Важко повірити у сумну реальність. Перестало битися серце невтомного педагога. Відійшов у Вічність. Його знали, поважали, його лекції слухали, затамувавши подих. Був неперевершеним знавцем здобутків української і світової педагогічної науки. Прагнув «очистити українську педагогіку від намулу імперсько-азійської ідеології та совковості», повертав нас, освітян, до першоджерел української педагогіки. На цій ниві самовіддано трудився і зібрав добрий ужинок.
Львівське педагогічне товариство імені Григорія Ващенка втратило найкращого, найціннішого, найбільш шанованого свого члена. Багато років спільної праці (від 1990), конференцій, круглих столів, презентацій, зустрічей з освітянами, дискусій. Повернення імені забороненого в радянські часи проф. Григорія Ващенка та видання його педагогічних праць і поширення їх в Україні – було одним із важливих програмних завдань Педагогічного товариства загалом і проф. О. Вишневського зокрема.
Пригадується Установчий конгрес і заснування Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка у Києві 1995 року. Неоціненна заслуга у скликанні Установчого конгресу належала мгр. Омелянові Ковалю, який покинув земне життя одним днем раніше від Омеляна Вишневського. Понад 150 делегатів з усіх областей України зацікавлено слухали виступи відомих громадських діячів, педагогів, народних депутатів, серед них Євгена Сверстюка, Івана Драча, Григорія Васьковича, Омеляна Коваля, Анатолія Погрібного та інших. Всі вже у Вічності. З великою доповіддю на Конгресі виступав проф. Омелян Вишневський. Вслухались у революційні на той час ідеї щодо реформ у пострадянській державі та відродження українськості в українській освіті. Здається, мало хто тоді уявляв, якими шляхами можна досягти змін у цій галузі. Зате проф. О. Вишневський чітко бачив перспективу і розумів, які проблеми доведеться долати. До того ж переконливо і аргументовано вмів своїми ідеями захоплювати нас усіх.
Заснування Педагогічного товариства ім. Г. Ващенка покликало до активної праці багатьох педагогів. Частина львівських освітян ще від 1991 виявляла активне прагнення до змін в освіті і вихованні, особливо наголошувалось на потребі християнського виховання. На той час Ірина Калинець, народний депутат України і тодішній начальник обласного управління освіти, сформувала робочу групу освітян, запросивши проф. О. Вишневського, для опрацювання Концепціїї української національної школи (1991). Невдовзі документ був написаний, надрукований і обговорювався освітянами. Згодом, у 1994, О. Вишневський уклав Концепцію сучасного українського виховання, яка була представлена професором на великій науковій конференції «Проблеми сучасного національного виховання дітей та молоді» у Львівському національному університеті ім. І. Франка у червні 1994 році. Цій конференції передувала велика підготовча робота (8 місяців) невеликої групи львівських педагогів. У Концепції була науково обґрунтована доцільність повернення до традиційно-християнської стратегії виховання, а такі надто сміливі ідеї для багатьох, особливо посадовців, були неприйнятні. Досить згадати про перешкоди, з якими зустрілись організатори цієї конференції. Але це вже інша історія. Передбачались конкретні практичні кроки на шляху до реалізації цієї Концепції. Однак, пропозиції науковця не були втілені в життя. Згодом Концепція українського виховання була розкрита у методичному посібнику проф.О.Вишневського “Сучасне українське виховання”, виданому Педагогічним товариством ім. Г. Ващенка у 1996 році і фундаментальній праці «Теоретичні основи сучасної української педагогіки», що тричі видавалася і стала головним науковим доробком професора у галузі педагогіки.
Педагогічне Товариство ім. Г. Ващенка послідовно і наполегливо обстоювало основні засади своєї діяльності, визначені Статутом. У 1994 вже був перевиданий в Україні «Виховний ідеал» Григорія Ващенка і визначальне та зрозуміле гасло «Служіння Богові і Батьківщині» стало для багатьох (чи небагатьох?) життєвим кредо. Укладені проф. О. Вишневським «Тези щодо ролі і місця віри, Церкви і релігії у вихованні дітей та молоді» (1996), пізніше «Християнізація виховання» (2000) стали предметом дискусій «круглих столів» у Будинку вчителя з участю керівників освіти. І тільки.
