Уже в часі незалежної України ім’я забутого поета, письменника, педагога, перекладача, журналіста і публіциста Спиридона Черкасенка (1876-1940) знову стало, як і його твори, доступними до всіх, хто вважає себе прихильником рідної літератури.
За радянських часів твори С.Черкасенка опинилися за трьома замками більшовицької цензури і до самого розпаду СРСР, були вилучені для користування небайдужих до творчості письменника людей.
У моїй домашній бібліотеці зберігається перший том «Творів» С.Черкасенка (П.Стаха), що був виданий у 1920 році в Києві-Відні у Видавничому Товаристві «Дзвін» з присвятою: «Дорогому Другові Юркові Сірому присвячує сю книжку П.Стах.» Цей двотомник поезій С.Черкасенка є нині бібліографічною рідкістю.
Незважаючи на те, що поет є уродженцем східних земель України, на нашу думку, його патріотичний світогляд, утверджувався на Західній Україні, де він деякий час проживав, рятуючись від більшовицької дійсності.
Радянські пропозиції повернутись у Радянську Україну і обіцянка всяких благ, не зламали поета-патріота і він продовжував свою творчість поза радянською реальністю, яка в кінці 20-х-30-х років перемолола майже всіх письменників Національного Відродження і в тому числі чимало друзів і приятелів С.Черкасенка.
Нелегко поету довелося творити і в умовах румунського чи польського режимів на заході України, бо і тут він зазнав різних утисків. Але це був не сталінський молох.
Ми не можемо в невеликій статті охарактеризувати весь творчий доробок С.Черкасенка, а торкнемося його поезії, пов’язаної з національно-визвольною війною галичан, і, зокрема, героїки Українського Стрілецтва. У двотомнику (див І-й том) в поета є цикл віршів, що називається «Братам галичанам». Їх сім. У вірші «Стрільці» поет порівняв УССів з орлами:
Та жив ще дух високий
І міць не втята,
Бо з гір нові потоки
Зі скель орлята.
Заллють ворожі лави
Дістануть неба…
На полі смерти-слави
Плачів не треба!
Січовим стрільцям-орлам поет протиставляє ворогів-круків, що змальовані в поезії «Останній бій»:
Гей, до бою… Круки низько
Ворог близько:
Уставаймо – ж – ще не пізно,
Рушим гордо, сміло, грізно
І здобудем волю нині –
Україні!
Поет – символіст С.Черкасенко, був активним учасником національно-визвольних змагань і він суворо засуджує польську агресію на західноукраїнських землях. У його поезії «Наш псалом» читаємо:
Замість розпуки. Грізний ураган
Роздуємо в серцях знебулих,
І затремтить зрадливий шляхтич-пан
Як трясся і в часах минулих.
Поезія С.Черкасенка – це національно-поетичні гасла, спрямовані на захист України, її державності, спрямовані проти ворогів усіх мастей, які замахнулися на волю народу, що повстав, щоб порвати кайдани гніту. В «Стрілецькому марші» звучать такі рядки поета:
Стрілець є волі син
Неволя не для нього!
Здобуде щастя він
І для народу свого…
Молоді роки С.Черкасенко – це шляхи пошуку себе самого навчався в семінарії і був майже атеїстом, розмовляв російською, а став переконаним українським патріотом. Він пережив дві російські революції, наші визвольні змагання, обидві світові війни! Жив в Російській імперії, в УНР, в Австрії і Чехії. Бачив червоний терор і вже в Чехії відчув коричневий подих фашизму. Але вільна Україна була його ідеалом. Читаємо:
А згине підлий лях
На згарищах відчини
Ми житимем в піснях
Свобідної країни!..
Поезія С.Черкасенка перегукується із стрілецькою поезією галицьких Січових Стрільців:
Сумний наш шлях
В тернах повився колючих
Над нами ворон кряче…
… Не дарма йдем
Несем свій хрест недолі
І хоч тяжка дорога, –
Та розцвіли
Із мли проміння волі, –
Нас кличе перемога! – читаємо в його вірші «Хресна путь», що був написаний у 1919 році, тобто в кривавий час Української Революції.
С.Черкасенко був у товариських стосунках з Грушевським, Єфремовим, Чикаленком, Русовою, Садовським та з багатьма галичанами. Знайомство і дружба з видатними українцями теж вплинуло на формування націоналістичного світогляду поета.
Поразку національно-визвольних змагань поет не прийняв як катастрофу. А навпаки. Він вірив у нашу вільну будучність. В поезії «В Карпатах», з циклу «Братам галичанам», поет писав:
Орел злетів: на чужину
Несе свої, ще свіжі рани
Плекає зненависть страшну,
Гартує силу рвать кайдани.
Поет не помилився. Він бачив спалах свободи в часі проголошення Карпатської України, перших героїв Карпатської Січі і вояків Легіону Р.Сушка.
Ще тоді, в далекому 1919 році С.Черкасенко писав:
Рушимо разом в бій кровавий
Будем битись до загину!
Ми запалим сонце слави,
Хоч поляжем за Вкраїну.
Боліла в поета душа за безіменні могили, де полягли українські вояки, що боролися за волю України. І в останньому вірші з циклу «Брати галичани» – «При дорозі» він писав:
Самотній хрест із написом коротким
Оздоблений у зіллячко-розмай:
«Тут Слави син впокоївся сном солодким
За волю-долю й рідний край».
Як щиро ці слова перемежовуються з поезією Богдана Лепкого.
Спиридон Черкасенко народився і виріс на Великій Україні. А в поетичному слові зберіг щось галицьке, поєднавши таким чином мрію про злуку і волю всього українського народу, бодай на своєму особистому рівні.
…Сплять наші поети і письменники вічним сном в Чехії, Німеччині, Франції, Канаді, Аргентині, в Польщі та інших країнах світу, куди їх закинула недоля.
Віримо в те, що їхній прах буде з часом перевезено в Поетичний Пантеон до Києва. І серед них – буде Спиридон Черкасенко. І читаємо його віщі слова:
Нехай – же хтось тепер здола
Нас закувати у кайдани:
Не схилим гордого чола
І не потішаться тирани.
Ігор Федик
