В даний час, дуже популярними стали слова «бандерівець», «націоналіст», «ОУН-УПА». Їх широко вживають, як українські патріоти, так і вороги, які створюють негативне забарвлення для цих термінів. На жаль, пересічні українці не завжди знають історію визвольної боротьби і тому часом не можуть аргументовано дискутувати на історичні теми. «Громадський Вісник» починає серію публікацій, присвячених актуальним питанням української історії.
Редакція часопису висловлює подяку Віктору Рогу, одному з найкращих експертів з історії та теорії українського націоналізму, за значну допомогу у підготовці цієї публікації.
З 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні проходив Конгрес Українських Націоналістів, який став епохальною подією в українській історії. На ньому було створено Організацію Українських Націоналістів. Ядром якісно нової організації стала Українська Військові Організація, яку очолював полковник Євген Коновалець. В єдиний моноліт злилися Українська Військові Організація, Легія Українських Націоналістів, Союз Української Націоналістичної Молоді. На чолі ОУН став Євген Коновалець.
Європа 30-50 років не знала таких прикладів героїзму та самопосвяти, які дала рішуча та героїчна боротьба ОУН. У часи, коли польські шовіністи дедалі нахабнішали на західно-українських землях, а Східна Україна спливала кров’ю під чоботом червоної Москви, коли вільнолюбних українців намагалися перетворити на безправних і безмовних рабів, наймитів на своїй землі, постала потужна і безкомпромісна сила, яка поставила за мету здобуття Української Самостійної Соборної Держави.
Молодь, вихована на прикладах національно-визвольної боротьби 1917-20-х років, на чинах юних героїв Крут і Базару, на творах Миколи Міхновського і Дмитра Донцова, горнулися до ОУН, яка об’єднала в своїх лавах найкращих представників української нації. Коротке слово «ОУН» викликало лють і жах у всіх ворогів України. Націоналісти проводили масову роботу, видавали і поширювали підпільну літературу, зокрема офіціози ОУН «Розбудова нації» та УВО «Сурма», проводили націозахисні акції, вели просвітницьку та вишкільну діяльність. Галичину сколихнули відчайдушні чини бойовиків ОУН Гриця Мацейка, Миколи Лемика, Василя Біласа та Дмитра Данилишина і судові процеси над націоналістами, де оборонцями підсудних виступали відомі адвокати Степан Шухевич та Володимир Старосольський. Потужна плеяда митців-націоналістів, як Олег Ольжич, Богдан Кравців, Олена Теліга, Юрій Липа, Юрій Клен, Євген Маланюк та багато інших успішно ширили націоналістичну ідею мистецькими засобами.
Зростаючий авторитет та посилення впливу ОУН в Україні й за кордоном викликають неабияку тривогу в Москві. 23 травня 1938 року большевицький агент Павло Судоплатов підло вбив в Роттердамі полковника Євгена Коновальця, але план розвалу Організації не спрацював. ОУН не припиняє своєї діяльності.
У 1939 році, коли Гітлер і Сталін ділили Європу, а війська червоної армії та німецького вермахту спільним парадом дефілювали в Бресті, коли мадярські окупанти за підтримки націонал-соціалістичної Німеччини кинулись шматувати Карпатську Україну, ОУН виступила проти коричневих наїзників. В героїчній нерівній боротьбі загинуло багато націоналістів, а зокрема чільні діячі ОУН Зенон Косак та Михайло Колодзінський.
Насувалася друга світова війна, яка не могла оминути Україну. В цей відповідальний час загострилася внутрішньо організаційна дискусія щодо подальшої стратегії Організації та методів діяльності. 10 лютого 1940 року було створено революційний провід ОУН, на чолі якого став Степан Бандера.
30 червня 1941 року у Львові з ініціативи революційної ОУН явочним шляхом проголошено Акт відновлення Української Держави і створено Українське Державне Правління (УДП) на чолі з Ярославом Стецьком. Реакція нацистів не забарилася. На категоричну відмову відкликати проголошення незалежності гітлерівці відповіли жорсткими репресіями. Провідників ОУН Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Степана Ленкавського, Миколу Климишина, Володимира Горбовського та сотні інших було ув’язнено до німецьких тюрем та концентратів, тисячі націоналістів загинули в нерівній борні з німецькими окупантами, серед них Дмитро Мирон, Іван Климів, Сергій Шерстюк, Ганна Максимець, Микола Лемик та багато інших.
Тільки революційна ОУН в часи війни змогла мобілізувати бездержавну націю на рішучу боротьбу з німецькими, московськими, польськими, румунськими та угорськими окупантами. Під гаслом «Свобода народам! Свобода людині!» понад десять років тривала кривава боротьба за волю і незалежність України, за новий справедливий світовий лад. Честь нації була врятована.
