Юрій Щур
З 17 липня по 1 серпня 1976 року у канадському місті Монреаль відбувалися ХХІ Літні Олімпійські ігри. У загальному медальному заліку збірна СССР посіла перше місце, а серед переможців і призерів було багато українських спортсменів.
Розуміючи, що виїзд за кордон великої кількості спортсменів та туристів намагатимуться використати еміграційні антирадянські організації та партії, радянські спецслужби посилили деякі напрямки роботи, як за кордоном, так і на території СССР.
Зокрема, в рамках підготовки до Олімпіади радянські спецслужби посилили роботу по українській еміграції. У доповідній КГБ на ім’я Щербицького 30 червня 1976 року повідомлялося, що активну роботу з підготовки до Олімпійських ігор здійснює і «Український Олімпійський комітет» (УОК), створений оунівцями. Цей спортивний орган української діаспори був створений напередодні Мельбурнської Олімпіади 1956 року. Очолив його доктор Володимир Білинський з Австралії. Завдяки діяльності цього комітету, тискові на світові ЗМІ, численні листи та звернення з приводу антинаціональної політики радянського спортивного керівництва на одному із пленарних засідань Міжнародного олімпійського комітету вперше було порушено українське питання.
Напередодні свята спорту у Монреалі, на запрошення УОК сюди приїжджали небайдужі українці з європейських та інших країн. Чи то «демонізуючи ворога», чи то дійсно опираючись на власні оперативні дані, КГБ інформував ЦК КПУ, що «керівники закордонних ОУН мають намір здійснити зухвалі ворожі акції, зокрема терористичні акти й викрадення заручників серед радянських громадян для висунення в подальшому вимог щодо звільнення націоналістів Мороза, Чорновола й інших, які у Радянському Союзі відбувають покарання за вчинені злочини». Крім того, керівники українського націоналістичного руху планували масово поширювати агітаційні матеріали серед гостей з СССР. Кількість листівок, які вже були сконцентровані у Монреалі, кагебісти оцінили в «декілька вагонів».
Зважаючи на отримані дані щодо запланованих антирадянських акцій, зокрема й зі сторони ОУН, з метою вирішення усіх питань щодо забезпечення перебування радянської делегації на Олімпіаді, до Канади виїжджав спеціальний представник КГБ СССР. Представник канадської сторони завірив його, що місцевою владою вживаються усі можливі заходи безпеки. Зокрема, на період Олімпійських ігор до Монреалю планувалося стягнути 14 тисяч поліцейських та співробітників служб безпеки, 6 тисяч солдатів й 10 тисяч резервістів. Разом із тим, в ході переговорів з представником КГБ канадська сторона відмовилася надавати гарантії щодо недопущення можливих антирадянських акцій.
Зважаючи на це, враховуючи надзвичайну гостроту й особливість оперативної обстановки на території Канади (де, зокрема, проживає величезна українська діаспора), КГБ УССР разом із органами компартії вживали конкретних заходів щодо недопущення виїзду до Канади «політично нестійких осіб», надійного контррозвідувального забезпечення виїжджаючих та їх підготовки до рішучого «спротиву усім можливим провокаціям закордонних антирадянських центрів».
За результатами спеціальної перевірки, заборону на виїзд було «оформлено» для 8 осіб, які мали на Заході знайомих та неодноразово порушували неписані правила поведінки громадян СССР за кордоном. Загалом, до складу делегації на Монреаль увійшло більше 90 спортсменів та 71 турист. Для організації та проведення намічених контррозвідувальних заходів від КГБ УССР направлялося 5 керівних й оперативних працівників та 23 оперативних джерела й значна кількість довірених осіб, які відбули спецпідготовку та інструктаж. З кожним, хто виїжджав, проводилася повна «профілактика».
Також КГБ УССР були підготовлені й направлені до Москви списки на 53 керівників та лідерів закордонних антирадянських організацій, серед них і ОУН. Ці матеріали мали бути передані канадській владі з метою недопущення «провокацій» проти радянської делегації. Паралельно з цим, закордонним інформаторам та агентам КГБ у США, Канаді та ФРН були дані вказівки щодо отримання нових та уточнення отриманих раніше даних щодо планів антирадянських організацій та можливих виконавців запланованих акцій. П’ятьом інформаторам КГБ, які у приватних справах на той час перебували у США та Канаді і мали виходи на керівництво ОУН, було доручено запевнити останніх, що будь-які акції проти радянських спортсменів та туристів на Олімпіаді можуть негативно відобразитися на відношенні до їх родичів на території СССР.
З метою компрометації українських націоналістів, які проживали на той час у Канаді та для розпалювання ворожнечі між ними й сіоністами, нейтралізації планованих ними антирадянських акцій, у газеті «Вісті з України» у травні 1976 року була опублікована стаття «Хто ж адвокати», у якій бійці Армії УНР, «петлюрівці», відображалися як організатори єврейських погромів в Україні. Крім того, за кордон для публікації у газеті «Канадієнс Трибюн» й у вигляді брошури були передані підібрані КГБ УССР матеріали, які зображали членів ОУН та бійців УПА військовими злочинцями.
Безпосередньо у Монреалі, в інтересах протидії намірам ОУН й інших, оперативною групою КГБ СССР із забезпечення безпеки на Олімпіаді створювалися спеціальні групи для охорони спортсменів та туристів, місць їх проживання, спортінвентаря, а також пропагандистських стендів «Людина й Світ», «Людина й спорт» (демонструвалися на виставці під час Олімпійських ігор). Комплектувалися спеціальні пропагандистські групи зі спортсменів з України та країн Прибалтики для зустрічей з представниками місцевої «прогресивної» (читай – прорадянської) громадськості та ЗМІ для формування позитивного іміджу СССР.
Вже звітуючи до ЦК КПУ безпосередньо під час проведення Олімпійських ігор, кагебісти інформували, що представникам українських антирадянських організацій не вдалося провести заплановані широкомасштабні акції. Це стосувалося як УОК, так і Спілки Української Молоді.
Разом із тим, зазначалося, що українські націоналісти перейшли до іншої тактики – організації акцій, які проводили дрібні групи або окремі особи. Це, зокрема, розмахування синьо-жовтими («націоналістичними») прапорами під час змагань, вигуки антирадянських гасел, поширення листівок та іншої друкованої продукції. Український Олімпійський комітет організував «повітряну» акцію, коли над олімпійським селищем та стадіоном були запущені повітряні кулі з антирадянськими гаслами. Біля стадіону групою націоналістів було зірвано та спалено радянський прапор. Ще один прапор СССР було демонстративно спалено групою до 100 осіб біля велодрому.
