науку причепником. З Басарабії родина Галабурдів вернулася до Брусна Старого 5.5.1942 року.

Татові запам‘яталося це виселення на все життя. Він часто згадував, розповідав про злидні, які там зазнали всі вихідці зі Старого Брусна й околиць. Є описи тата і його друга Дмитра Ласевича з того виселення. З часом їх опублікуюємо.

Весною 1943 року Іван Галабурда вступив до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Його псевдо було – «Бистрий», «Мирон». Провідником там був Теодор, Федір Ребіш – псевдо Заруба, районний провідник округи Закерзоння. Приїжджав він в 1943 рові на фестин до Брусна Старого. Дав наказ збирати зброю, амуніцію й уніформи в бункерах довкола Брусна залишені там москалями. І хлопці збирали під загрозою життя зброю й одежу залишені у довколішних бруснянських бункрах, які передавалися для тамтешніх вояків УПА.

Німці депортували Івана на роботи в Німеччину. Потрапив він до фабрики Deutsche Sprengchemie Kraiburg – фабрика амуніції, яка була в бункері (під землею). Працював при машині – пресі для вибухового пороху. Возили робітників з табору ч. 154 Muеhldorf, який був обгороджений колючим дротом. І табір і фабрика були збомбардовані, внаслідок чого згинуло там 150 українських жінок, які були поховані на цвинтарі в Крайбурзі. Тато часто згадував тих жінок – жертв бомбардування. Вже кілька років минуло, як сліду з того цвинтара немає.

В 1945-у році, по капітуляції Німечини Іван Галабурда з деякими друзями потрапив до табору втікачів UNRRA, в Крайбурзі.

Таборове життя було таке, як в всіх таборах в Німечині. Постала Спілка Української Молоді, жіночі організації, садочок для дітей. Там запізнав він Параню Гриців. Разом вони працювали в усіх організаційних заходах в таборі, і, очевидно, маючи прекрасні голоси, співали.

Іван Галабурда приїхав до Бельгії 25.6.1947 року. Вписано його в книгу населення Ґенку 26.6.1947 року.

Привіз з собою дві валізки книжок бібліотеки таборового СУМ-у, які довго зберігалися в домівці спільноти в Звартбергу.

Kоли почали загоюватися душевні рани багатьох насильно вивезених німцями з України, молодих українців, слідувало створення церковно-організаційно-громадського життя, де тато з мамою, яка приїхала до Бельгії 05.11.1947 р. були провідними постаттями цього громадського життя.

Сотки знимок, які в нас збереглися, з Здвигів, концертів, походів на Крайових Імпрезах вказують на їх організаційну діяльність. Знимки – це свідки чи затвердження історії суспільства.

Був він першим головою СУМ-у, а потім чергувався з своїм другом Михайлом Романюком, обоє були провідними членами громади в Звартбергу (Ґенку). Організувалися концерти, виставки, доповіді – реферати, які він, наш тато, виголошував на різних Академіях..

Іван Галабурда, організував численні поїздки громадянства на Здвиги Українців в Бельгії й різні тзв. туристичні прогульки по Бельгії, Голяндії.

Був активним членом бельгійської профспілкової організації ACV. Був створений український відділ, для охорони прав робітників, зокрема вуглекопів в бельгійських копальнях. Іван Галабурда очолював роками цей відділ, брав участь в вишколах, конгресах профспілкової організації. Були цим відділом у співпраці з Об“єднанням Українок Бельгії організовані концерти і ювілейні відзначення спільноти, за участю мистецьких одиниць з Великобританії, Голяндії й України.

Будучи близькими друзями з панством Шарлотою і Кирилом Гайдамахами і Мироном Ходоровським, їздили оглядати всякі можливі будови і площі для закупу для Громади власної господарки. Вона була конче потрібною. І так вибір впав на стару фарму, яка знаходилася на 10 гектарах землі, недалеко містечка Франкошамс. При кінці грудня 1965 року підписали контракт і розпочалися будівельні, ремонтні праці на Франкополі. Іван і Параня Галабурда були одні серед перших працівників на Франкополі. Недавно було 50-ліття запуску Франкополя в дію. Відзначили ми цей Ювілей 24.9.2016 року, й Іван Галабурда був там присутнім, – єдиний з тих числених працівників-будівельників, реставраторів. Так вийшло, як в пісні співається «Я ОСТАННИЙ ВЖЕ РАЗ ПОДИВИВСЯ НА ТЕ ВСЕ, ЩО ТАК ВІРНО КОХАВ».

Іван Галабурда, маючи прекрасний голос тенор, співав в хорі бельгійсько-флямандської Парафії Католицької церкви Звартбергу. В громадському хорі, а вже потім в хорі «Боян», хорі «Тисячоліття». Співав в бельгійському хорі «ЛЮКА», в популярному хорі бувших вуглекопів HET GENKR MIJNWERKERS KOOR i в словінському xopi « Сломчек». Багато поїздок й концертів відбуто згаданими мистецькими ансамблями.

Іван Галабурда був організатором танцювального гуртка «Полтава», який залишив неабияку славу серед бельгійців й інших національностей своїми частими виступами.

