Юрій Щур
За своє недовге життя видатного представника української Донеччини Олексу Тихого заарештовували три рази: у 1948, 1956 та 1977 роках. Після останнього він повернувся в Україну лише під час перепоховання 1989 року. Життя правозахисника обірвалося 5 травня 1984 року у тюремній лікарні в м. Перм.
Багато чого з діяльності Олекси Тихого радянська влада не могла йому пробачити. Саме правозахисна діяльність, зокрема участь у створенні однієї з найперших правозахисних асоціацій – Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (Української гельсінської спілки) разом із літературною творчістю й стали причиною арешту на початку лютого 1977 року. Завдяки розсекреченню документів радянських спецслужб, маємо можливість ознайомитися із тим, як у КГБ готувалися до цього арешту щонайменше від весни 1976 року.
Ще 18 травня КГБ доповідав до ЦК КПУ, що проти Тихого проводяться оперативні заходи. Сам «фігурант» на той час працював пожежником у Костянтинівці Донецької області й, за визначенням кагебістів «займався написанням й поширенням націоналістичних й ідейно ворожих документів серед свого оточення». Працювати за фахом Тихий (випускник філософського факультету Московського держуніверситету) після попереднього ув’язнення не міг.
Оці матеріали, авторства Олекси Тихого, надто сильно турбували КГБ. Настільки, що для їх вилучення була вигадана спеціальна комбінація. Міліцією було відкрито карну справу за фактом крадіжки матеріальних цінностей, на основі чого 15 червня 1976 року було проведено обшук на квартирі у Тихого. У обшуці також брали участь співробітники держбезпеки, під виглядом міліціонерів. За результатами обшуку було виявлено та вилучено рукописи та машинописи наступних праць: «Мова народу – народ», «Сільські проблеми», «Думи про рідний Донецький край», «Роздуми про українську мову і культуру в Донецькій області» й інші, а також список діячів культури й інших, засуджених по справі «Блок», друкарська машинка та значна кількість звичайного та копіювального паперу.
На запитання міліції щодо місця перебування Тихого у дні, коли відбувалися пограбування, останній відмовився надавати свідчення. Крім того, паспорт на друкарську машинку, який був у нього, не відповідав вилученій машинці. Зважаючи на це, Олексу Тихого доправили до відділення міліції у Дружківці й після допиту затримали на дві доби як підозрюваного. Вилучені матеріали одразу ж були передані КГБ.
На наступний день відбулася співбесіда між Тихим та співробітником КГБ. Затриманого намагалися ідейно перевиховати та вимагали надати відповіді щодо вилучених матеріалів. Правозахисник же «поводив себе зухвало й категорично відмовся відповідати на питання».
Більш плідною була робота кагебістів з людьми, які оточували Тихого, були його товаришами чи однодумцями. Зокрема, Г. Гребенюк віддав власний рукопис «ворожого спрямування» та фотокопію книги французького філософа Густава Лебона «Філософія соціалізму» й ряд текстів за авторством Тихого. В свою чергу, Є. Ращик віддав записані на магнітну стрічку «Інтерв’ю» Олександра Солженіцина та частини книги «Архіпелаг Гулаг», що транслювалися на радіо «Свобода». Ще один із співбесідників Тихого, М. Цап, віддав 8 магнітофонних записів антирадянських радіопередач та книгу Михайла Грушевського «Ілюстрована історія України». Проти цих осіб КГБ обмежилося лише заходами профілактичного впливу.
Щодо Тихого, йому було оголошено офіційне попередження у відповідності до Указу Президії Верховної Ради СССР від 25 грудня 1972 року. УКГБ Донецької області продовжувало тримати його на контролі, намагаючись через «оперативні можливості» ідейно перевиховати Олексу Тихого.
Очевидно, з перевихованням справа не пішла. Зламати борця з режимом тепер вже намагалися черговим ув’язненням.
