Юрій Щур
У січні 1952 року херсонські чекісти отримали від станіслaвських колег інформацію про те, що до Великолепетиського району виїхав керівник молодіжної націоналістичної організації Маркіян Голотів, що від осені 1949 року перебував на нелегальному становищі й підтримував зв’язки з підпільниками «Іскрою», «Чорнотою» й «Парашутом».
Відреагувавши на сигнал, співробітники МГБ розпочали пошуки й віднайшли молодого оунівця у селі Рубанівка й одразу ж направили на його розробку агента «Сороку». Останньому вдалося встановити, що навколо Маркіяна групується молодь, яка прибула із Західної України в рамках совєтської кампанії з переселення: Мирон Малишевський, Василь Мимоход, Василь Лохманець, Василь Дирів та Марія Гаврищук. Остання й не підозрювала, що опосередковано допомагає чекістам, оскільки не знала, що агентом «Сорокою» був її вітчим. Дещо пізніше агент конкретизував, хто саме належав до підпільної організації: Степан Мимоход, Мирон та Роман Малишевські, Микола Шумей, Марія Гаврищук та В’ячеслав Ткалич (єдиний уродженець Наддніпрянщини, із Запорізької області).
Відповідно, багато зборів молоді у Рубанівці відбувалися на очах агента, який пізніше доповідав кураторам про виконання молоддю націоналістичних пісень, розмови на самостійницьку тематику та що ідентифікують себе як бандерівців. Були також розмови про зброю, яку довелося під час переселення викинути, через побоювання обшуку співробітниками МГБ.
Справі розробки оунівської молодіжки було приділено значну увагу. До справи додатково вводився досвідчений агент «Доброволець» (уродженець Тернопільщини Микола Бабій). Саме він і з’ясував, що Голотів та Малишевський вдома зберігають зброю (два автомати ППШ й револьвер «Наган», а пізніше – й рушниці). За рахунок складної оперативної комбінації «Доброволець» також допоміг ввести у розробку агента «Воронова» (уродженець Тернопільщини Степан Запорожан).
«Доброволець» ретельно працював по справі. Регулярно отримував завдання від кураторів, так само регулярно звітував. Його не даремно вважали досвідченим агентом, який розбирався в особливостях поведінки молоді, народженої на Західній Україні, на очах якої відбувалися важливі, героїчні та трагічні події боротьби за самостійність України. Крім того, його начитаність давала можливість брати участь у різних обговореннях та дискусіях.
Коли «Доброволець» вже мав «статус» та авторитет серед членів молодіжної організації, він почав використовувати легенду про свою належність до підпілля ОУН й зв’язки з осередками на Західній Україні. Під час однієї із зустрічей з Маркіяном, агент повідомив, що у скорому часі очікує на прибуття кур’єра від ОУН з-за кордону. 11 лютого 1953 року «Доброволець» взагалі, буцімто від імені провідника ОУН, який перебував на Херсонщині, призначив Голотіва керівником осередку ОУН у селі. Головним же досягненням цієї комбінації чекісти вважали той факт, що уся зброя молодих націоналістів зусиллями агента була перевезена в одне місце, де локалізована й пізніше вилучена.
Не зайвим буде зауважити, що через наявність у хлопців зброї, зважаючи на досить прямі «терористичні» вислови на адресу керівників компартії та Совєтського Союзу, справа Голотіва та друзів перебувала на прямому контролі в МВД УССР й нею опікувався безпосередньо заступник міністра Єсипенко.
Вирішивши не затягувати справу, херсонські чекісти 20 лютого 1953 року секретно заарештували Голотіва й Ткалича. У Маркіяна під час обшуку особистих речей було виявлено текст націоналістичної пісні, а у його товариша – 2 набої до ППШ та книжка «Симон Петлюра». Одне з основних питань на перших допитах стосувалося зброї, якою володіли хлопці. З’ясувалося, що на момент арешту до 2 автоматів та револьверу додалися дрібнокаліберна гвинтівка, 2 ракетниці, а до автоматів ще 44 набої. Саме за допомогою цієї зброї підпільники планували напад на районне відділення міліції з метою заволодіння новими одиницями ураження. Цікаво, що під час цього нападу вони також мали намір звільнити «свого хлопця» Миколу, заарештованого міліцією. Насправді ж це був агент МГБ «Доброволець», який був затриманий міліцією для підняття авторитету серед молодих націоналістів.