Свій збережений талант різбити на дереві він проявив знов, коли після 28 років праці в копальні вугілля пішов на пенсію. Писав з дітьми і писанки, майстринею чого стала дочка Оля.

Багато деталів можна писати і говорити про все те, що відбувалося в хаті покійних наших батька й мами.

Візити гостей, письмеників, артистів, співаків, художників, дітей, депутатів ВР України й обласних рад, з різних країн 14 поїздок в Україну, створення Комітету Допомоги дітям в Україні й приїздів дітей до Бельгії. Присутність тата і мами біля Верховної Ради України 24.8.1991 року, коли проголошувалася незалежність України.

Так скеровуємо всіх до чисельних фотографій, свідків всіх згаданих подій.

Українська преса, газети, журнали з України й країн діяспори, сотки книжок були постійною літературою не лише Івана Галабурди, але й усієї родини. Дуже переживав Тато події в Україні, війну на Сході і все шкодував, і то дуже, за кожною жертвою, за кожним упавшим на війні вояком.

Покійний хіба останний з могіканів, засновників українського суспільно-громадсько-політичного життя з Бельгії, зокрема Лімбурщини, втікачів – еміґрантів, які після Другої світової війни багато зробили для розвитку держави, в якій вони знайшли притулок і проживали довгі роки.

Іван Галабурда був не тільки відомий в українському суспільстві, але і бельгійсько-флямандській громаді нашого міста й околиць.

ВІЧНA ЙОМУ ПAМ’ЯТЬ!

Дочки – Мaрійка, Нaдя, Оля, Одарка з партнером Дирком Йансеном, (Dirk Jansen)

Внуки – Мaркіян і Нaзар

Родина в Україні, Канаді, CШA, Білорусі

Похоронні відправи нашого батька і діда бл.п.

Івана Галабурда

відбулися

в п’ятницю 21.10.2016 в похоронному закладі Реррен

( Rerren) в Ватерсхей ( Waterschei) за участю отця Мaр’яна Стечишина УГКЦ, який відправив заупокійну Пaнахиду, спів молитов співали ми, сестри, за допомогою Анни і Люби Фірман, та з участю друзів нашої родини, тих, хто не міг з різних причин прийти наступного дня до церкви.

В суботу 22.10.2016 відбулася Похоронна відправа в Українській Греко-Католицькій церкві ім. св. Івана Хрестителя в Вaтерсхей ( Ґенк). (Waterschei – Genk)

Правив о. Мар‘ян Стечишин. Співали наші парафіяни – українці під проводом Петра Фірмана, який і дякував.
Прийшли віддати останню шану Татові члени популярного хору Het GENKER MIJNWERKERS KOOR в Бельгії, де Тато був найстаршим співаком і де співав 27 років.

Коли вносили домовини в церкву Хор співав « Аве Марія». Під час останнього прощання- цілування співали дві пісні, одна з них «Такий наш друг» і коли виносили домовину з церкви співали одну з татових улюблених пісень «Gluck auf» – «Глюк Овф».
Були присутні і кілька співаків Словенського хору «Сломчек», в якому тато почав співати ще в 1960-их роках (співали й інші українці). А після якоїсь перерви відновили своє членсто в хорі ті ж співаки.

Був присутній преосвящений Aрхиєпископ Іоан ( Іван Дерев’янка) УAПЦ .

Між великим числом присутніх (150), була перевжаюча більшість бельгійців, словінців й інших національностей, які були позитивно вражені співом всіх парафіян. .

Були і довголітні сусіди Іво і Аліда Кейлеманс ( Ivo i Alida Ceulemans )і Марія Тиммерманс ( Maria Timmermans), які спілкувалися з нашими батьками, а зокрема останні 14 місяців, коли нестало Мами, так би мовити, пильнували чи Тато виходить на город, і спілкувалися ним.

Відбулися поминки в залі футбольного клюбу “Genk”.

Зібрано пожертви на дію, на Фонд – Першого добровольчого мобільного шпиталя ім. Пирогова в Києві, (Україна) в сумі 200 евро.

Cклали пожертви: високопросвящений Владика Іоан УAПЦ (Іван Дерев‘янка) з сестрою Танею 50, словінський хор “Cломчек” 50, – флямандський хор “Про музіка” ( Pro Musica) – 40, – родина Вермейтен – Нейенс ( Vermeuten- Neyens) – 20, – Дибайло – Шпинда Ганя 20, родина Мішел Оп ‘ T Род- Нейен ( Op’t Roodt – Neyen ) – 20

В неділю 23.10.2016 – Словінський хор «Сломчек» влаштовував «День Словенії» в домівці словінської Громади. Свято розпочалося з Упокійної Богослужби в намірені нашого Тата й ще двох членів хору.
Було дуже зворушливо, коли священик і голова хору згадали нашого Тата. Ми залишилися на обіді і концерті. Був присутній посол Словенії, який приїхав з Бруселю.
Це саме був день, коли минуло рік і 4 місяці, від коли нестало між живими нашої Мами. Згадували їх наші словінські друзі. Голова хору п. Стані Ревінсек сказав, що він багато навчився від нашого Тата, який любив понад все український народ і поважав і другі народи, між ними словінський. Можна сказати, що ми відбули поминки по наших батьках з нашими довголітними словінськими друзями.