Восени 1942 року з ініціативи ОУН створюється Українська Повстанська Армія (УПА), на чолі якої незабаром стає Роман Шухевич. Боротьба УПА вписала золоті сторінки в історію України, а її воїни покрили свої імена вічною славою. Революційний рух ОУН-УПА породив велике число не лише воїнів, але й талановитих публіцистів, митців, поетів, зокрема таких, як Петро Полтава, Осип Дяків, Йосип Позичанюк, Марко Боєслав, Ніл Хасевич та багато інших. Героїчний змаг повстанців оспіваний в народних піснях. В листопаді 1943 року в Рівненських лісах підпільно проходить перша конференція поневолених народів Європи та Азії, яка в післявоєнний час дала початок Антибільшовицькому блоку народів (АБН) і виробила концепцію спільного антиімперіалістичного фронту. В липні 1944 року біля селища Сприня на Львівщині проходить Установчий Збір Української Головної Визвольної Ради – парламенту воюючої України. Президентом УГВР обрано Кирила Осьмака, головою секретаріату Романа Шухевича. Але сили були нерівні. 5 березня 1950 року в нерівному бою з енкаведистами в селі Білогорща біля Львова гине головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. На його місце стає полковник Василь Кук.
Після згортання збройної боротьби ОУН знайшла інші, адекватні ситуації, методи роботи. Перейшовши в Україні у глибоке підпілля, за кордоном ОУН розгорнула широку дипломатичну, просвітницьку, громадсько-політичну та виховну діяльність. З ініціативи ОУН було відновлено молодіжну виховну організацію Спілку української Молоді (СУМ), засновано ряд громадських структур у різних країнах, які об’єдналися у Світовий Український Визвольний Фронт, що нині діє як Світова Конференція Українських Державницьких Організацій (СКУДО). Було створено багато націоналістичних видань, серед яких варто виокремити офіціози ОУН газету «Шлях Перемоги» та журнал «Визвольний шлях».
Активна діяльність ОУН не залишилася поза пильною увагою комуністичних спецслужб. 15 жовтня 1959 року в Мюнхені московський агент Богдан Сташинський підступно вбиває Провідника ОУН Степана Бандеру. На його місце головою Проводу обрано Степана Ленкавського. Після Степана Ленкавського у 1974 році Провід ОУН очолив голова УДП, Президент АБН Ярослав Стецько, один із провідних ідеологів українського націоналізму.Після смерті Ярослава Стецька у 1986 році на сьомому Великому Зборі ОУН лідером організації обрано багатолітнього члена Проводу ОУН Василя Олеськіва.
В кінці 80-х років минулого століття в Україні почали бурхливо розвиватися національно-революційні процеси і ОУН всі свої сили спрямовує в Україну. Восьмим надзвичайним Збором ОУН Головою Проводу обрано подругу Славу Стецько, котра обіймала цей пост до 2000 року.В підсовєтській Україні на той час відновлювалася організаційна мережа, члени ОУН були в перших лавах борців з комуністично-московським режимом. Крайовий Провід ОУН очолював славної пам’яті Зеновій Красівський.
З ініціативи ОУН постає політична партія Конгрес Українських Націоналістів, ряд громадських організацій, зокрема Центр національного відродження ім. Степана Бандери, що є репрезентантом революційної ОУН, Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Григорія Ващенка, Ліга українських жінок, Центр Досліджень Визвольного Руху, Братство ветеранів ОУН-УПА, Всеукраїнське Наукове і Професійне Товариство ім. М.Міхновського, Молодіжний Націоналістичний Конгрес та інші структури. На визвольних традиціях ОУН і УПА виховуються нові покоління молоді в молодіжних організаціях СУМ та Пласт. ОУН активно включається в розбудову Української Державності на політичному, громадському, просвітницькому, виховному відтинках, налагоджує співпрацю з громадськими організаціями, серед яких варто виокремити «Меморіал» ім. Василя Стуса, «Просвіту», Спілку Офіцерів України.
На Десятому Великому Зборі ОУН восени 2000 року Головою Проводу обрано другу Андрія Гайдамаху, який був повторно обраний Головою Проводу Організації на ХІ Великому Зборі ОУН навесні 2005 року. На даний час Головою Проводу є Стефан Романів.
Сьогодні ОУН є загальносвітовою Організацією закритого типу, яка змагає до скріплення Української держави та наповнення її українським змістом, а також виконує функції координації державницьких сил в Україні та за її межами .