Професор О.Вишневський був визнаним дослідником творчості Г. Ващенка, основні педагогічні праці якого повернулися в Україну завдяки зусиллям мгр. Омеляна Коваля, що був учнем і послідовником проф. Григорія Ващенка та участі проф. Омеляна Вишневського.
У Львові – всі справи організовувались навколо проф. Омеляна Вишневського, а в Києві – навколо Анатолія Погрібного. Обидва були нашими провідниками, моральними авторитетами, дороговказами. Спілкування і спільна громадська праця з цими людьми були для нас справжнім подарунком долі.
Анатолія Погрібного не стало у 2007, а тепер Омеляна Вишневського. Лише зараз болісно відчуваємо втрати, яких зазнало Педагогічне товариство.
Професор Омелян Вишневський був нашим інтелектуальним фундаментом, нашим Учителем і наставником, зразком чесності, непідкупності, високої моральності. Професор був винятково чуйним, добрим і щирим товаришем для кожного з нас. Усвідомлюємо, що без нього все буде не так, якщо взагалі якось буде. Але він залишив нам неоціненний інтелектуальний спадок. Це біля 200 педагогічних праць: підручників, посібників, нарисів, статтей і т.п. Відчуваємо свій обов»язок скористатись цими здобутками, залучити більше педагогів до пізнання і вивчення цих праць. Як і педагогічних праць проф. Григорія Ващенка.
Професор не особливо засмучувався, що сучасні вчителі пострадянської школи все ще не мають потреби вчитатися у педагогіку своїх попередників. На цьому матеріалі можна досягати професійної зрілості і вдосконалення. Професор часто мені зауважував : «Не турбуйтеся, що вчителі не хочуть читати, слухати, що у непростих реаліях сьогодення байдужість опанувала ними. Адже відомо, що надбаннями людського духу найчастіше користуються не сучасники, а нащадки. А ми все ще в дорозі. Все ще йдемо».
Проф. О. Вишневському долею було визначено працювати для майбутнього, що можливо тільки в умовах свободи, до того ж професор відважно брав на себе велику відповідальність за плоди своєї праці. Він почував себе завжди людиною вільною. Ніколи не шукав власної вигоди, умів з гідністю нести тягар особистої свободи. Був незручним для оточення, особливо для різного рангу посадовців, бо не піддавався прирученню. Натомість, уперто йшов дорогою Служіння, бо ця дорога стала його вільним вибором. Усвідомлено переймався Франковим “Якщо не я – то хто?”, і невтомно, спокійно й вільно засівав свою ниву.
Науковий доробок професора є сьогодні надбанням всієї української педагогічної науки. Варто ним скористатися, адже його ідеї співзвучні сьогоднішнім намаганням освітян досягти позитивних змін в освіті.
Реформи не можуть бути швидкими, бо тут багато наполегливої роботи. Проте закордонні моделі реформування освітньої галузі недостатньо зорієнтовані на національні пріоритети в освіті. Проте, перш, ніж іти в Європу, варто би повернутись до себе. Варто прислухатися до видатного українського педагога К.Ушинського, який застерігав від бездумного привнесення чужого на національний грунт. На цьому ж часто наголошував і професор Омелян Вишневський у багатьох своїх статтях: “Повернення до себе”, “Повернімось до чистих джерел”, “У кожного народу свій годинник” та інших.
Життєве покликання Вченого у Служінні, в усвідомленні, який тягар добровільно кладе на свої плечі. У суспільстві зі совєтською ментальністю лише мудрі та мужні здатні спокійно творити без пієтету і поклоніння. Ті, для яких свобода – неоціненний дарунок долі, за який сплачують самовідданим Служінням. Таким був професор Омелян Вишневський.
Оксана Гентош, заст.голови Львівського педагогічного
товариства імені Григорія Ващенка