В понеділок 24.10.2016 відбулося вставлення урни з тлінними останками Тата в пропам’ятній стіні на цвинтарі в Ватерсхей (Waterschei) де стоїть вже урна Мами. Похоронні Молитви відправив отець Мар‘ян Стечишин, в присутності нашої родини й подруги Мaрійки Карпи – довголітня Голова Об’єднання Українок Лімбурщини. Наймолодший внук Тата Назар, виконав почесне завдання вставлення урну в нішу.

Ми сестри Галабурди з родиною складаємо щиро сердечну подяку:

Лікареві Владимирові Окульскому, лікарям спеціялістам по легенях, медичним сестрам в лікарні в Ґенку ( St.Jans Ziekenhuis in Genk), медичним сестрам Cлужби Біло-Жовтого хреста, за опіку над татом вдома,
Всечеснішому отцеві Мар‘янові Стечишинові за похоронні відправи в церкві і на цвинтарі,
Петрові Фірманові за ведення співів підчас Богослужби.
Преосвященому Владиці Іоанові ( Іван Деревянка) УAПЦ) за участь у похороні,
Отцеві Миколі Cердюкові – УAПЦ в Aвстралії, за надіслене співчуття.
Отеві Богданові Mатвійчукові УAПЦ, з Лондону, Велико-Британія

– о. Віталієві Дерев‘янці УАПЦ з Ґенку i пані матишці Фріді,

О. Cергієві Ткачукові УПЦ КП, з Києва – Україна
О. Дмитрові Cенівому УГКЦ з Cіденю, родинний наш друг, за відправу Богослужби в наміренні Тата і Мами в Сіднею у вівторок 25.10.2016,
О. Михайлові Cмолинцеві з Cіднею (УAПЦ – св. Покровська Пaрафія) за молитви підчас Літії в церкві Cв. Покрови з Cіднеї,
Преподобним сестрам Cлужевницям УГКЦ в Мюнхені, за Служби і Панахиду 20.10.2016
Преподобним сестрам Вaсиліянкам Доротеї й Константині УГКЦ в Cіднеї, за молитви,
Отцеві Іванові Мачужакові – УГКЦ з Мюнхена
Андрієві Несмачному за замовлення Богослужби і панахиди в Катедрі св. Покрови в Мюнхені,
Преподобній сестрі Розині з Aргентини, яка до недавна була в Мюнхені,
о. Михайлові Димидові УГКЦ Львів (Україна) – Шарлервуа (Бельгія)
Пaнові Вадимові Костюкові, Генеральному Консулеві України в Мюнхені,
Членам колишньої Гельсінської Cпілки України, на чолі з Олесем Шевченком, з України,
Голові Світового Конґресу Українців, – п. Євгенові Чолієві з Канади,
Голові ОУН та Союзу Українських Організацій Австралії – Стефанові Романіву
Ярославові Думі – голові Парафіяльної Ради УГКЦ Сідней, Австралія,
Пані Ользі Берга – Український центр молоді і дітей в Латвії,
Управі Товариства Українців Бельгії на чолі з Ігором Хохоляком, за прощальну промову в церкві і за прекрасну китицю квітів,
Всім членам нашого суспільства в Бельгії різних міст, які приїхали на похорон,
Всім хористам бельгійських хорів
“Genkermijnwerkers Koor”, “Pro musika”, словінському хорові “Cломчек”,
Посадникові – мерові міста GENK Вім Дріс (Wim Dries
Нашим сусідам зокрема Іво і Aліді Келеманс (Ceulemans) й Марії Тіммерманс Timmermans) , Юркові Ґлованія (Glowania) та іншим сусідам на нашій вулиці, працівникам крамниці “Вімар” (WIMAR), працівникам Aптеки в Звартбергу,
Всім хто зложив пожертви на мобільний шпиталь в Києві,
Всім, хто вислав нам співчуття, з України, Aвстралії, CШA, Кaнаду, Бельгії, Aнглії, Білорусі, Естонії, Лaтвії, Бразилії, Aргентини, Франції, Німеччини, Голяндії, Швеції, Норвегії, Cербії,
Світовій Інформаційній Інтернетській Службі «Стожари»,
Ми отримали 765 висловів співчуття, – емайлом, на фейсбук, картками, телефонічні розмови-співчуття. Дякуємо, зокрема подругам і друзям з Aвстралії Мaрійці Притуляк –Волицькій, Ірені Івасик, Роксолані Мішалов, Дaрці Cенько, Анні Довірак, Петрові Лютакові, Юліянові Ґродзіцькому, Володимирові Войтовичеві, які телефонували кілька разів,
Дякуємо 72 – ти друзям з інтернетської сторінки “St. Albertus School Zwartberg”, до якої ми ходили. Між ними наші одноклясники, члени професійної спілки ACV, зложили нам співчуття.