Юрій Щур
Члени похідних груп ОУН, які прибували на Наддніпрянську Україну намагалися створити газети, або часописи ще до того, як цим питанням починали перейматися представники німецької окупаційної влади. Якщо ж не вдавалося випередити німців, оунівці прагнули інтегрувати у вже створені засоби масової інформації своїх представників.
Про те як у Херсоні з’явилася газета «Голос Дніпра» на допиті у 1944 році розповів один з її редакторів Кузьма Курінний. Після того, як місто було зайняте німецькими військами у 1941 році, до нього прийшов викладач місцевого педінституту Олександр Коляда й запросив на збори – зустріч із представниками Західної України. Подібні зібрання, куди запрошувалися представники місцевої інтелігенції, проводилися членами ОУН й у інших населених пунктах.
За кілька днів у Херсоні у приміщенні педінституту відбулися збори, де з місцевих були присутні, зокрема: технік заводу Петровського Анатолій Тришевський, технік будівельної контори Анатолій Ковач, інженер-механік технікуму Ястребов, викладач української мови інституту Нечай, Олександр Коляда та завідуючий відділом народної освіти Шевченко й інші. На зборах було заслухано доповідь про боротьбу ОУН з польською окупацією та подальші перспективи. Серед рішень, які були прийняті на зборах – випускати газету «Голос Дніпра». Редактором був призначений член ОУН Федір Вдовиченко, який прибув із Західної України. На початку свого існування, за даними Курінного, газета відчувала мінімальний вплив німецької окупаційної влади й виходила три рази на тиждень.
Принагідно відмітимо, що у першому ж випуску газети «Голос Дніпра» від 20 вересня 1941 року, на другій сторінці під назвою «Український національний гімн» було опубліковано перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла Україна» (варіант 1865 року).
Про намагання розвивати газету в українському напрямку, пропри вимушений окупаційний офіціоз та тематику, говорить й тематика публікацій членів ОУН. Зокрема, головний редактор «Голосу Дніпра» у 1941 році у статті «Війна говорить», яка за визначенням співробітників МГБ «мала антисовєцький націоналістичний характер, там піднімалося питання відокремлення України від Совєцького Союзу, про створення самостійної української соборної держави». Крім того, головний редактор у своїй газеті передруковува статті із криворізької газети «Дзвін», редагованої оунівцем Михайлом Пронченком.
Анатолій Ковач
За даними оунівця Анатолія Ковача, саме Федір Вдовиченко, працюючи легально редактором газети, одночасно був провідником ОУН у Херсоні. Після війни, складаючи схему націоналістичного підпілля, співробітники советських органів державної безпеки виокремлювали в складі Миколаївського обласного проводу ОУН окружний провід з центром у Херсоні. Вони ж зауважували, що провідником тут був «Богдан», рідний брат Степана Бандери. Херсонському окружному проводу підпорядковувалося підпілля Херсонського та Снігурівського районів. Разом із тим, Ковач фіксував, що до Вдовиченка приїздили люди за літературою із Каховки та Білозерського району. З Каховки, зокрема, приїжджав редактор місцевої газети «Українська правда» К. Калігорський. Можемо припустити, що Федір Вдовиченко був провідником підпілля або у місті Херсон, або керував одним із осередків, як об’єднувалися у міську організацію.
До Вдовиченка в редакцію «Голоса Дніпра» на початку 1942 року приїздив з Миколаєва обласний провідник Яворський («Директор»). Очевидно, мала місце нарада керівників підпілля. Наступного разу «Директора» бачили у Херсоні на перетині вулиць Карла Маркса та Суворова у супроводі оунівця Грицая.
Ярослав Степовий
Серед тих, з ким співпрацював Вдовиченко фігурують актор Херсонського театру Лапа, бухгалтер сільськогосподарського колонії (колишнього підпорядкування НКВД) Нестеренко, міський голова Калайда, заступник міського голови Грицай та вчитель Ярослав Степовий (цим псевдо користувався член похідної групи ОУН Юліан Войтович). Анатолій Ковач працював у редакції коректором і виконував окремі доручення Вдовиченка і Грицая, зокрема з поширення літератури та листівок. Серед таких називалися програмові видання (зокрема і «Декалог»), книги про боротьбу ОУН на Закарпатті, «Євген Коновалець», «День Зброї» та багато української художньої літератури.
Анатолій Ковач від Федора Вдовиченка отримав завдання створити нові осередки ОУН у Херсоні. Працюючи над реалізацією завдання, Ковач залучив до підпілля завідуючого стадіоном уродженця Каховки Федора Федорищенка. Останній на той час вже був агентом СД. Займаючись розробкою підпілля ОУН Херсона за вказівками німців, Федорищенко через Ковача увійшов у довіру Грицая. Останнього, до речі, він на допитах називав керівником ОУН в місті Херсон. Продовжуючи розробку, він «кілька разів у нього на квартирі, знайомився з націоналістичною літературою, яку він отримував із заходу від центра ОУН, мав з ним, неодноразово бесіди про нашу спільну націоналістичну діяльність». Донесення цього агента СД доповнили інформацію німецьких органів держбезпеки, він був безпосередньо причетний до арештів херсонських оунівців.
Заарештовані члени ОУН потрапили до Табору цивільного населення СД на станції Грейгово Миколаївського району (інші назви табору – Водопій та Водокачка). Шлях багатьох із них далі пролягав на Бухенвальд.
Цікаво зауважити, що у Німеччині у 1948 році побачила світ брошура «Ми – українці» автором якої був в’язень нацистських таборів Валентин Коваль. У книзі він частково описав репресії проти ОУН у Херсоні у 1942 році, жертвою яких також став. Із некрологу 1989 року дізнаємося, що Коваль, уродженець Херсона, долучився до діяльності похідної групи ОУН і у 1941 році став головним редактором херсонської газети. Відповідно, так може бути, що Вдовиченко та Коваль – одна й таж особа.
