Наприкінці серпня 2017 року минули треті роковини Іловайської трагедії, яка продемонструвала всьому світові обличчя російського імперіалізму та забрала від нас чимало добровольців, які вирушили на оборону України, часто не маючи відповідного вишколу чи знань. Чи зможемо ми колись усвідомити вагу цієї жертви в ім’я нашого майбутнього, оцінити її історичне значення – невідомо. Наразі нам лишається важливе завдання, пам’ятати кожного, хто поклав власне життя за Україну.
Юрій Матущак, рядовий батальйону «Дніпро – 1», загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла т.зв. «Зеленим коридором» на дорозі поміж селом Новокатеринівка та хутором Горбатенко. Такі скупі дані подає нам офіційна версія загибелі одного з найяскравіших представників української Донеччини, молодого науковця та громадського діяча Юрія Матущака.
Починаючи з перших курсів навчання на історичному факультеті в Донецькому національному університеті Юрій здобув повагу та довіру з боку студентської спільноти. Вже на другому курсі навчання, він разом з побратимами вирішує створити на базі історичного факультету Донецьку обласну молодіжну громадську організацію «Поштовх». Фактично, це була одна з наймасовіших українських громадських організацій Донецька, яка виникнувши на базі Донецького національного університету, почала поширюватися в інших вищих навчальних закладах міста.
Спочатку діяльність організації концентрувалася на внутрішніх заходах – зустрічах з місцевими українськими письменниками, підтримці різноманітних культурних ініціатив, але в дуже короткому часі «Поштовх» став ініціатором масштабного вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні. Попри опір місцевої влади та фізичну й ідеологічну протидію, «Поштовху» вдалося провести десятки акцій, присвячених відновленню історичної пам’яті, в тому числі і бути одними з головних організаторів демонстрації виставки «УПА: історія нескорених», яку громадськість Донеччини провела в Донецькій обласній універсальній бібліотеці.
З ініціативи Юрія Матущака та «Поштовху» в Донецьку відбулося два фестивалі вертепів, на які були запрошені професійні та аматорські колективи з усієї України. Організація мала власний друкований орган «Поштовх+», який висвітлював важливі теми і був своєрідним бойовим листком організації.
В 2009 році ДОМГО «Поштовх» разом з іншими громадськими середовищами виступила з ініціативою присвоєння Донецькому національному університету імені Василя Стуса. Юрій, разом з своїми побратимами та посестрами брав участь в зборі підписів серед студентського середовища, проводив інформаційну кампанію щодо постаті Василя Стуса. Однак Партія регіонів разом із керівництвом Донецького національного університету вирішили, що ця ініціатива є занадто небезпечною для царства совку та амбівалентності. Розпочалися переслідування студентів представниками міліції, тиск через викладацький склад, організована брудна кампанія в місцевих медіа. Можна сказати, що станом на 2010 рік говорити про приналежність до «Поштовху» в стінах Донецького національного університету стало банально небезпечно. Студенти, які брали активну участь в ініціативі по присвоєнню університету імені Поета і Громадянина Василя Стуса, отримали «подяку» на державних іспитах та на захисті дипломів.
Юрій виїхав до Любліна на стажування в межах програми «Поєднання через важку пам’ять», присвяченому Волинській трагедії. За результатами проекту видано грубий том свідчень очевидців Волинської трагедії з польського та українського боку, зібраних учасниками проекту.
В 2012 році Юрій Матущак повернувся до України та намагався відновити активну діяльність «Поштовху», паралельно розпочав працювати викладачем історії в одній зі шкіл Донецька. З перших днів Євромайдану в Києві брав у ньому активну участь. Відомо, що після нападу на студентів з боку «Беркуту» на Майдані Незалежності, Юрій разом з друзями чергував у Михайлівському золотоверхому соборі, допомагав роботі Медичної служби Євромайдану.
Водночас, Матущак тримав зв’язок з активістами Євромайдану в Донецьку, час від часу приїжджаючи до рідного міста та беручи безпосередню участь в акціях. Після закінчення Євромайдану в Києві, приїхав до Донецька, де взяв безпосередню участь в організації Самооборони Донецька. Під час мітингу «За Україну!» 13 березня 2014 року був у лаві оборонців заходу, на який напали російські найманці та місцевий кримінал, за повного потурання місцевого МВС та СБУ. Саме тоді загинув Дмитро Чернявський, молодий історик та прес-секретар Донецької ВО «Свобода». Десятки учасників Самооборони Донецька отримали черепно-мозкові травми, поранення різного ступеню. Міліція Донецька оголосила в розшук більшість учасників Самооборони Донецька, які боронили місто від російських найманців та місцевих колаборантів. Більшість з них була вимушена в скорому часі втікати з міста. Попри небезпеку, Юрій Матущак залишається в Донецьку до червня 2014 року, звідки виїздить до Чернівців, разом зі своєю дівчиною, італійкою Франческо Леонарді.
Вже у липні 2014 року Юрій приймає рішення піти добровольцем на російсько-українську війну і вже у серпні він стає рядовим батальйону «Дніпро – 1» разом зі своїм другом, В’ячеславом Макаренком (родом зі Сніжного Донецької області). Отримавши вкрай короткий вишкіл, Юра добровільно зголошується їхати на передній край фронту та відмовляється залишитися в запіллі.
Про життя й останні роки життя Юрія Матущака написана художня книга «Амор[т]е» авторства Олександри Іванюк, яка вийшла у видавництві «Книги 21», в 2016 році. Талановита співачка Ольга Акулова, яка знала Юрія Матущака особисто, присвятила йому пісню. Відомий львівський культуролог та філософ Роман Кісь підготував та видав спеціальний випуск газети «Поштовх +» для розповсюдження в прифронтовій території Донеччини.
На Донецькому національному університеті імені Василя Стуса тепер розміщена пам’ятна дошка, присвячена Юрію Матущаку, яка була створена його батьком, художником Віталієм Матущаком. Напередодні роковин загибелі, завдяки зусиллям родини та друзів, батько Юрія, Віталій Матущак встановив пам’ятник-погруддя на Краснопільському цвинтарі в Дніпрі.
Ми точно знаємо, позивний «Вітер» став до вічної сторожі українського неба, а не залишився у полях під Іловайськом…
14 листопада 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Юрій Матущак нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).
Станіслав Федорчук