В подальших планах у підпільників було й створення матеріальної бази за рахунок нападів на склади й крамниці. Молоді націоналісти загалом готувалися до збройної боротьби, очікуючи, як і багато хто, війни між СССР та його колишніми союзниками США й Великобританією.
Обох заарештованих посилено розробляли за допомогою внутрішньокамерної агентури. Ткалич таким чином розповів, що націоналістичних поглядів «нахапався» у 1950-му році від переселенців із Західної України, тобто ще до знайомства із Маркіяном. Перевіряючи цю інформацію, співробітники МГБ вийшли на ще одну лінію зв’язків рубанівських націоналістів. Зокрема, Ткалич підтримував спілкування через листи із студентом медичного інституту з Франківщини Адамом Куриляком та його односельцем Богданом Парипою, на той час солдатом Совєтської армії. Вони ніби й розповіли йому про ОУН та УПА, коли проживали як переселенці на Херсонщині.
Також Ткалич листувався із своїми друзями – уродженцями Рубанівки Віталієм Одудом, який навчався у Боярському технікумі бджолярства та учнем Запорізького металургійного технікуму Борисом Лебедем. Цікаво, що Ткалич, Одуд та Лебідь наприкінці 1940-х років, під впливом батьківського виховання, створили першу свою підпільну організацію «вільного козацтва» і саме тоді почали накопичення зброї. Першим їх трофеєм стали набої до ППШ, викрадені зі шкільного кабінету. Особливої гостроти додавав той факт, що у листах використовувався шифр й різні коди.
Своєрідним підбиттям підсумків перших допитів заарештованих Голотіва й Ткалича та їх розробки агентурою, підсадженою до камери, стали арешти 27 лютого 1953 року наступних жителів села Рубанівки, звинувачених у належності до націоналістичного підпілля: Степан Мимоход, Мирон Малишевський, Микола Шумей, Текля та Василь Голотіви. На початку березня також були заарештовані Марія Гаврищук та Роман Малишевський. Всі заарештовані під час допитів надавали інформацію про свої зв’язки із підпіллям ОУН та повстанськими відділами на території Західної України, яку допомогу надавали націоналістами й рівень ангажованості до націоналістичного руху. Слідство по справі провадили начальник Слідчого відділу Кожухарь, його заступник Пунтус та старший слідчий Колот. І, здавалося, досить реальні терміни ув’язнення заарештованим гарантовані.
Однак, як з’ясувалося пізніше, агент «Доброволець» перестарався. Коли у грудні 1953 року справа з обвинувачення Маркіяна Голотіва, Вячеслава Ткалича та Степана Мимохода слухалася у Воєнному трибуналі Таврійського військового округу, заарештовані відмовилися від свідчень про їхню антисовєтську діяльність. Через це справу відправили на додаткове розслідування. От тоді й з’ясувалося, що саме агент виступив цементуючою ланкою й каталізатором активізації молоді. Фактично, до його появи організація лише набувала якогось оформленого вигляду, але мова більше йшла про тісні зв’язки Ткалича й Голотіва.
Крім того, в рамках розробки не акцентувалася увага на зв’язках молоді з переселенців з діючими підпільниками на Західній Україні. Оскільки «Доброволець» перебрав на себе усі функції «зв’язків» із організаційними зверхниками, у молоді не було потреби акцентувати на своїх. Загалом, усі подальші дії агента в рамках розробки навіть для співробітників МГБ УССР видавалися більше схожими на провокацію. Великим прорахунком вважалося затягування розробки, замість проведення «точкових» арештів по перевіреним епізодам, що в кінцевому результаті призвело б до викриття різних зв’язків із діючими підпільниками або ж до нейтралізації задумів молодих націоналістів. Зрештою, розробка «перетекла» до форми справи-формуляр на Маркіяна Голотіва, а найбільшим здобутком все ж вважалося вилучення зброї.
