Новосанжарська селищна рада оприлюднила відеозапис урочистостей з нагоди 120-річчя видатної землячки Оксани Мешко

На офіційному ЮТУБ-каналі Новосанжарської селищної ради Полтавського району оприлюднили відеозапис урочистостей з нагоди 120-ї річниці з дня народження видатної правозахисниці та борця за незалежність Оксани Мешко. Вшанувати пам’ять видатної землячки зібралися учнівський та педагогічний колективи Старосанжарської гімназії, яку будував батько Оксани Яківни, Яків Мешко, учениці Новосанжарского ліцею, представники відділу культури і туризму виконкому Новосанжарської селищної ради та відділу освіти селищної ради, селищний голова Геннадій Супрун, а також почесні гості – представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар та відповідальний секретар Полтавської обласної організації краєзнавців України, докторка історичних наук, професорка, лауреатка премії ім. Самійла Величка Ірина Петренко.

 

У затишній шкільній залі, прикрашеній портретами Оксани Мешко, світлинами її родини, спогадами про неї, книгами її друзів та однодумців, звучала славетна історія її життя та боротьби.

Як зазначив у своєму виступі Олег Пустовгар, 120-ту річницю від дня народження Оксани Мешко, Верховна Рада та Український інститут національної пам’яті визначив загальнонаціональною датою, яку відзначають на державному рівні. Наголосив, що ми знову боремося з тим самим ворогом, з яким боролася пані Оксана і переможемо його лише відмежувавшись від росії міцними кордонами в свідомості кожного українця.

Геннадій Супрун під час виступу зазначив, що за часів СРСР тих, хто мав сміливість виступити за права українців та незалежність України і вступити в боротьбу з цілою репресивною системою 6 – ї частини світу, були одиниці і Оксана Мешко була однією з найяскравіших та найактивніших представниць цих відважних, відчайдушних патріотів своєї країни. Завдяки таким видатним особистостям, Оксана Яківна, наша Україна вижила, отримала незалежність і зараз продовжує свою боротьбу за збереження державності. І ми неодмінно переможемо, бо нас надихають та оберігають наші герої – борці за незалежність і серед них наша Козацька Матір – Оксана Мешко.

Після урочистого заходу його учасники вийшли на подвір’я гімназії, де відбулося покладання квітів до меморіальної дошки Оксани Мешко. Потім – екскурсія шкільним музеєм, де значна частина експозиції -матеріали землячку.

Довідка УІНП:

120 років тому в містечку Старі Санжари на Полтавщині у хліборобській сім’ї народилася «козацька мама» українського дисидентства Оксана Мешко, яка стане правозахисницею та однією із засновниць Української Гельсінської групи.

Волелюбність, сила характеру і почуття власної гідності, а ще – козацький дух (походила з давнього козацького роду) не вдалося зламати більшовицьким репресіям: ні ув’язненням, ні засланням, ні іншим випробуванням долі. А їх було чимало.

Коли їй було 15, більшовики розстріляли її батька, взятого в заручники разом з іншими односельцями за «невиконання продподатку», а хату і майно конфіскували. В цей же час від більшовицької кулі загинув її старший брат Євген – член «Просвіти», боєць повстанського загону петлюрівського отамана Івана Біленького. Оксана з мамою й сестрами, Вірою і Катериною, та братом Іваном вимушені шукати прихисток по людях.

Захищати свої права, честь і гідність її теж навчило життя. Як доньку «ворога народу», її кілька разів виключають з Інституту Народної Освіти, але вона щоразу відстоює своє право на навчання, апелюючи до радянських законів. У 1935 році НКВД заарештовує її чоловіка, Федора Сергієнка (це був уже другий арешт, вперше його ув’язнили в 1925 році за членство в Українській комуністичній партії боротьбистів). Оксана дев’ять місяців оббиває пороги, пише навіть до генерального прокурора УРСР – і чоловіка таки звільняють.

Пізніше вона так само добиватиметься звільнення сестри Віри, молодшого сина Олеся (старший Євген загине у 1941 році під час німецького авіанальоту). Але це вдаватиметься не завжди.

У 1946 році приймає в себе сестру Віру, хоча знає, що її чоловік, священник УАПЦ, допомагав УПА, а син був учасником підпілля ОУН, і їх обох заарештувало НКВД. Згодом, за доносом сусідів, арештовують сестру, а невдовзі і саму Оксану Мешко.

Сестрам інкримінують «намір вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова». Через сім місяців допитів і катувань сестрам винесли вирок – по 10 років концтаборів. У Москві шляхи Віри Худенко та Оксани Мешко розійшлися: Віру заслали до Кемеровської області, а Оксану — до Ухти в Комі АРСР, на каменоломні. Нелюдська фізична праця підірвала здоров’я жінки, але не зламала дух.

Її комісували й в червні 1956 року вона повертається до Києва. На хвилі хрущовської відлиги активно включається в рух шістдесятників, організовує несанкціоновані літературні вечори, поширює самвидав.

Довго тривати це не могло. В січні 1972-го разом з іншими дисидентами заарештовують її сина Олеся (7 років ув’язнення у виправному таборі в Пермській області та 3 роки заслання). Оксана Мешко знову включається в боротьбу за сина: пише протести, підтримує родини інших політв’язнів. Восени 1976-го стає співзасновницею Української Гельсінської групи, а коли в лютому 1977 року почалися арешти очільників УГГ, бере на себе координацію діяльності групи.

Вона винесла все: постійні обшуки, стеження і «виховні бесіди», ув’язнення на півтора місяці в психіатричній лікарні, новий вирок – 6 місяців ув’язнення та 5 років заслання. Етап до якутського селища Аян на березі Охотського моря у Хабаровському краї тривав 108 днів. Оксані Мешко тоді було 76 років.

І не зламалася. Наприкінці 1980-х вона потрапляє за кордон, де розповідає правду про радянські табори, виступає в парламенті Австралії, бере участь в роботі Світового конгресу вільних українців (США). Повернувшись в Україну, стає ініціатором та одним із керівників Української Гельсінської спілки, створеної на основі УГГ, членом її Координаційної ради. Стараннями Оксани Мешко у червні 1990 року було поновлено діяльність української правозахисної організації «Гельсінкі-90». Її невеличка фігурка з рівною і гордою спиною виділялася площі Жовтневої революції серед учасників студентського голодування в жовтні 1990 року.

Вона не дожила місяць до свого 86-річчя. «Померла, як жила, – в дорозі, з повною ношею невідкладних справ», – написав про неї Євген Сверстюк.

Виконком Новосанжарської селищної ради

Представництво УІНП в Полтаві

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа