Сьогодні – 71 рік Кенґірського повстання. Дата, яка має бути внесена в усі календарі, в усі підручники.
Так, повстання придушили. Наших дівчат, які, вдягнувши вишиванки, взялись за руки й загородили дорогу прибулим військам, – почавили танками. (“Ну і чєво ви добілісь?” – напевно, так само, як нині, гигикали вохри-вертухаї).
Тільки про Кенґір ми тепер точно знаємо, чого вони “добілісь”: вони завалили Гулаг. Саме після Кенґіру – “братства на крові” – “блатні”, які доти безроздільно командували в таборах у союзі з адміністрацією, – остаточно, по всьому Гулагу, визнали над собою верховенство “політичних”. Влада в таборах перейшла до “58-ї статті”. Гулаг ставав “бандерівським”.
А це означало, що вся, створена Сталіним система, опинилась на гігантській бочці з вибухівкою. Хрущов прийняв те єдине рішення, яке могло врятувати СРСР (і весь “соцтабір”) від вибуху, – “розрядив вибухівку”. Звідси XX з’їзд, ліквідація Гулагу, хрущовська “відлига” – найбільша “ліберальна реформа” в історії СРСР, що струснула цілим світом (другої – ґорбачовської – імперія вже не витримала). “По ходу” тим було врятовано мільйони життів. (І ненароджених також!)
Висновок? Люди ніколи не є в стані передбачити/прорахувати наслідки своїх дій на довгу дистанцію. Але вони завжди вільні вибирати – коритися злу (“співпрацювати з адміністрацією”), чи чинити йому опір. Для самих учасників повстання воно було “всього лиш” їхньою “Революцією Гідності” – їхнім “Майданом”. (Перед тим були повстання в Красноярську, Норильську, Воркуті – всюди, куди вливались “бандерівські етапи”, – як же можна, зсередини історичного процесу, передбачити, в який саме момент терези зрушаться, і “кількість” перейде в “якість”?)
Не можна, будучи в’язнем Кенґіру, знати: ось зараз я піду на танк – а через 2 роки Хрущов розпустить Гулаг, і Україна виживе. Можна тільки твердо й до кінця робити те, в що віриш. І тоді ти обов’язково переможеш – навіть коли “по ходу” тебе вб’ють, ти зміниш світ. І, сам того не знаючи, врятуєш те, у що вірив.
Пам’ятаймо Кенґір. Подякуймо Кенґіру. Ми ще й досі не до кінця свідомі того – як багато йому завдячуємо.
