4 травня у Києві на Лук’янівському військовому цвинтарі (ділянка №4) відбулося урочисте відкриття пам’ятника Олександрові Гуменюку, комбату “Київської Русі”.
Олександр Леонідович з козацького роду, народився 5 серпня 1964 року в селі Ясенове Друге Любашівського р-ну Одеської обл., який у добу УНР був одним з епіцентрів повстанського руху. Засновник і командир 11-го батальйону оборони “Київська Русь” з березня 2014-го, педагог, військове звання – полковник (посмертно)… Батько трьох молодих козаків (Святослава, Олега та Максима) загинув героїчно через десять днів після відзначення свого піввікового ювілею – 15 серпня 2014-го поблизу с. Малоіванівка Перевальського р-ну Луганської обл. під час виконання бойового завдання…
Лицар ордена Богдана Хмельницького 3 ст. (2014, посмертно).
Лицар ордена “Народний герой України” (2015, посмертно).
Скласти уклін легендарному комбатові Гуменюку прийшли рідні та близькі товариші, але найбільше було побратимів по зброї. Підполковник Гуменюк був із тих, хто не посилає в бій, а веде до бою. Він завжди йшов попереду – як легендарний в часи УНР полковник Петро Болбочан. Тому весь батальйон вірив і всеціло довіряв своєму комбатові. Бійці лагідно називали його – «Батя»… “Чим більше дбаєш про товаришів, тим міцніший колектив, – вважав він. – Головне, щоб політики не заважали нам виконувати свій святий обов’язок перед Україною”.
Олександр Гуменюк пішов захищати Батьківщину, коли на рідну землю напав підступний ворог, добровільно. Створив 11-й батальйон територіальної оборони “Київська Русь” і став його першим командиром. Із своїм батальйоном звільнив п’ять міст на Донеччині. Комбат брав особисту участь в усіх боях без винятку. Завжди умів підбадьорити тих, хто занепадав духом. Дбав про вояків, як про своїх дітей. І вони його любили, як батька. “Війна має великі мінуси, – казав він, – але має і плюси, адже тільки з утратами люди починають розуміти, що таке Воля і якою ціною вона здобувається”. Своє 50-ліття він відзначив у поході – під час переведення батальйону з гори Карачун під Дебальцеве. “День народження – це не свято, а підсумки, що ти зробив, та що не зробив”, – вважав Олександр Гуменюк.
На війні став жорстким. Запилюжений, обвітрений, спокійний і небагатослівний – таким побачила комбата Гуменюка на горі Карачун у Слов’янську журналістка Віолетта Киртока. Пані Віолетта вдячна долі, що встигла сказати слова поваги та вдячності Олександрові Гуменюку. За чотири дні після загибелі, 19 серпня 2014 р., завдяки публікації Віолети ми дізналися, якого патріота-героя втратив наш народ. Найхоробріші гинуть першими. Так сталося і цього разу. До 15 серпня 2014-го – останнього дня життя комбата Гуменюка – в батальйоні “Київська Русь” не було жодної втрати! У тому бою загинув і один з найкращих розвідників батальйону Олег Оникієнко-“Корсар”. Дістав поранення і старший лейтенант Олексій Демченко. Був важко поранений розривною кулею в обличчя Едуард Мальований. Убивці Олександра Гуменюка та Олега Оникієнка – російські спецпризначенці – того ж дня були відправлені в пекло бійцями батальйону Гуменюка.
Мужній, енергійний і цілеспрямований. Вимогливий, але справедливий. З гумором, з усмішкою на устах, як справжній козак. Таким його запам’ятали назавжди бойові побратими, друзі і рідні. “Ця війна засвідчила, хто друзі, а хто вороги. Але війна показує також, яка в тебе родина”, – казав Олександр Гуменюк. Олександрова дружина виявила себе в найтяжчі хвилини козачкою, вірним другом чоловіка, послідовницею, продовжувачкою його справи. Дружині комбата Олені Гуменюк випала честь і нелегка доля самій виховувати трьох синів Народного Героя України.
Своїми спогадами про Героя поділились на відкритті пам’ятника: полковники Валерій Вовк та Олексій Савич, автор пам’ятника народний художник України Анатолій Гайдамака, народний депутат України Андрій Тетерук, козак Михайло Година, доброволець ОДЧ “Карпатська Січ” Микола Тихонов, поетеси Антоніна Литвин і Зоя Ружин. Талановиті сини Олександра виконали ряд творів на музичних інструментах, а кобзар Тарас Силенко виконав пісню про Народного Героя (сл. Антоніни Литвин, муз. Василя Литвина). Провів меморіальний мітинг відомий історик й письменник Роман Коваль.
В останньому своєму інтерв’ю комбат Гуменюк висловив особисте глибоке переконання, що ми в цій війні переможемо. Він вірив, що ми не тільки заберемо Крим, а й відвоюємо в Росії вкрадені нею українські землі. “Якщо воювати, – казав комбат, – то все своє забирати. Дайте мені очолити військо, і я доведу його до Москви!”
І всі ми віримо, що ще наше покоління здобуде Соборну Українську Державу, втіливши шляхетну мрію нашого Героя.
Георгій Лук’янчук
