Юрій Щур
У березні 1953 року співробітниками МГБ (з 1954 року КГБ) Високопільського району Херсонської області було заведено дві справи-формуляр, №922 та 955, на подружжя, яке приїхало із сучасної Івано-Франківської області: теслю Тараса Пищака та вчительку німецької мови Нестерію (Ярославу) Кирилович. Інформація, яку перед цим назбирали чекісти, була більш ніж цікавою. Тарас Пищак з підпіллям ОУН співпрацював ще з 1930-х років. У 1934-му у його помешканні була конспіративна квартира оунівців, а сам він був зв’язковим з підпіллям у Тисмениці.
У листопаді 1939-го року, для розшуку місцевих членів ОУН, був завербований НКВД в якості секретного інформатора під псевдонімом «Прес». Однак, як зауважили самі чекісти, від роботи ухилявся й жодної інформації не надав. Під час німецької окупації Тарас Пищак працював секретарем, а трохи пізніше й головою Українського комітету Тисмениці. У 1944 році, напередодні приходу совєтської влади, виїхав з рідного місця, однак за межі України не виїхав. Проживав у різних місцевостях і аж 1951 року був виявлений МГБ у Високопольському районі, куди в якості переселенця прибув у 1949 році. Обставини його прибуття до Херсонської області МГБістам були невідомі.
Не менше за Тараса совєтські спецслужби цікавилися його дружиною Нестерією Кирилович. МГБ було відомо, що це прибрані особисті дані, правдиве ім’я та прізвище – Ірина Роздольська. Від січня 1942 року вона проживала у Берліні, де працювала на Біржі праці перекладачкою. У 1945-му за репатріацією прибула до Тисмениці, де долучилася до підпілля ОУН. Зокрема, допомагала оунівцям продуктами харчування та збирала різного роду інформацію. Під тиском «Смершівців», дала згоду працювати на совєтські спецслужби, однак від будь-якої співпраці ухилилася й одразу ж перейшла на нелегальне становище. Брат Ірини був у збройному підпіллі й загинув у 1946 році, батьків було заслано до «віддалених областей Совєтського Союза». У 1953 році було перехоплено листування Ірини з матір’ю, яка мешкала у Карагандинській області (усім знайомим вона казала, що батьки давно померли). МГБісти з’ясували, що листування ведеться у зашифрованій формі, ніби між «колишніми сусідами».
Над розробкою подружжя працював агент «Воронін» – Віктор Кузьменко, інспектор Райвно (в агентурній мережі з 1942 року), який характеризував їх як «антисовєтсько-націоналістично налаштованих осіб». На підтвердження цього наводив зміст бесіди з Пищаком під час знайомства (яке було ініційоване МГБ). Під час обіду Тарас висловився проти святкування «возз’єднання» України та Росії. Агент полемізував із ним, а натомість отримував вислови про здатність України до самостійного існування, наявність корисних копалин й інших багатющих ресурсів.
Для активізації розробки було також введено до справи агента «Вірного», який працював у одній школі разом із Роздольською. Цей агент з 1954 року, вчитель фізики Андрій Купцов, для закріплення взаємостосунків із фігурантами розробки навіть запросив Нестерію-Ірину бути його кумою, коли хрестив дитину. В подальшому також допоміг подружжю з придбанням та налагодженням радіоприймача. А введений до справи був як майстер зі гри в шахи, які також полюбляв Тарас. Таким чином, «Вірний» став частим гостем у фігурантів розробки й вправно «зливав» кураторам з МГБ різноманітну інформацію.
Крім того, до розробки була введена агентка «Майська» – Олександра Лепська, уродженка Херсонської області, яка працювала старшим бухгалтером Високопільського держбанку. Ця агентка була завербована ще 1944 року й використовувалася для роботи саме з тими, кого підозрювали у належності до підпілля ОУН. Введення «Майської» до розробки відбувалося через переселенця Павла Петрика, який виявився спільним знайомим і її, і подружжя. Під приводом відрядження до села Заградівка агентка й попрохала у Петрика рекомендацію щодо знайомих, де вона могла б зупинитися – якраз й отримала очікуване: адресу подружжя. Встановити з ними дружні взаємовідносини для досвідченої агенти було справою досить легкою. Відповідно, додавалися до справи донесення про антисовєтські настрої подружжя.
Темпами розробки київське керівництво КГБ було незадоволене, вважаючи її більш формальною. Тим часом, вони думали, що Тарас та Ірина могли бути відпоручниками ОУН, які отримали наказ від керівництва підпілля осісти на Херсонщині. Агенти «Майська» та «Воронін», через свої службові зобов’язання, вважалися безперспективними. А от лінія «Вірного» заслуговувала якнайширшого використання. Для нього, на думку «киян», необхідно було розробити план більш поглибленого занурення у справу. Також за доцільне вважалося запросити з Івано-Франківської області спеціального агента, який міг знати Тараса, або Ірину особисто.
«Майську» таки з розробки було виведено, а «Воронін» залишився. Працюючи в Райвно інспектором з освіти, він міг приїздити до села у відрядження й зупинятися вдома у подружжя. А ось агент «Вірний» на перевірку вірним не виявився – будучи напідпитку почав серед односельців розповідати про свою ангажованість до агентури МГБ. Відповідно, із справи був виведений.
У матеріалах розробки Тараса та Ірини міститься інформація, що вони наприкінці 1953 року написали ласта на ім’я керівника МВД УССР, де описали деякі моменти своєї антисовєтської діяльності й прохали про помилування. У зв’язку із цим їх викликали до КГБ, де проводилися бесіди, а Роздольська ще й офіційно, під протокол, допитана. Слідчі зауважували, що інформація, що була зібрана агентурою, допитуваною була підтверджена.
Не дивлячись на те, що Пищак і Роздольська прохали про помилування й каялися у своєму минулому, в КГБ й далі надходили дані про їхні антисовєтські вислови. Очевидно, що розробку КГБ продовжував. Для цього також було повернуто агентку «Майську», яка мала заопікуватися тим, щоб допомогти Роздольській знайти роботу у районному центрі. Одночасно, за умови переїзду її до Високопілля, агентка забезпечила б Ірину житлом у власному будинку.
Тарас тим часом виїхав до Широківського району Дніпропетровської області, де знайшов собі нову роботу. Відповідно, підбиралася агентура, яка могла б здійснювати його розробку на новому місці.
Продовжуючи розробку Роздольської, співробітники КГБ накопичували все більше інформації про її перебування на території Німеччини під час німецько-радянської війни. По території України розсилалися різні вказівки щодо розшуку тих чи інших людей, які могли б знати Роздольську та висвітлити її діяльність. КГБісти вважали, що вона належала до ОУН і приховувала багато інформації про себе та свої знайомства. В процесі розробки також актуалізувалося питання про перлюстраційний контроль поштової кореспонденції подружжя. КГБісти шукали зачіпки та скомпрометованих знайомих. Агентурні донесення цінної інформації не надавали. Перспективна на думку республіканського КГБ розробка, м’яко кажучи, пробуксовувала не була реалізована.
Цікаво, що у 1954 році КГБісти мали намір завербувати подружжя й використовувати їх для розробки членів ОУН на Херсонщині, а також відправити для проведення розробок до Західної України. Враховуючи, що Тарас та Ірина станом на кінець 1956 року все ще самі перебували під недремним оком КГБ, плани щодо їх вербування були передчасними.
