Юрій Щур
Осередки ОУН у Пологівському районі були створені за участі члена обласного Проводу, референта Служби безпеки Бориса Крицана, якому допомагав член запорізького міського підпілля Пилип Мороз. Борису Крицану вдалося залучити до ОУН, зокрема, місцевих жителів Івана Медяника та Пилипа Буланого, житло яких використовувалося в якості явочних квартир. Цими квартирами також за потреби користувався інший член обласного Проводу Борис Мовчан («Степан Лисавка»), відомий у Пологах як агроном Бердянського районного земельного відділу. За даними михайлівського оунівця Пилипа Письменого, до ОУН на Пологівщині також належав шеф району Гніденко.
Іван Медяник
Сам районний центр Пологи також використовувався членами Запорізького обласного Проводу як перевалочний пункт під час «службових» відряджень. Зокрема, Борис Крицан здійснював поїздки у Гуляйполе, Більмак, Оріхів, с. Трояни Бердянського району тощо.
Пилип Буланий
Про зв’язки між осередками Гуляйполя та Поліг свідчить також і той факт, що бухгалтер гуляйпільської агроконтори Сліпченко отримував націоналістичну літературу для поширення саме серед членства у Пологівському районі.
На початку січня 1943 року, за дорученням керівника Крайового Проводу ОУН Південноукраїнських земель Василя Кука («Леміша») до Пологівського району прибув Іван Калина («Степовий»), уродженець села Шевченко №1 Пологівського району Запорізької області. Мав вищу освіту, за фахом – вчитель. Коли розпочалася німецько-совєтська війна перебував на службі у Красній армії. Вже 23 червня у районі Бреста-Литовського потрапив в оточення й, переодягнувшись у цивільний одяг, разом з невеликою групою красноармійців зміг уникнути полону. Залишився проживати у селі Оранчиці Плужанського району (Білорусь), допомагав місцевому господарю.
Весною 1942 року, уникаючи вивезення до Німеччини, Іван Калина влаштувався вчителем до Кобринської школи. Тут же він познайомився з Іваном Багранюком, який у листопаді 1942 року залучив його до ОУН. Після цього Калина був відправлений до Запорізької області для проведення діяльності на рідних теренах. Під час слідування до місця призначення, Івана Калину супроводжували зв’язкові ОУН, які передавали його далі по лінії на конспіративних квартирах у містах Брест, Луцьк, Рівне, Здолбунів та Дніпро.
До Дніпра Іван Калина прибув 31 грудня 1942 року, а вже наступного дня виїхав до Поліг до провідника «Бориса». Під цим псевдо там діяв Борис Крицан, відомий також як «Криця» та «Гриша». Весною 1943 року у селі Костянтинівка під Мелітополем Крицан, разом ще з кількома керівними кадрами ОУН, загинув у перестрілці з німецькою жандармерією.
До Поліг Іван Калина прибув 5 січня 1943 року, одразу ж вийшовши на зв’язок з «Борисом». Під час розмови останній повідомив, що «члени ОУН на той час повинні вживати усіх заходів, щоб зберегти свої кадри від репресій німецьких каральних органів», оскільки час перебування нацистів на території України невпинно скорочувався. Питання боротьби з совєтською владою з кожним днем ставало дедалі актуальнішим, оунівців чекала боротьба з російським (більшовицьким) імперіалізмом. З огляду на це, «Богдан» говорив і про основні напрямки діяльності місцевого оунівського підпілля: агітаційна та пропагандистська робота й залучення нових кадрів. Зокрема, необхідно було працювати над зривом вивезення української молоді на примусові роботи, а також продуктів харчування до Німеччини.
Найближчими співробітниками Калини по місту Пологи стали вчителі Шовковий та Коноваленко. Останній у березні 1943 року був заарештований німецькими спецслужбами за належність до ОУН, а на його квартирі була влаштована пастка для пологівських підпільників та зв’язкових із Запоріжжя.
У матеріалах совєтських органів державної безпеки зазначалося, що Іван Калина спершу був заступником районного провідника «Бориса», одночасно будучи членом Запорізького обласного Проводу. Від весни 1943 року, на їх думку, він вже безпосередньо керував районною організацією. Сам Іван Калина на допитах це все заперечував. Вперше інформація про належність Івана Калини до обласного Проводу й керівництва ним районною організацією з’явилася у протоколі допиту керівника Мелітопольського окружного проводу Леоніда Сухіна-Фоменка. Останнього під час активізації нацистських репресій у 1943 році Богдан Мовчан мав намір переправити до Поліг, до Івана Калини, а потім – до Дніпра, на курси керівних кадрів ОУН.
Після повернення совєтської влади до Запоріжжя, під час розробки агентурної справи «Земляки», заведеної за матеріалами агента «Ніколаєвої», 20 червня 1944 року був заарештований утримувач конспіративної квартири ОУН старої частини Запоріжжя та, ймовірно, член обласного Проводу Пилип Мороз (засуджений до 20 років каторги). Завдяки добутим матеріалам, совєтським слідчим вдалося вийти на пологівські зв’язки останнього й заарештувати 26 червня Івана Медяника та 4 жовтня Пилипа Буланого. Обох їх було засуджено до 10 років таборів. Зауважимо також, що Іван Медяник та Пилип Буланий розроблялися як пологівські зв’язки члена обласного проводу Бориса Крицана. Поштовхом для їх розробки також стали матеріали агента «Лісного», на підставі яких було заведено агентурну справу «Набрід».
25 листопада 1944 року Особим Совєщанієм при НКВД СССР було розглянуто справу керівника пологівської ОУН, члена обласного Проводу Івана Калини, який був заарештований УНКГБ по Запорізькій області 6 березня того ж року. За сукупністю статей, Іван Калина був засуджений до 10 років таборів. 11 листопада 1953 року був звільнений і відправлений на заслання, а 9 травня 1956 року – переведений на поселення. Ще перебуваючи у таборі, у 1950 році, Іван Калина був завербований в якості агента та допомагав таборовій адміністрації у розробці українських націоналістів. Після повернення на територію Запорізької області, у 1957 році під час зустрічі із оперативником КГБ «висловив бажання продовжувати роботу». Відповідно як агент «Іванов» був направлений на розробку націоналістів, які повернулися з ув’язнення. Згідно з довідкою про реабілітацію, помер у 1986 році.
