Війна не знає вихідних і свят.
30 січня при виконанні бойового завдання в підрозділі ОУН 93-ї ОМБ загинув сапер Анатолій Гаркавенко, друг “Морячок”.
За своє недовге життя двадцятип’ятирічний хлопець з Івано-Франківщини встиг поборотися: в рядах ДУК ПС, ОУН, 93-ї ОМБр. Мріяв про перемогу і про достойне життя українців на своїй землі. Знайшов на війні своє кохання.
Герої не вмирають, доки ми продовжуємо їхню справу.
Будьмо достойними пам’яті загиблого побратима!
Тепер я уявляю його без ніг. Поглядом у небо.
У відголосках спогадів, десь у глибині пам’яті, він сміється, так ніби ще живий. Як минулого року, коли ми ходили в наряди. Хочеться згадати про що говорили в темряві. Ті короткі зустрічі в Опитному, коли хлопці повертались зі своїх завдань… Хочеться згадати все, що було… Всі слова…
Сьогодні Морячок підірвався на міні. Йому було 25. Шахта Бутовка. 30 січня 2016.
Загинув при виконанні бойового завдання в підрозділі “ОУН” дев’яносто третьої ОМБр. Справжнє ім’я Анатолій Гаркавенко. Сапер, снайпер, Морячок. Земля пухом, брат!
Лера Бурлакова:
10:30. Ти прокидаєшся, обіймаєш його ще міцніше, тицяєш пальцем:
– Кохаю тебе, зайченя. Ось тебе.
– За що-о-о?
– За те. Що ти. Найкращий. Хлопець. У. Світі.
– Не перебільшуй, Лєріка, – сміється.
Ми разом п’ятий місяць. Я люблю його так, як ніколи і нікого не любила. А він каже, що якою б не була ця війна – добре, що почалася. Бо інакше б не зустрілися. “Де ти була раніше?…”
Ми хотіли поїхати у відпустку й розписатися. Вперше по-справжньому, не здуру як і він, і я минулого разу. Назавжди. Попередньо домовлялися звалити після 20 січня. Але відклалося. Трохи.
…15:10. Ти сидиш на колінах біля нього. 200й. Ноги відірвані. Цілуєш у плече. Грієш скривавлені пальці диханням. Цілуєш ті пальці. Тільки б не відпускати. Диктуєш щось медикам. Так, позивний Морячок. Так. Так. Анатолій Гаркавенко. Сліз немає.
… Люблю тебе, зайченя. І зовсім не знаю, що далі. Я просто сиджу і курю. У твоїй куртці. Вона в крові. Але пахне тобою.
10:30. Ти прокидаєшся, обіймаєш його ще міцніше, тицяєш пальцем:
– Кохаю тебе, зайченя. Ось тебе.
– За що-о-о?
– За те. Що ти. Найкращий. Хлопець. У. Світі.
– Не перебільшуй, Лєріка, – сміється.
Ми разом п’ятий місяць. Я люблю його так, як ніколи і нікого не любила. А він каже, що якою б не була ця війна – добре, що почалася. Бо інакше б не зустрілися. “Де ти була раніше?…”
Ми хотіли поїхати у відпустку й розписатися. Вперше по-справжньому, не здуру як і він, і я минулого разу. Назавжди. Попередньо домовлялися звалити після 20 січня. Але відклалося. Трохи.
…15:10. Ти сидиш на колінах біля нього. 200й. Ноги відірвані. Цілуєш у плече. Грієш скривавлені пальці диханням. Цілуєш ті пальці. Тільки б не відпускати. Диктуєш щось медикам. Так, позивний Морячок. Так. Так. Анатолій Гаркавенко. Сліз немає.
… Люблю тебе, зайченя. І зовсім не знаю, що далі. Я просто сиджу і курю. У твоїй куртці. Вона в крові. Але пахне тобою.
