Юрій Щур
Під час німецько-совєтської війни на території Приморського району (в рамках адмінреформи приєднаний до Бердянського) Запорізької області було створено підпільну мережу ОУН (б). Районний центр тоді називався Ногайськ, а сам район – Ногайський. Структурно підпілля підпорядковувалося Бердянському окружному проводу ОУН. Однією з акцій прямої дії приморських оунівців стало створення влітку 1942 р. місцевої «Просвіти». Очолив цю культурно-освітню організацію лідер місцевої ОУН Петро Капленко.
Голова бердянського міського Проводу ОУН Павло Мусієнко, для зміцнення приморського підпілля, організував переведення з Бердянська до Ногайська оунівця Проценка на посаду завідуючого районним відділом освіти.
Директор Ногайського рибтресту член ОУН Пасько забезпечував зв’язок між керівництвом Бердянського (Пантелій Клименко) та Мелітопольського (Леонід Сухіно-Фоменко) окружних Проводів.
Восени 1942 р. нацистські спецслужби провели арешти членів ОУН на території Бердянської округи. Петро Капленко був заарештований СД Бердянська 8 жовтня 1942 р., засуджений до 5 років каторжних робіт. Після 9 місяців перебування у бердянській в’язниці, його перевели до запорізької, а звідти вже етапували до м. Миколаєва. З останньої в’язниці він втік, що однак не гарантувало йому волі. Вже під час ресовєтизації Запорізької області, Капленко був заарештований й вироком Воєнного Трибуналу Мелітопольського гарнізову 28 листопада 1944 року був засуджений до розстрілу.
Долучитися до роботи підпілля ОУН у Приморському районі мав житель с. Преслав Йосип Максюта, який у березні 1943 р. виїхав на роботи до Німеччини. Повертаючись додому, у серпні 1943 р. у Львові був залучений до ОУН. Отримав завдання по дорозі додому поширювати листівки, направлені на зрив роботи на залізниці. Основне завдання полягало у вербуванні добровольців до УПА (місце відправки добровольців – ст. Північна, Львів). На території Приморського району Йосип Максюта не встиг розгорнути будь-якої діяльності, оскільки був мобілізований до Червоної армії.
Загалом же, складається враження, що співробітникам совєтських органів державної безпеки не вдалося повною мірою з’ясувати хто належав до ОУН у Приморському районі, коли й що робили підпільники тощо. Петро Капленко проходив не по окремій справі, а по груповій, що була заведена на бердянських підпільників. Цікаво, що інформація про діяльність ОУН на території району відсутня й у такому документі як «Політ-економічні характеристики міст та районів Запорізької області. 1950 рік». Це документ для внутрішнього використання й інформація у ньому не ретушувалася. Відповідно, у картках районів можна зустріти дані як про діяльність ОУН під час німецької окупації, так і про «засміченість» націоналістами груп післявоєнних переселенців із західних областей. Однак, що стосується саме Приморського району – нуль. Ні про антисовєтчиків (хіба згадки одним реченням про революцію й Махна з Дроздовим), ні про інші особливості часів окупації, ні про переселенців.
Однак, переселенці в районі були. І турбували совєтські спецслужби досить серйозно. 8 листопада 1950 року у Ногайську в помешканні переселенця із Підгаєцького району Тернопільської області Василя Боднарчука був заарештований член ОУН Микола Броновський («Бом»). Самого заарештованого після кількох допитів було передано співробітникам Тернопільського УМГБ для проведення слідчих дій. А у Приморському районі почали уважно відслідковувати місцеві зв’язки «Бома».
Завдяки агентурі було встановлено про кількаразові відвідини Броновським села Партизани (в рамках декомунізації перейменоване на Новопавлівку), де йому вдалося створити молодіжну організацію на чолі із переселенкою Зоєю Коломиєю. Подальші слідчі дії вивели на групу переселенців із Підгаєччини, які проживали у селі Коларівка (в рамках декомунізації перейменоване спершу на Болгарку, пізніше – на Софіївку). Тут у створенні молодіжної оунівської організації підозрювалися брати Андрусишини, Олександр та Юрій, Андрій Безкоровайний, Антон Музика й інші. Окремо вирізнявся 50-літній Йосип Липко, бо ледь не кожному з інших у батьки годився за віком. Та він й був радше як дорослий порадник, який міг би чимось допомогти.
Донька Йосипа Липка, Наталя, на думку МГБістів, керувала ОУН у Коларівці. Підсилював підозри той факт, що вона, ще проживаючи на Підгаєччині, у селі Мужилів, мала псевдо «Дарина», керувала місцевим Юнацтвом ОУН. За даними, наданими УМГБ Тернопільської області, в підпіллі підтримувала зв’язки з Петром Дюком («Миколою»), Михайлом Тягнибідою («Василем») та кущовим провідником СБ ОУН «Петром».
Петро Капленко
Під час подальшої розробки стало відомо, що під час однієї із зустрічей молоді, на помешканні Олександра Андрусишина, уголос читалася листівка ОУН із закликами до молоді організовуватися, допомагати збройному підпіллю, а також саботувати роботу та заходи совєтської влади у колгоспах. Для того, щоб зібрати гроші на потреби підпілля на Підгаєччині, Наталя Липко зібрала групу дівчат, з якими ходила колядувати напередодні Різдва до помешкань, де проживали переселенці. Таким чином вдалося назбирати 95 рублів. Ці кошти були передані жительці Мужилова Анастасії Кулинич, з якою Наталя зустрілася у Тернополі на початку березня 1951 року.
З часом, Зоя Коломия та Наталя Липко налагодили зв’язки й співпрацю. Фактично, мова вже йшла про наявність та функціонування двох осередків ОУН на території Приморського району – у селах Коларівка та Партизани. Подібний стан речей абсолютно не влаштовував совєтські каральні органи. 24 березня 1951 року 2 відділом (контррозвідка) УМГБ Запорізької області була заведена агентурна справа №177 під назвою «Невгамовні» на 21 особу за характеристикою «українські націоналісти». У наступні два роки, 1951-1953, ця справа займатиме одне з основних місць у звітах та іншій документації запорізьких «чекістів».
Про подальшу діяльність молодих націоналістів та боротьбу з ними співробітників МГБ та їхньої агентури можна буде дізнатися із подальших публікацій на сторінках «Шляху Перемоги».
